Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №28, 2020-07-12

З початку року він тричі з’являвся на засіданнях парламентської комісії національних та етнічних меншин. Йому тричі робили зауваження, що його натяки на нелояльність меншин – образливі. Ніхто досі не подав заяву на нього до комісії депутатської етики. Ким є обранець «Конфедерації» Ґжеґож Браун (псевдонім – «Szczęść Boże!»), котрий так зацікавився меншинами?

Вперше на засіданні парламентської комісії нацменшин Браун – новачок у Сеймі, тільки-но обраний восени 2019-го – з’явився 21 січня 2020 року: тоді комісія обговорювала пріоритети роботи щодо нацменшин загалом. Почавши свою промову з характерного для себе «Szczęść Boże!», він запитав, скільки коштують плани і стратегії подібної політики. Почувши від представника уряду суму в 16,5 млн.  злотих, Браун закликав представників меншин «асимілюватися», замість витрачати публічні гроші.

– Як звучить моє прізвище? Браун, правда? Це означає, що колись Польща сподобалася Браунам, і вони захотіли бути поляками, правда? – питав Браун. – Чи повинен я відчувати себе в меншості, претендувати на меншість, щоб отримати бюджетні гроші, щоб розвивати свою ідентичність? Як би ви ставилися до цього? Можливо, нормальні поляки вже є меншиною в цій соціалістичній державі?

Другий раз депутат Браун прийшов на засідання комісії 10 березня: воно було присвячено питанню українських пам’ятників у Польщі. Натякнувши на те, що обговорювана тема є частиною «ліфтингу та ретушування історії», Браун запитав, чому до обговорення не запросили тих, хто бореться із подібними «антипольськими середовищами». 

Утретє Браун прийшов на засідання, присвячене проблемам фінансування організацій нацменшин під час пандемії, що відбулося 29 червня. Його висловлювання вже не дивували присутніх – це знову були натяки на нелояльність меншин до Польщі, заклики асимілюватися та сумніви у потрібності політики щодо нацменшин як такої. Віцеголова комісії Ришард Ґалля був менш стриманий щодо Брауна, ніж під час першої його появи – він прямо наголосив, що заяви Брауна образливі. «То нехай про це скажуть самі ображені!» – відповів Браун. «Ви мене ображаєте, я буду першим із них», – заявив депутат Ґалля, обраний за списком німецької меншини. 

Якими конкретно будуть дії представників комісії щодо Брауна – ще побачимо, проте варто наголосити, що такий стиль не є чимось новим для цього парламентського дебютанта. 53-річний Браун до свого успіху йшов довго, а історію про першого Брауна він повторив не раз. «У XVIII столітті у Львові якийсь Браун сам полонізувався», – писав він сам про свого пращура.

Його родина – одна з найстаріших у сьогоднішній Польщі, вона досить богемна і з довгою історією. Найвідомішими є  троє братів. Один із них – дід Брауна, Юліуш, котрий був адвокатом у міжвоєнній Польщі і добровольцем у вересневій кампанії 1939 року. Старший брат його діда, Казімєж, у 17-річному віці вступив до «Легіонів», воював проти українців та проти Конармії Будьонного, загинув у 1921 році та посмертно був нагороджений орденом «Virtuti Militari». Молодший брат Єжи – поет, філософ, останній делегат лондонського уряду в Польщі. 

Сам Ґжеґож Браун є сином театрального режисера Казімєжа Брауна, який 

майже 10 років керував Сучасним театром у Вроцлаві – до 1984 року, коли він увійшов у конфлікт з комуністичною владою. Батьки Ґжеґожа з його молодшою сестрою тоді емігрували до США і там прожили життя. Численні кузеини і кузиникузеинки Брауна – актори, університетські викладачі, творці – далеко не завжди підтримують погляди Ґжеґожа, хоча у цій старовинній родині національно-католицький пафос – звичайна річ.

До великої політики Ґжеґож Браун потрапив за часів першого уряду «ПіС» (2005–2007 роки), тоді він став відомим завдяки телеканалу «TVP». Його відео пускалися в прайм-тайм, після головного випуску новин. Тоді ж він назвав мегапопулярного в Польщі лінгвіста, професора Яна Мйодека «інформатором таємної поліції Польської Народної Республіки» – за що Мйодек роками судився з Брауном. Незважаючи на те, що Верховний суд Польщі визнав це наклепом, суд у Страсбурзі заявив, що Браун «мав право так висловитися».

Попри те, що спочатку Браун був близьким до «ПіС», після першої поразки партії Качинського він починає зближуватися з середовищами польських націоналістів, зокрема з часописом «Opcja na Prawo», який деякі польські медіа називають агентом Кремля. Саме тут Браун-політик постав як переконаний ультракатолик та критик різних меншин (найчастіше – євреїв). З цієї позиції Браун почав входити у велику політику – у 2015 році він був кандидатом у президенти Польщі (щоправда, другого плану). Після вбивства ґданського мера Павла Адамовича він стартував у місцевих виборах 2019 року та здобув друге місце із результатом близько 12%. Кілька місяців згодом, у травні, він був учасником виборів до Європарламенту – проте утворена тоді з кількох блоків «Конфедерація» не подолала прохідний бар’єр. Нарешті в осінніх парламентських виборах Браун таки пройшов до парламенту, здобувши у Ряшеві 28 тис. голосів.

Зараз він шукає подальшої інституціоналізації свого дискурсу – саме тому з’являється на комісії нацменшин (але не тільки – він приходив і на засідання комісії соцполітики і родини, коли там почався скандал із головою Маґдаленою Беят з «Лівиці»). На частину його висловлювань з тихою посмішкою реагують навіть колеги із «Конфедерації», але Браун потрібний їм для створення інфошуму. Ну, бо хто іще назве Польщу «німецько-російським кондомініумом під єврейською опікою», як це зробив Браун у ході президентської кампанії 2015 року?

Поділитися: