«Святкували день народження Гітлера»

Катерина СемчукПОЛІТИКА №5, 2018-02-04

Злочини польських неонацистів. Українське питання. Неофашизм в Україні

У Польщі дискусія про феномен існування расистських, ксенофобічних та антисемітських угруповань знову вийшла на вищий рівень. Права влада на них має батіг та пряник: прем’єр-міністр публічно закликає унезаконити організації, які пропаґують тоталітаризм, прокуратура їх відмиває, а «ПіС» хоч і тримається осторонь, намагається залишатись у друзях з радикальними націоналістами. У нещодавньому скандалі, пов’язаному зі святкуванням дня народження Гітлера, на поверхню також вийшла інформація про український неонацизм, пов’язаний з польським (про співпрацю яких, зрештою, давно відомо).

Неонацистський марш в Москві. Джерело: Reuters
Неонацистський марш в Москві. Джерело: Reuters

Незважаючи на те, що в Сеймі Польщі депутатський мандат на останніх виборах отримали лідери неонацистських організацій, на те, що кожного року центральними вулицями столиці крокує масштабний праворадикальний «Марш ненависті» (тобто «Марш незалежності»), все ж таки неонацисти в Польщі залишаються «не поміченими». Для того, щоб «викрити» їх, необхідно аж одного журналіста-розслідувача, щоб народ врешті заговорив про проблему, яка весь цей час лежала в нього під носом.

На фоні «палаючої свастики»
Польське телебачення TVN24 у програмі «Superwizjer» 20 січня транслювало репортаж журналіста Бартоля Кіттеля (Bartol Kittel) під назвою «З відеокамерою поміж польських неофашистів». Журналіст проник у ряди правих екстремістів, а пізніше потрапив на зустріч для найбільш ініційованих членів неонацистської групи в Білостоці – «святкування» 129-річчя від дня народження Адольфа Гітлера (20 квітня), організованих громадською організацією «Гордість і сучасність». На «святі» в лісі неонацисти в уніформах вермахту та СС, на тлі палаючої свастики, «зігували» та пили за Адольфа Гітлера.
Журналісти також взяли участь у щорічному музичному нацистському фестивалі «Орлине гніздо», який щорічно проводять у липні в селі Кепа, у Лодзькому воєводстві. За допомогою прихованої камери вони записали, як зібраний на фестивалі натовп викрикує «Sieg Heil», а учасники носять футболки з неонацистськими символами.
Наступного дня після того, як програма TVN24 вийшла в ефір, Аґентство внутрішньої безпеки заарештувало перших трьох осіб, які брали участь у «святі дня народження Гітлера». Серед затриманих є керівник організування цього «свята», голова товариства «Гордість і сучасність» (Duma i Nowoczesność) Матеуш С. (псевдонім Сітас). Інші двоє – Адам Б. і Томаш Р. Усіх трьох пізніше відпущено під особисте зобов’язання.
Загалом у справі від початку є шість підозрюваних осіб. У середу 24 січня в Генеральній прокуратурі Польщі повідомили про арешт ще двох учасників заходу: Дороту Р. та Адріана К. А в четвер відбулося шосте затримання. Вони отримали ті самі звинувачення, що й інші: підозра у сприянні нацистській політичній системі, за що їм загрожує до двох років позбавлення волі. Під час обшуків у затриманих знайдено уніформи, прапори, значки, нашивки та публікації про нацистську символіку.

Українці є проблемою для неонацистів
Такі організації, як «Національно-радикальний табір» (ONR), «Всепольська молодь», «Народний рух», «Фаланґа», «Табір великої Польщі» та інші у своїх виступах і демонстративних діях використовують поширений метод: демонстрація сили та ненависті. Їхніми популярними гаслами є такі як: «Ми захищатимемо Європу, не впустимо ісламістів!», «Національний радикалізм!», «Польща проти імміґрантів!», «Смерть ворогам батьківщини!», «Велика католицька Польща!», «Сіоністи висітимуть на деревах замість листя!».
Ці організації мають набагато ширшу діяльність, яка виходить далеко поза рамки святкування історичних дат, пов’язаних з фашизмом, адже вони мають свій «погляд на світ», який ретельно намагаються реалізовувати численними діями: палять прапори, атакують мирні мітинґи, активно поширюють ненависть у соціальних мережах та інше.
Дуже часто «українське питання» з’являється в наративі неонацистів. Перш за все, в цих колах українців називають «убивцями, сусідами-ворогами, зрадниками», а зараз теж додалося питання міґрації. Так досить відомий неонацистський репер Басті («Basti») у своїй творчості також присвячує пісні українцям. Ось приклад: «Українська кров – ворожа. Я поляк/ Жодний українець не є мені братом/ (…) Що це за нація? То проклята наволоч,/ яка ріже сусіда, який протягом років живе поряд». Це з пісні «Ворожа кров».
Дотепер покаранням за такі дії чи гасла в Польщі були здебільшого адміністративними (штраф або суспільні роботи). Ба більше, спостерігається тенденція, коли польська прокуратура просить у суду про пом’якшення вироку для злочинців із неонацистських кіл, або ж дбає про закриття справи. Що в багатьох випадках дійсно-таки стається.
На численних маршах, демонстраціях та мітинґах, організованих неонацистами, також згадують українців. Так минулого року 11 листопада під час «Маршу незалежності» колона «Народного руху» несла банер з написом «Пам’ятаємо про Львів та Вільнюс». На Твіттері опубліковано фото, на якому депутат Сейму рп та голова «Народного руху» Роберт Вінніцький позує перед саме цим банером. А 2016 р. під час того ж маршу радикальних правих сил замасковані молодики спалили український прапор.

Спалити, бити, ненавидіти
18 листопада 2015 р., під час організованої «Національно-радикальним табором» антиеміґрантської маніфестації, один з учасників спалив опудало єврея. Те, як Пйотр Рибак облив бензином та спалив стилізовану під ортодоксального єврея ляльку з пейсами, вбрану в халат, зняла на свої відеокамери поліція. Пйотр Рибак – колишній співробітник Павла Кукіза. Суд засудив його 21 листопада до 10 місяців абсолютного позбавлення волі. Натомість прокуратура вимагала штраф 10 місяців суспільних робіт.
У Варшаві 17 березня 2017 р. «Національно-радикальний табір» організував демонстрацію під гаслом «Варшава проти східної імміґрації». Під час мітинґу вони прагнули показати, що «виступають проти політики Беати Шидло щодо імміґрантів зі сходу». Також їх турбувала еміґрація зі сходу Європи: «Від початку напруженої внутрішньої ситуації в Україні до Польщі прибуло понад мільйон біженців з цієї країни. Однак це тільки офіційні дані. Насправді українців у Польщі може бути значно більше. Серед еміґрантів зі сходу більшість – це фізичні працівники, які знижують заробітні ставки для поляків».
На 82 річницю свого заснування, у квітні 2016 р. той самий «Національно-радикальний табір» (НРТ) організував святкування в Білостоці, де серед іншого відправлявся молебень у католицькому костелі. Проповідував священик Яцек Мендляр – капелан націоналістів. Він назвав націонал-католицький радикалізм «хіміотерапією злоякісної пухлини Польщі». Спільно з ним службу проводив ксьондз Григорчик. Сьогодні він надає в користування членам НРТ церковну кімнату для зустрічей і відкриває двері храму для їх благодійних подій.

Український неонацистський колабораціонізм
Із славнозвісного вже репортажу TVN24 виникає, що на концертному фестивалі «Орлине гніздо» минулого року виступав також український гурт. На жаль, у сюжеті не згадано, який саме.
Насправді, нічого дивного в цьому немає. Український неофашистський рух тісно співпрацює з польським, водночас старанно намагається приховувати дану співпрацю. Тому й назву гурту з України, що виступав під час «Орлиного гнізда», не можна знайти на жодній з афіш, доступних в Інтернеті.
Серед українських неофашистів, що приїжджають на «Марші незалежності» та інші події, є такі, як члени «Азову», групи С14 та інші. Дивно, адже здавалося б, що співпраця в такому русі повинна бути взаємовиключеною, оскільки кожне з цих угруповань прагне, щоб «їх нація панувала над усіма іншими», але все ж таки є тут місце і для міжнародних обмінів.
Також в українському парламенті сидять радикальні націоналісти: лідер партії «Національний корпус» Андрій Білецький, народний депутат від ВО «Свобода» Андрій Іллєнко, яких підтримує міністр внутрішніх справ України Арсеній Аваков (також відомий своїми націоналістичними поглядами).
Андрій Білецький, колишній комбат «Азову», заперечує зв’язок із нацизмом і використання полком «Азов» нацистської символіки. В їхній організації ще донедавна розповсюджувалась брошура «Слово білого вождя». Символ на передньому плані шеврону «Азову» це руна «Вольфсангель» (нім. Wolfsangel, язичницький оберіг «вовчий гак»). Цей знак свого часу використовували в дивізійній символіці деяких підрозділів Ваффен СС, наприклад, дивізії «Рейх». Нинішній «Азов» також бере участь у рейдерських захопленнях бізнесу та інших бізнесових конфліктах. Крім того, проводять дитячі військово-патріотичні табори «Азовець», де дітей готують до війни і вчать молитви за «могутню Україну».
В Україні проблема зі ставленням суспільства до неонацистів є більш комплексною, ніж у Польщі, адже більшість з них брала участь у Революції гідності та військових діях в АТО, приєднуючись до таких угруповань, як «Правий сектор», «Азов», «Айдар», «Шахтарськ», «Національний корпус», ініціатива Дмитра Яроша «Дія» та інші. «Участь радикалів у захисті суверенітету України, і зокрема в обороні Донецького аеропорту, змістила акценти у сприйнятті їх українським соціумом – з радикалізму на героїзм», – вважає історик В’ячеслав Ліхачов.
Серед відомих випадків в Україні є напад на автозаправну станцію і вбивство поліцейського групою осіб, які тісно пов’язані з неонацизмом, у ніч на 4 травня 2015 р.: Віта Заверуха, Андрій Романюк, Микола Мнищенко, Євген Кошелюк та Данило Ситник. Всі вони були активістами Майдану, а потім брали участь добровольцями в АТО у складі батальйонів «Айдар», «Азов», «Шахтарськ».
С14 після початку збройного конфлікту на сході України та участі в бойових діях, після того як повернулися до цивільного життя, взялися за «наведення порядків» на решті території країни. Так, вони часто добровільно собі знаходять місії, як-от напад на Марш рівності, напад з кількома ножовими пораненнями на лівацького активіста Станіслава Сергієнка 20 квітня 2017 р., у день народження Гітлера, блокування забудов у Києві та інше.
З наведених вище прикладів стає очевидно, що як і в Польщі, так і в Україні, проблема наростання радикальних націоналістичних рухів є реальною та загрозливою. Питання не в кількості біженців чи міґрантів, питання в людяності. ■

Поділитися:

Категорії : Політика

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*