Марина Однорог ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №48, 2022-11-27

«Бачення метелика» – художній фільм. Режисер – Максим Наконечний, сценаристи – Максим Наконечний, Ірина Цілик. Виробництво: Україна, 2022.

«Бачення метелика» — це військова драма про аеророзвідницю добровольчого батальйону із позивним «Метелик», яку обмінюють після двох місяців полону. Повернувшись додому, вона оклигує від отриманих травм, але раптом дізнається, що вагітна після зґвалтування своїм наглядачем.

Цьогорічний кінофестиваль «Ukraїna!» не залишився поза контекстом війни в Україні. Незважаючи на те, що багато стрічок було знято до повномасштабного вторгнення рф, – вони майже всі про війну, але наразі сприймаються гостріше, а для іноземних глядачів – зрозуміліше. Ці стрічки – ще одне підтвердження того, що війна в Україні триває з 2014 року. Один із фільмів, який викликав ажіотаж в міжнародній спільноті ще у травні під час Каннського кінофестивалю, – це «Бачення метелика». А нещодавно він отримав гран-прі Одеського кінофестивалю, який відбувався у Варшаві.

«Бачення метелика» – це повнометражний деб’ют режисера Максима Наконечного, співсценаристкою стала українська кінорежисерка, письменниця та поетка Ірина Цілик. Головні ролі зіграли актори театру та кіно Рита Бурковська та Любомир Валівоць. Також у фільмі знялись драматургиня та режисерка Наталка Ворожбит та актор і волонтер Мирослав Гай. Окрім цього, у зйомках взяли участь військові, колишні полонені та лікарі. 

«Бачення метелика» – це військова драма, в якій немає місця для нещирості: як у самому сценарії, так і у грі акторів. Головна героїня аерозвідниця Ліля з позивним «Метелик» – це збірний образ українських військових, які повертались з війни та намагались знайти своє місце на мирній території. Але ускладнений тим, що головна героїня повернулася з російського полону травмована та вагітна від наглядача, який її зґвалтував.

«Бачення метелика» – не лише про внутрішній світ військової, але й про суспільство, яке живе своє життя, більшість позбавлена емпатії та розуміння життя на передовій та проблем військових. 

Вже у першому кадрі, де полонених зустрічають з літака журналісти, родичі та інші військові, ми можемо помітити поділ суспільства під час онлайн-стріму, де з’являються коментарі. Серед них багато – про захоплення військовими та вдячність їм, в той же час існують ті, хто не розуміють подвигу та війни на Сході України, а також є російські боти, які бажають смерті українцям. Здавалось би, досить інтимна та особиста подія для полонених військових та їхніх родин стає фарсом та можливістю для журналістів зробити «картинку», проникаючи травмованим прямо в душу. Війна – це переважно контент, а не усвідомлення глибини трагедії. Режисер неодноразово у фільмі використовує певну гіперболізацію медійників, показуючи цим «робочу стурбованість». 

Проте ситуації, які трапляються навколо головної героїні, – це лише декорації, які підсилюють внутрішні переживання. Це умовно сцена, з якої глядачам краще помітно драматизм фільму та долі головної героїні. 

В центрі – людина, яка повернулась з полону та війни, але вони не повернулись з неї. Ліля – Метелик, крила якого можуть ранити інших, і так само можуть ранитись об інших. Метелик, який живе лише в своєму природньому середовищі. Середовищі, де жахи – це не сни, а реальність, яка не ранить, а заспокоює. Максим Наконечний вміло використовує цей образ метелика-дрона, який додає стрічці певної сюрреалістичності. Демонструючи цим, наскільки сюрреалістичною могла здаватись реальність військовим, які воюють проти росії ще з 2014 року, коли повертаються додому. Завдяки звуковим ефектам ми ніби бачимо світ очима Метелика, а відчуття просочуються під шкіру.

У «Бачення метелика» немає жодного зайвого персонажу. Вони всі проводять нас історією Лілі: чоловік, мати, побратими та посестри, жінка у маршрутці, водій тієї ж маршрутки, лікарі в лікарні, сімейна пара та навіть пес Тарантіно. На фоні особистої драми Лілі активно розвиваються ще дві – матері та чоловіка Тохи. Вони обоє не знають, як їм наразі поводитися з Лілею, обоє пережили місяці очікування. Якщо позиція матері головної героїні – переживати та плакати, то чоловіка – шукати війну в мирному місті. Тоха зберігає вдома зброю, ходить «патрулювати місто» та був учасником одного з погромів табору ромів, де вбили чоловіка. Що ним керує: почуття провини чи пошук адреналіну – невідомо. І якщо Тоха у фільмі відповідає за емоційність та подекуди агресивність, то Ліля, яка пройшла війну та знущання в полоні, – еталон стриманості. Її «добре» – це звична фраза, за якою приховується безліч травм. Травм, які вона до кінця не усвідомлює і лише раз дозволяє емоціям вийти на волю. Люди та ситуації – просто тригери, які повертають її до емоцій, прожитих в полоні, і вона ніколи не знає, що випливе наступного разу.

Частина травми завжди з нею – дитина, яку вона носить під серцем і якої вона не змогла позбутись, зробивши аборт. Тут час не лікує – час лише поглиблює травму. І впродовж всієї стрічки режисер тримає інтригу: що буде з дитиною, що буде з Лілею, Тохою, іншими героями фільму, чи полюбить вона цю дитину чи зненавидить.

Незважаючи на важку історію та нелюдські умови, в яких перебувала головна героїня, їй вдається зберегти себе та свої цінності. Якщо середовище не готове прийняти тебе інакшу, то ти повертаєшся туди, де крила травмують.

«Бачення метелика» – фільм, який актуальний наразі не лише для українців, але і для всього світу. Він демонструє як по-різному військові проживають травматичний досвід, які проблеми існують в суспільстві та наскільки жорстокий та цинічний ворог, для якого зґвалтування та тортури – буденність. Пошрамована зовнішньо та внутрішньо Ліля – це лише одна із ран, які має зараз Україна. Але в той же час – це образ жінки, яка, незважаючи на нерозуміння інших, чітко розуміє де її місце. Вона знає, де її крила, якими вона може захистити. 

Режисер Максим Наконечний створив живий фільм, який для багатьох зараз є живою раною. Якщо, читаючи опис стрічки, очікуєш побачити багато сцен насилля, то на екрані бачиш більше внутрішньої напруги, де біль можна передати без кривавих сцен, а – у погляді, думках, діях та снах. Недарма виконавиця головної ролі Рита Бурковська провела стільки часу з військовими, вивчаючи їхню психологію та прочитала багато літератури про посттравматичний синдром та людей, які були в полоні, адже кожному її погляду віриш. Звичайно, свою справу здійснила і наявність справжніх військових у кадрі, яким не доводилось нічого грати. Як і не доводиться грати зараз багатьом українцям, які перебувають на фронті.

«Бачення метелика» лише підсвітлює те, наскільки українському суспільству  та світові потрібно вчитись емпатії та розумінню людей, які прожили та проживають далі російсько-українську війну. 

Поділитися: