(см) ■ ГРОМАДА ■ 2010-02-04
{mosimage}
Д О Б Р Е М І С Т О
З року в рік щораз частіше організовують спільно церква та місцеві ланки ОУП, правда, ще не всюди, зустрічі-коляди. Їх, як правило, проводять уже після Різдва Христового, а іноді ще й після Водохреща. Цього року спільну коляду організували також кентшиняни, лідзбарчани, асуняни і мешканці навколишніх сіл, які належать до асунської парафії…
– Кожного року спостерігаємо збільшене зацікавлення такими зустрічами, – говорить Михайло Зубальський, голова гуртка ОУП в Доброму Місті. – Цього року, третьої неділі січня, на спільну коляду прийшло вже понад сто осіб, майже на третину більше, ніж минулого року, а наполовину більше, як ще два роки тому.
Це означає, що спільні заходи церкви і наших ланок інтеґрують громаду.
Доброміська зустріч відбулася в “Таверні”, яку гостинно і безкоштовно відкрив навстіж перед українцями, і то не вперше, її власник Мирослав Пекарський. Усіх присутніх поблагословив парох о. Богдан Ситчик, поділився з присутніми просфорою, яку підготувала Ірина Зубальська. Потім відбулася трапеза, під час якої подавали страви, що їх традиційно готують на Святвечір. Наситившись стравами кулінарними, які за символічну ціну підготувала обслуга “Таверни”, присутні взяли участь у духовній бесіді, яку запевнили учні з пунктів навчання української мови в Доброму Місті, Лідзбарку- Вармінському та Свйонтках. Вони виступили з колядками, щедрівками, вертепами, віншуванням, українськими народними піснями. Доброміських учнів підготувала зразково їхня вчителька української мови Мирослава Наконечна, а з пунктів навчання в Лідзбарку- Вармінському і Свйонтках, так само професійно, – вчителька Оксана Ситчик. З відвіданням доброміського заходу не забарився і Святий Миколай, що якимось дивом нагадував голову місцевої ланки ОУП. Він щедро обдарував дітвору та юнацтво, а трапилося, що й старших теж.
Чи то в Доброму Місті, чи в Осередку української культури в Асунах, чи в інших місцевостях, де вже гарною традицією стають різдвяні зустрічі, організовані спільно об’єднанням і церквою, видно було, що такі почини інтеґрують людей, споріднюють українців, відриваючи їх хоч на часину від “магнітного” срібного віконця, від повсякденних проблем та клопотів… Не за горами Великдень, який теж міг би стати нагодою для спільних зустрічей, співання веснянок, гагілок, гаївок чи просто популярних народних пісень, або писання писанок, крашення крашанок. Весна ж приходить – радіти треба.
“Наше слово” №6, 7 лютого 2010 року {moscomment}
