Кася Комар-Мацинська ■ ПОГЛЯДИ ■ №46, 2020-11-15

Якось так сталося, що навіть на сторінках «Нашого слова» свої враження від протестів жінок першими висловили чоловіки. Грицю (Григорій Сподарик, «Кудись прийдемо чи знову будемо буксувати?», «НС» №45 від 8 листопада 2020 року) та Ігоре (Ігор Ісаєв, «Поділ суспільства: як нам не пересваритися після вибуху протестів», «НС» №45 від 8 листопада 2020 року), дякую за вашу пунктуальність та холодний, аналітичний погляд на події. Зараз слово має кобіта.

Мабуть, не всі повірять, але йти на вулицю сірими, осінніми вечорами, вимахувати картонними банерами та вигукувати нецензурні лозунги – не надто приємно. Проте буває, що справа важливіша за комфорт. Тому і я, Катерина, виходжу так само, як і тисячі інших громадянок Польщі, бо розумію, що хтось намагається приймати рішення за мене і брати на себе роль мого сумління. І я з цим не погоджуюся. Неприємно усвідомлювати також, що, поки ти висловлюєш комусь свій спротив, цей «хтось» ховається за парканом спокою, культурних висловлювань та багатоповерхової брехні, в основі якої – страх та відсутність етики. Так, це моя думка, хоча, чесно кажучи, мене трохи турбує те, що, відколи я взагалі маю власні погляди на щось, вони кардинально не змінюються. От, мабуть, на все ще прийде час, як кажуть старі гуцули. І на це я покладаю надію.

У мене є товаришка – назвемо її Анною, змінивши ім’я на потреби цього матеріалу. Не знаю точно, скільки її років – приблизно 50-60. Анна декілька років тому переїхала з великого міста в центрі Польщі до малого підкарпатського села без битої дороги, де годує кіз, займається садівництвом і живе у злагоді з природою. Анна взагалі напрочуд енергійна – на пенсії вона працює вчителькою та є суспільною активісткою. Знаючи про її відкритість та зацікавлення світом, я наперед думала, що ми матимемо схожі політичні погляди. Утім, кілька днів тому на своїй фейбсук-сторінці Анна «виклала всі карти на стіл». Вона написала:

«Досі я не висловлювалася на тему жіночих страйків. Мовчала, бо почуваюся частково винною у тому, що зараз відбувається. Так, я голосувала за «ПіС», хоч і без особливого ентузіазму, але я все ж зробила цей вибір і дуже про нього шкодую. Слідкую за подіями, що відбуваються у Польщі, та від усього серця підтримую молодих людей, які борються за свободу, за право вибору. (…) Я наважуся сказати від імені тих, хто усвідомив свою помилку: пробачте нас, це ви мали рацію».

Слова Анни мене вразили. Чи часто ми зустрічаємо людей, що мають протилежні погляди, не на передовій політичних баталій, а десь поруч, за кавою? Як часто ми дискутуємо, обговорюємо протилежні думки одне одного або зізнаємось у тому, що помилялися? Що взагалі важливіше: стійкість переконань чи уміння сказати «ти права» або просто «поясни мені, я не знаю»?

– Уже довгий час я передбачала, що все це завершиться революцією, але не сподівалась, що вона спалахне у такий важкий час, – продовжувала говорити про свої відчуття Анна, коли ми сьогодні зустрілись на каву. –  Одна моя близька знайома, що має проблеми зі здоров’ям, сказала, що через рішення Конституційного суду вирішила не народжувати дітей, вона боїться ставати мамою. Мене ніби вдарили по голові… Пробач за емоційність, я дуже втомлена. Учора моя коза народжувала, виникли проблеми. Весь день сиділа біля того новонародженого козенятка.

Ейфорія захоплює великі міста. Містечка Підкарпаття (яке називають «материком „ПіС”») також пробують самоорганізовуватись. У Перемишлі протягом декількох днів на акції збиралися кількасот, навіть близько тисячі людей. Чомусь серед протестувальників відносно небагато жінок 25-40 років, а дуже багато юних дівчат – ліцеїсток, студенток. Їхні переконання лише формуються. Така собі екзотика, несподіванка для всіх тих, хто організував демонстрації, а також тих, проти кого виступають їхні учасники.

– Знаєш, яких поглядів притримуються жінки у моєму селі? Уяви: більшість не працює, якщо не враховувати того, що вони опікуються своїми охайними хатинками та городиками. Чоловіки працюють закордоном – по місяцю, два, пів року їх немає вдома. Коли повертаються – поводяться по-панськи: подай, принеси, звари. І це не виглядає так, що те, що заробить, хлоп дасть дружині і скаже: на, бери і роби, що хочеш. Ті жінки отримали перші «свої» гроші, коли з’явилася програма «500+». Це дало їм хоч і примарне, але все ж почуття незалежності. І вони дуже розумно цими грішми розпоряджаються. Тільки подумай, яких протестів, якого фемінізму можна від них очікувати? Спротив з’явиться хіба що, якщо у них відберуть «500+». Або замість нього з’явиться просто тихе розчарування.

Експерти, які займаються політичними прогнозами, передбачають: теперішня влада, якщо дотягне до виборів 2023 року, не втримається на чолі держави без підтримки молоді. Отже, це за їхні «виборчі душі» буквально от-от почнеться політичний торг. Ця вікова група буде під особливою увагою: з одного боку, її пробують залякувати у школах та вузах, з іншого – обіцяють всілякі «плюси». І лише якщо молодим людям вдасться якось вижити і не продатись – з них може вирости нове покоління свідомих громадян. Це – ще одна надія, на яку можна покладатись.

«Це – час жінок, вони розгромлять цю диктатуру», – сказала Данута Куронь кілька років тому під час зустрічі в Перемишлі. Чесно кажучи, я не пам’ятала про це, мені нагадав її слова колега, що також зустрівся сьогодні зі мною та Анною. «Сила і майбутнє проявляється у молоді», – згадую і я слова Данути, сказані півтора роки тому у Львові, під час Днів Яцека Куроня. Вона тоді говорила про кліматичні протести. Варто запам’ятовувати висловлювання людей, яких сформував громадянський спротив.

– Чому за «Право і справедливість»? Досить банально. Мене розчарувала «Громадянська платформа». Я шукала для себе місця. Який у мене був вибір? Нові, неперевірені проєкти? Ліві, з якими мені не по дорозі? Праві психи? Я дійшла до висновку, що лише «ПіС» зможе якось розібратися із ситуацією в державі. А суди? Я особисто мала сумнівну приємність з цим зіткнутися. Звичайні справи розглядали по 6 років. Отже, я підтримувала судову реформу, хотіла врешті-решт гарних змін. Боже, якою людина буває наївною…

Головне – це вчасно прокинутись, кажу я Анні. І в жодному випадку не засуджую, я навіть її розумію. Усвідомлюю також, що, навіть коли погана влада почимчикує звідси чимскоріше, у контексті громадянської позиції та свідомого фемінізму ми, активісти, матимемо ще багато роботи. І мене це навіть тішить. Повільне просвітництво, що починається «з азів», – це те, що я особисто люблю найбільше. Отже, добре також розуміти, що не всі мусять одразу бігти на барикади, аби творити революцію.

*Tylko krowa nie zmienia zdania – польське прислів’я

Фото з перемиських протестів – авторки статті

Поділитися: