Розмовляла Кася Комар-МацинськаКУЛЬТУРА№3, 2018-01-21

Розмова з Надією Кравецькою зі Львова, іконописницею-богословом, вупускницею Українського католицького університету, впродовж 10 років вчителькою іконописання та засновницею іконописної студії «Божий дар» в Народному домі в Перемишлі.

Звідки взялася ідея, щоб займатися такою справою в Польщі?

Надія Кравецька. Фото авторки статті
Надія Кравецька. Фото авторки статті

Насамперед напевно тому, що історично це є територія, на якій протягом століть розвивався іконопис. Це був перемиський осередок, до якого відноситься дуже багато майстерень. Він був дуже потужний та залишив після себе багато ікон, які тепер знаходяться в Українському національному музеї та музеях на території Польщі. З цього почалася моя ідея відроджувати іконопис власне на цих територіях.

І як це виходить?
Ну, звісно, це щойно початок. Наразі пробуємо. Йде мова про участь у студії як місцевих поляків, так і українців з меншини, які зустрічаються в Народному домі. Це є важливим і потрібним. Щоправда, заняття для українців відбуваються в інший час, ніж для поляків, та все ж люди перетинаються і між ними відбувається певне спілкування. мені це особливо подобається. Здається, їм цього бракує.

Мабуть, особливо в Перемишлі таке спілкування важливе.
Так, приємно бачити, що з польської сторони є велике зацікавлення іконою. Я вважаю, що воно може бути поштовхом до об’єднання.

О так, мода на ікону в Польщі набрала особливого виміру на фоні популяризації творчості відомого польсько-українського митця Юрія Новосільського. На мою думку, це він започаткував своєрідний ренесанс ікони в польському середовищі. До цього ікона була чимось східним, руським, не польським чи латинським. Після нього, звісно, не відразу, ікона почала функціонувати, як щось, можна сказати, «транскордонне».
Я взагалі вважаю, що ікона є універсальною. Ікона – це, перш за все, твір християнства і немає значення, на якій території вона знаходиться. Історія ікони дуже давня. Перші ікони датовані ІІІ–ІV ст. До часу схизми, поділу на католицький і православний світ, ікони писали і на Сході, і на Заході. Про це можна багато розповідати. Якщо ж коротко, то від схизми іконопис розвивався тільки на Сході, а на Заході від нього відходили. В основному тут мало значення іконоборство, внаслідок якого дуже мало старих ікон збереглося до нинішніх часів. На жаль, маємо дуже мало перших ікон, більшість походить з ХІІ–ХІV ст.

Розкажіть, будь ласка, більше про традицію писання ікон у нашому реґіоні.
У львівському Національному музеї, а також польських музеях у Сяноці та Ланцуті є ікони з перемиського осередку. Перемиська єпархія займала приблизно 10 тисяч квадратних кілометрів. Я можу тільки уявити, як на території цієї єпархії міг розвиватися іконопис. У Національному музеї зберігаються ікони ХІV–ХVІІ століть. Усі їх написали священики та монахи. Беручи до уваги, що це були високоосвічені люди, їхні ікони, хоч, на перший погляд, і можуть відходити від певних мистецьких стандартів, насправді ж є глибоко переосмисленими зображеннями. Це богословські думки людей, записані в іконах.

А як тепер? Чи потрібна відповідна підготовка до іконописання? Маю на увазі, читання Святого Письма, піст, молитву, а також технічну підготовку, всілякі матеріали та знання канонів?
Я завжди кажу, що це ікона диктує нам, що треба робити. Пишучи її, не можна поспішати. Вона нас сама зупиняє в певні моменти і дає час, наприклад, на молитву. Людина зосереджується і має охоту молитися. А все виникає з того, що піґменти не дають піти дальше, бо мокрі і мусять висохнути. Ікона – це шарове накладання піґментів, дуже тоненьких та прозорих. Не можна накласти декілька шарів і працювати на тих шарах далі. Все це вимагає часу.

Чи кожен може почати писати ікони?
Звичайно, що так.

А як потрапили до Вас теперішні учні? Я помітила, що тут люди різного віку. Є навіть одна мала дівчинка.
З нею, до речі, було дуже цікаво. Її мама привела до нас і сказала, що дитина дуже хоче писати ікони. Хоч я не планувала працювати з дітьми, бо мені здавалося, що діти ще не настільки свідомі, щоб писати ікони, ця дівчинка дуже старається, тому побачимо, що буде далі. Взагалі приходять переважно жінки старшого віку, у них просто більше часу.

Ви скільки разів уже зустрічалися?
Це третя зустріч. Ми зустрічаємося раз на місяць протягом одного тижня. На попередніх заняттях ми написали ікону Івана Демаскина, а тепер пишемо Розп’яття Христове. Ми не зосереджуємося занадто на теорії, тобто я її розказую, але в головному в контексті ікони, над якою будемо працювати.

Скільки плануєте ще зустрічей? Чи це закритий курс, чи можна приєднуватися до групи в будь-який час?
У мене є ідея, щоб ця студія була постійною, щоб люди могли приходити і просто вчитися іконопису. Звичайно, ті, хто довше цим займається, частіше приходять і стають у цьому кращі. Вони можуть виконувати щораз складнішу роботу. Маю надію, що так і буде. Як довго люди матимуть бажання займатися іконою, так довго ця студія існуватиме.

Чи якимось чином учасники студії пов’язані з мистецтвом?
Ні, у принципі, ні. Це люди, які мають бажання провести час, пишучи ікону.

Це стосується також поляків?
Що стосується поляків, приходять люди, які вже мали якийсь досвід іконопису, відвідували курси, які вели польські викладачі. Але тут є велика суттєва різниця у підході до іконопису. Польський іконопис, якщо можна про такий говорити, не базується на традиційному. В нього багато свого роду академічних впливів. Тобто це не той іконопис, яким користувалися в середньовіччі, ні зі сторони технології, ні зі сторони техніки. У нас праця полягає в тому, що ми пишемо ікони з копії одного майстра, роботи якого дуже традиційні. Ці копії ми дуже детально розглядаємо на фотографіях і комп’ютері, визначаємо, якими піґментами користуватися, і пишемо.

Ви всі необхідні матеріали привозите з собою?
Так. Мої матеріали – це натуральні піґменти, дуже шляхетні. Штучного нічого немає. А поляки користуються часто штучними піґментами. Саме тому вони прийшли в нашу студію, оскільки були зацікавлені цією натуральною технологією. Люди – в пошуках. Їх цікавить різна техніка, особливо ця правдива ікона, яку писали раніше.

Чи Ви маєте плани стосовно ікон, які напишете під час найближчих зустрічей?
Саме Марія Мричко підкинула ідею, щоби, крім написання ікони для себе особисто, зробити ще паралельно ікони св. Миколая, які можна буде продати на аукціоні, а кошти використати на якісь благодійні цілі.

Коли і де відбудеться такий аукціон?
Аукціон відбудеться на «Маланці» в Народному домі. Виходить, що ми не лише відроджуємо перемиський іконопис, а ще й займаємося благодійністю. Я щиросердечно запрошую всіх на заняття іконопису, а також взяти участь в аукціоні. Думаю, це дуже корисно. ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*