Жанна Кузнєцова ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №15, 2021-04-11

Коли я вперше побачила назву цієї книги, навіть на секунду не припустила, що вона про справжій Еверест. Назва видалася такою символічною, подумалося, що це чергова мотиваційна книга чергової психологині. Де в чому я не помилилася, авторка – справді психологиня і вона до своєї дійсно цінної та цікавої історії про сходження на найвищу вершину світу додає трохи менторства. Але, на щастя, це книги не зіпсувало і не збило з пантелику від основної ідеї: як воно, підкорити справжній Еверест?

Відкриваючи книгу, перш за все зчитуємо імпульсивний характер авторки, про який вона і сама пише чимало. На початку книги Тетяна описує своє дитинство на Донбасі, у Селідовому, де вона по-справжньому загартувалася, бо щоб пробитися далі і жити краще, аніж родина, в якій вона виросла, потрібно було чимало працювати над собою. Про родину Яловчак пише з теплом, у книзі є кілька історій про життя кухарки з шкільної їдальні – її мами та водія – її батька. Та найбільше уваги у книзі, звісно, присвячено рішенню, підготовці та сходженню на вершину. І хоча на момент написання і виходу книги авторка вже підкорила 7 найвищих вершин на різних материках, в тому числі й пік Вінсон в Антарктиді, центральною точкою в цій книзі є саме Еверест – як символ чогось наймогутнішого, як найвища точка, якої можна досягти альпіністові.

Ще одна важлива для українців проблема, яку авторка піднімає у своїй книзі, – це питання внутрішньо переміщених осіб, адже самій Тетяні у 2014-му, як і приблизно мільйону інших українців Донбасу, довелося шукати собі нове місце для життя. Багато хто наважився емігрувати закордон, дехто – не зміг покинути рідної домівки і нині вимушено перебуває в окупації. Яловчак переїхала в Київ і розповідає у книжці, зокрема, як важко було шукати житло, адже з пропискою Донецької та Луганської областей у перші роки війни квартиру було знайти дійсно складно. Хоча авторка і потерпала від несправедливості, але врешті знайшла добрих людей і справжніх друзів, які допомогли їй вирішити житлове питання. Наступними і більш важливими речами на той час були підготовка до сходження на світові вершини і пошук фінансової підтримки експедиції на Джомолунгму (як називають Еверест місцеві жителі).

У книзі дуже добре видно світогляд авторки, адже психологічна підготовка, характер, реакції на кризові ситуації – це найважливіші показники готовності до сходження. Ніяка фізична підготовка не зупинить паніки, яка вбиває фахових альпіністів-підкорювачів Евересту. Тетяна описує ситуації, які трапилися з нею, порівнює з відомими історіями загиблих і розповідає, що призводить до того, що альпініст втрачає пильність і може не повернутися додому.

Червоною ниткою в книзі проходить психологічна проблема авторки, неготовність до несподіваної перешкоди, яку вона зустріла. Навіть у назву книги рефреном винесено: «Як поразку перетворити на перемогу?» Поразка? Але хіба це поразка – бути рекордсменкою та вижити після експедиції на Еверест, де гинуть тисячі? Яловчак заявляла в українській пресі, а також на увесь світ, що стане першою українкою, яка підкорить Еверест. Вся кампанія по пошуку спонсорів, по здійсненню мрії самої Тетяни була побудована на тому, що жінка принесе вишитий рушник як символ України на найвищу точку світу і сфотографується там з ним. Спонсорів вона так і не знайшла, довелося продати свою квартиру у Донецьку, аби не відмовлятися від мрії, але й інша умова теж не була виконана. За день до Тетяни на Еверест у складі попередньої групи піднялася інша українка – Ірина Галай. Для нашої героїні це стало справжньою внутрішньою поразкою, ударом, якого не витримала психіка. Авторка всю книгу рефлексує щодо цього моменту і зрештою зізнається, що проходила довгу психологічну реабілітацію у спеціаліста, аби прийти до тями. Після цієї поразки Яловчак вирішила не здаватися і стати першою українкою, яка підкорить 7 найвищих вершин усіх континентів. Деякі з них на той момент уже були підкорені, адже альпінізмом Тетяна зацікавилася задовго до Евересту, тому справа була почата, залишалося довести її до кінця. І вже через рік з хвостиком, у 2017-му, жінка виконала програму «7 вершин», яку до неї завершили лише четверо українців, і всі чоловіки!

До написання книги Тетяна Яловчак уже проводила мотиваційні виступи на різних подіях, тому в книгу вона перенесла певні психологічні заклики щодо постановки цілей, віри у себе і переконання, що для людини, яка щиро і всією душею чогось прагне, немає нічого неможливого. З прочитаного створюється враження, та й авторка цього не приховує, що для неї було важливо стати першою. Першою жінкою в чомусь, першою українкою, першою людиною, яка… Вона обрала непростий шлях до першості і за день до сходження (яка іронія!) її обігнала інша українка, тож Тетяні довелося прикласти ще більших зусиль, щоб не впасти у депресію і таки стати в чомусь першою.  Авторка вирішила продовжити почате – підкоряти вершини будь-якою ціною і це їй вдалося.

***

Тетяна Яловчак, «Підкори свій Еверест. Як поразку перетворити на перемогу». Київ: Наш формат, 2020. – 144 с.

Поділитися: