РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №6, 2019-02-10
«Якщо ви це не підпишете, то матимете на вулицях військовий стан і армію. Ви всі загинете», – такі слова членам Ради Майдану сказав зранку 21 лютого 2014 року міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський. Польський дипломат був одним із кількох посередників у переговорах тодішнього президента України Віктора Януковича та опозиції, які мали на меті вирішити політичну кризу в Україні.
Радослав Сікорський повертається в інтерв’ю, яке з’явилося у найсвіжішому номері двомісячника «Нова Східна Європа» («НСЄ»). У матеріалі «Ми грали в першій лізі», колишній голова польського МЗС часто зосереджується на питанні України. Дипломат оцінює проведені Києвом реформи, говорить про війну на Донбасі, про те, чому Путін не може віддати Крим, про успіхи і поразки проекту «Східне партнерство» і навіть закон про Інститут національної пам’яті Польщі. Багато уваги Сікорський присвячує, зокрема, питанню польсько-українських відносин і позиції Польщі як адвоката України в ЄС.
«Щоб добре виконувати свою функцію, адвокат мусить щось вміти, могти та хотіти. Тим часом, коли головною темою польсько-українського діалогу стали суперечки директорів Інституту національної пам’яті, партнер перестає бачити, що нам залежить на спільному майбутньому. Київ зрозумів, що ПіС (Право і справедливість — ред.) більше цікавить минуле. І він бачить, що сьогоднішня Польща не може нічого зробити в Брюсселі, тому робить ставку на Берлін», – говорить Радослав Сікорський. Політик вказує на ще одну причину погіршення польсько-українських відносин. «Для підбурювання поляків на українців і навпаки дуже сильно працюють російські особисті і кібернетичні агенти (маються на увазі люди, що займаються пропагандою в інтернеті, зокрема у соцмережі Facebook – так звані боти – ред.). А в Польщі, особливо на півдні, це падає на родючу землю, тому що в цих районах пам’ять дуже особиста», – пояснює Сікорський.
Проте, розмова з колишнім головою МЗС Польщі – це не єдиний текст «НСЄ», де можна почитати про Україну. Інша така стаття – «Скільки дивізій має патріарх», текст Збіґнєва Рокіти, який пише про автокефалію для православної церкви в Україні. Цього статусу, що є водночас здобуттям незалежності від Москви, добивалися всі президенти незалежної України (крім Віктора Януковича). Тепер, перед президентськими виборами, ця історична подія має теж важливий внутрішньополітичний аспект. Особливо для Петра Порошенка, який зараз має невисоку підтримку виборців.
«Автокефалія зміцнить Порошенка, але самі українці у цьому питанні не є однодумцями, і саме тому поляризація, можливо, корисна для президента – це у Польщі ми живемо в ілюзії, що над Дніпром панує згода у питаннях незалежності від східного сусіда», – пише автор. – У певному сенсі втрата контролю над українською церквою більш болюча для Москви, ніж для Києва – втрата контролю над Кримом», – додає Збіґнєв Рокіта. Цитуючи українських експертів, автор пише, що в Україні можуть з’явитися російські бойові підрозділи для «охорони церкви та віри», які чинитимуть провокації.
Так само, український журналіст Павло Кост пише про процес децентралізації влади в Україні і про те, яку роль у цьому відіграла Польща. Він також показує небезпечні наслідки цього процесу для України. На його думку, загроза у кожному конкретному випадку залежить від того, скільки сильних бізнесменів в окремих районах об’єднають сили. Це дасть їм можливість, наприклад, викуповувати землю. Такі «барони» як пише Павло Кост, можуть контролювати на своїй території не лише бізнес, а навіть поліцію та суди. «Це породжує ризик появи невеликих неконтрольованих територій, своєрідних «сільських народних республік», – вважає аналітик, який є членом Ради експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння у Києві. Такі тенденції вже були помітні у Херсонській, Одеській та Закарпатській областях. Тому, на думку аналітика, процес децентралізації може породжувати «місцеві пункти дестабілізації».
Певною мірою дестабілізуючим для українців було введення воєнного стану під кінець листопада 2018 року. Як громадяни відреагували на це рішення, як пояснюють введення воєнного стану і кому це потрібно – про це пише Маґдалена Ходовнік у статті «Цирк, правда та воєнний стан».
Очевидно, що українське питання з’являється також у контексті статей, присвячених Російській Федерації. Зокрема, про Україну пишуть автори двох матеріалів, присвячених проекту магістрального газопроводу з Росії в Німеччину «Північний потік-2» («Nord Stream 2») через Балтійське море. Українські експерти вважають, що ця магістраль – спроба Росії усунути конкурентів з європейського ринку, зокрема – штучно занижуючи вартість газу. Але така ціна буде тимчасовою, бо після здобуття монополії завдяки побудові «Північного потіку-2» росіяни знову її піднімуть.
Звичайно, ціль російської влади – це також зменшити постачання газу через Україну до мінімуму. Як ми всі добре знаємо, саме питання газу завжди давало Москві можливість шантажувати Україну. ■
