Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №14, 2017-04-02
Першим заходом переселених українців у Барцянську ґміну, а особливо у села Асуни, Таборець, Генсики, Дуї, Молтайни, Боброво, Сільгіни, були відзначення роковин Тараса Шевченка.
Починаючи від 1949 р. в Асунах урочисті відзначення улаштовували таємно в одній чи другій хаті в присутності односельчан, які не мали «довгих язиків» і схильності до пліток. За організування такого заходу можна було тоді на довгі роки попасти за ґрати. На стіні в українських хатах завжди висів портрет Кобзаря, а на головному місці поряд з молитовником красувався гарно виданий «Кобзар». Нині можна зі свічкою шукати такі хати навіть у селах, а в містах і поготів. Зате про шевченківські свята, організовані від 9 березня до кінця травня, коли останки поета перенесено на Чернечу гору в Каневі, тепер пам’ятають навіть правнуки виселених під час Операції «Вісла». Одним з доказів цього був шевченківський концерт в асунському греко-католицькому храмі, організований головою ланки ОУП в Генсиках Лідою Лойко при підтримці, як сама порахувала, більше як 25 найактивніших мешканців згаданих вище сіл, активу ОУП та пароха о. Ігоря Гарасима ЧСВВ.
Багато юних артистів ольштинського гурту «Сузір’ячко» під керуванням Андрія Цюпи, який 19 березня виступив в асунській церкві, має дідусів і бабусь, а то й прадідусів і прабабусь та інших родичів, що й досі живуть у ґміні Барцяни. Вони ж самі вже міські.
Те, що пам’ять про Кобзаря залишалися і в нинішніх наймолодших поколіннях українців, як, наприклад, у юних членів «Сузір’ячка», які захотіли поїхати з концертом до Барцянської ґміни – це заслуга перших невтомних і відважних організаторів українського культурного життя у ґміні Барцяни та у всьому реґіоні Вармії і Мазурів. Серед них були покійні вже Микола Гбур, Антін Старух, Дмитро Галак, Олексанр Рацький, Степан Сидор та активні донині – Ліда Лойко, Марія Галак (нині Сарапук), Галина Зінкевич, Аліна Качмар Микола Рацький чи інші.
У села Барцянської ґміни, які територіально охоплює ланка ОУП в Генсиках, як встановила Ліда Лойко, 1947 р. переселено багато українців, з яких понад 40 осіб у самі Барцяни (сьогодні залишилося 5 переселенців), коло 45 осіб у Таборець (нині живе ще 7 «віслян»), 45 осіб у Генсики (залишилося 12 переселенців), 15 осіб у Радоші (залишилося ще живими 4). Найстарша переселенка серед живих має 91 рік, а наймолодша – 71. Сільські місцевості вилюднюються. Молодь поспішає до міських осередків, де вони мають кращий старт.
Проведення шевченківського концерту в Асунах (за ініціативою Л. Лойко) та участь у ньому вже четвертого покоління переселенців – це, свого роду, вказівник, як наступні покоління повинні дбати про своїх предків, які зберегли своє українство здаля від рідного краю. ■
