Юлія Камінська ■ ІСТОРІЯ ■ №4, 2025-01-26

Маестро епохи, який прожив ціле століття і пройшов чимало історичних перехресть, де змінювались влада, режими, державний устрій – і все це не завадило йому створити справжні музичні шедеври, що не мають терміну придатності й звучать крізь роки. 

Станіслав Людкевич народився 24 січня 1879 року у місті Ярослав (неподалік Перемишля, нині Польща). Перемишль упродовж багатьох століть мав вагоме значення для розвитку музичної культури. Адже саме звідси вийшло багато музичних українських діячів, відомих далеко поза межами України.

У родині Людкевичів Станіслав був наймолодшою, четвертою дитиною. На жаль, троє старших братів Максиміліан, Альфред і Адольф померли у ранньому віці. Ще у дитинстві батьки помітили музикальні  здібності у сина, тож першою вчителькою музики стала мама, яка свого часу була ученицею композитора Михайла Вербицького. Його батько Пилип Людкевич працював народним учителем у Самборі, Перемишлі. З 1867 року був першим директором двокласної школи у Ярославі, пропрацювавши на цій посаді 35 років. Загальну освіту Станіслав здобув у Ярославській вищій гімназії, де українська мова вивчалася факультативно.  

Залюблений в українську музику та літературу

Перший успішний дебют сімнадцятирічного Людкевича як композитора відбувся у 1896 році. Тоді його твір «Пожар» виконали на вечорі пам’яті Адама Міцкевича у Перемишлі. Вирішальну роль у подальшій долі Людкевича як людини, українця та майбутнього композитора відіграли його педагоги з музики та української мови і літератури – Анатоль Луцик та Андрій Шахнович. Саме Анатоль Луцик звернув увагу на виняткові музикальні здібності Станіслава, навіть доручав йому у старших класах керувати хором. Андрій Шахнович започаткував у гімназії шевченківські літературні вечори. Саме завдяки йому Станіслав познайомився з творчістю багатьох українських письменників і поетів. Упродовж гімназійних років Людкевич захоплено і наполегливо займається музикою – грає на фортепіано, вивчає теорію композиції, тоді ж з’являються його композиторські спроби. У своїх музичних мініатюрах «Заколисана пісня», «Пересторога матері», «Тихий вечір» він поєднав фольклорну музичну основу з європейським романтизмом Франца Шуберта, Фелікса Мендельсона, Йоганнеса Брамса. 

Восени 1897 року Станіслав Людкевич вступає до Львівського університету на філософський факультет, де студіює українську та класичну філологію. Водночас він паралельно відвідував заняття у консерваторії Галицького музичного товариства. Від 1901 року після закінчення університету працював викладачем української мови та літератури у гімназіях Львова та Перемишля. Одним з його учнів був відомий український історик Іван Крип’якевич, який згадував свого вчителя: «З великою симпатією відносились ми до молодого Станіслава Людкевича, який інформував про новітню літературу, заохочував до писемних вправ і хоч учив недовго, багато причинився до нашого освідомлення». 

Перші наукові та музичні доробки

1901 рік став знаковим роком для Людкевича як композитора і фольклориста. Він взявся популяризувати народні пісні Галичини у супроводі бандури, розшифрував з фонографа понад 1500 пісень, відредагував і видав збірку у двох томах «Галицько-руські народні мелодії». Ця збірка стала першим на той час і найповнішим науковим виданням українських народних пісень. Про книжку захоплено відгукнулися Іван Франко, Володимир Гнатюк, Климент Квітка, інші діячі національної культури.

1907 року Людкевич розпочав навчання у Віденському університеті. Тут він підвищував свій композиторський рівень на музикознавчому факультеті Музично-історичного інституту. Згодом здобув ступінь доктора філософії в галузі музики. Тоді ж почав працю над одним з найвагоміших творів, що став згодом візитівкою композитора та підніс українську музичну творчість до вершин світового рівня. Це кантата-симфонія «Кавказ» за однойменною поемою Тараса Шевченка. Над цим твором Людкевич працював понад 10 років – від 1901-го до 1913-го. Пізніше він так визначав для себе роль поезії Шевченка: «Коли б не поезія Шевченка, я, мабуть, взагалі не став би композитором, я не думав би тими категоріями нещасть народних».

Невтомний музикант прагне не лише музичного вдосконалення, він провадить активну громадську діяльність. Людкевич  став одним із організаторів Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові, де спочатку служив інспектором, у 1910-1914 роках став директором закладу та викладачем. Станіслав Людкевич проявив себе ще й як поет. Він брав участь у літературно-мистецькому товаристві «Молода муза». 

                      Франко і Шевченко – творчі дороговкази композитора

Композиторський доробок Станіслава Людкевича поповнюється творами різних жанрів. Серед них хорові твори на слова Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, солоспіви на слова Лесі Українки, Богдана Лепкого, обробки народних пісень. «Франко запалював нас, композиторів, на творче змагання своїми високими кличами до поступу і волі, але сам над усе любив народну пісню», – казав Станіслав Людкевич  про будителя національної свідомості та культурного піднесення. Любов до народної пісні була тим джерелом, з якого черпали свій талант Іван Франко, Леся Українка, Соломія Крушельницька.   

1910 року на Шевченківському концерті Станіслав Людкевич познайомився з блискучим піаністом і композитором Василем Барвінським. Ця зустріч стала вдалим початком професійної плідної співпраці двох талановитих композиторів, які могли бути поцінованими й успішно йти до музичного тріумфу за кордоном, але обрали Україну – жили і творили у Львові. У складних політичних обставинах українські композитори виборювали ще й своє, національне, місце під сонцем. Саме львів’яни Станіслав Людкевич та Василь Барвінський були тими, хто не дав занепасти українській музичній культурі впродовж складного XX ст.

Перша світова війна 1914 року перервала спокійний хід життя композитора. Його було мобілізовано на фронт, він воював у складі австрійської армії. Під час бою потрапив у російський полон, де пробув майже чотири роки. Навіть у полоні композитор продовжував писати музику. У 1917 році він повернувся з полону до Києва, де познайомився з талановитими колегами – Кирилом Стеценком, Миколою Леонтовичем, Олександром Кошицем. Після приїзду до Львова у 1919 році Людкевич організував перший український симфонічний оркестр при Музичному товаристві імені Миколи Лисенка. Згодом у місті створили Інститут церковної музики, в якому викладав композитор. Тоді співпрацював з хорами – «Бандурист», «Сурма», «Боян». У міжвоєнний період Станіслав Людкевич написав ще один свій потужний твір на слова Тараса Шевченка – кантату «Заповіт». Серед численних музичних інтерпретацій шевченкового «Заповіту» саме твір Людкевича вважають найдосконалішою версією. 1964 року за кантати «Кавказ» і «Заповіт» Станіслава Людкевича було нагороджено Шевченківською премією. Також він займався обробкою народних пісень, як-от: «Ой, Морозе, Морозенку», «Гагілка», «Про Бондарівну», «Бодай ся когут знудив».

             «Нас визволили, і нема на то ради»

1939 року, коли до галицької столиці увійшли радянські «визволителі», було вирішено, що на помпезних урочистостях у залі Львівської опери до присутніх звернеться один із моральних авторитетів Галичини, завідувач кафедри теорії та композиції Львівської консерваторії професор Станіслав Людкевич. 60-річний митець сказав те, що думав: «Нас визволили, і нема на то ради!» Він залишався послідовним і чесним упродовж життя: друзів не зраджував, колег не оббріхував, з владою не загравав. Радянські репресії не оминули жодну сферу, навіть музикантів, які працювали у своїй, здавалося б, безсловесній стихії. Вони також зазнали виселень, розстрілів, знищення творів та викреслення творчості з публічної сфери. Так, оперу «Довбуш» у 1958 році «музикознавці-цензори» розгромили вщент, бо забагато було у героя націоналізму та особистих почуттів. А далі до чергового ювілею маестро було запропоновано видати збірку з його музикознавчим доробком. І тут цензура не забарилася – «під ніж» пішли цілі статті: «Справа нашого церковного співу», «Про красу української народної пісні», «Націоналізм у музиці» (наказано було замінити слово «націоналізм»). Збірка музикознавчих праць «Дослідження, статті, рецензії» вийшла з друку у березні 1973 року. Її наклад становив… 1,5 тисячі примірників. У продажу книжка була кілька днів, а потім через статтю «Націоналізм у музиці» її вилучили.

1979 року у Львові  урочисто святкували 100-річчя маестро Станіслава Людкевича. Композитор брав участь у всіх концертах на його честь, приймав гостей, давав інтерв’ю. Все нажите за життя Станіслав Людкевич офіційно передав своїй дружині Зеновії Штундер. Вона успадкувала і впорядкувала будинок композитора, його особисті речі, ноти, документи – нині все це зберігається у будинку-музеї Людкевича  у Львові.

Прометей української музики відійшов у вічність 10 вересня 1979 року. Похований на Личаківському цвинтарі. 

Поділитися: