Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №12, 2022-03-20

Лідери з Вармії та Мазур розповідають про акцію підтримки України. Основні виклики, що вони називають, – це допомога армії й опіка над біженцями, яких у регіоні стає щораз більше.

Серед організацій у воєводстві, які підтримують Україну, є  громадський комітет «Разом з Україною» у Бартошицях, очолюваний  Мирославом Малиняком. Він був створений у 2014 році і вже тоді займався постраждалими від російської агресії. Так само й зараз. В Україну вже доставили 24 автобуси із допомогою, на черзі наступні. Вони виїжджають зазвичай двічі на тиждень. Як відзначає Мирослав Малиняк, якщо машина завантажена медикаментами та речима для армії, то вартість вантажу може досягати 60 тисяч злотих. У середньому вона становить 20-30 тисяч. Оскільки організація має представника у Львові, який перебуває у постійному зв’язку з місцевою адміністрацією, їм відомі точні потреби. Уже завезли консерви, макарони, молоко для дітей, вологі хустинки, медикаменти, спальні мішки. Тепер зосереджуються на підтримці створеної у Львові військової бригади. 

За словами Мирослава Малиняка, допомога армії має свої особливості. Якщо людям можна передавати різні речі, то війську потрібен чіткий асортимент у великих кількостях. Перев’язувальні засоби, приміром, потрібно постачати сотнями чи й тисячами. А на це треба значні кошти. «Якщо люди не розуміють, що купувати, то найкраще передати гроші таким організаціям, як наша. Ми точно знаємо, у чому зараз є потреба», – відзначає Мирослав Малиняк. Він підкреслює, що у Бартошицях його структура має достатньо великі склади, що дозволяє постійно збирати допомогу. Приймають різні речі, але не одяг, хіба що спеціальний – на потреби армії.

«У місті вже є біженці. Вони можуть приходити і брати все те, що їм необхідно», – наголошує Мирослав. З головою контактуються також інші, які хочуть допомагати. Останнім часом допомагав  поставляти питну воду в Україну, у тірах, що раніше перевозили метал. Актуально займатиметься українськими біженцями, які потрапили до Бартошиць з сусідньої Калінінградської області. 

Треба буде допомогти і тим, хто залишиться у Польщі, і тим, хто захоче повернутися в Україну воювати з агресором.

«Й одних, і інших польське законодавство трактує не як біженців, а як туристів», – відзначає Мирослав Малиняк.

Є також утікачі із окупованих територій Донбасу. Підсумовуючи, очільник організації каже, що наразі вартість переданої Україні за посередництвом комітету допомоги перевищила 200 тисяч злотих: «Важливо, аби ми могли координувати свої дії і збирати більші суми грошей, які дозволять робити конкретні покупки під потреби України, зокрема і для армії. Дрібніші речі і так приноситимуть люди». 

Традиційно активним є й місцевий осередок Об’єднання українців у Польщі (ОУП). Голова гуртка в Пасленку Іванка Гнатюк-Казановська підкреслює, що біженців у місті наразі небагато, але їхня кількість постійно зростає. «Ті, хто потрапив до близьких, спокійніше сплять, бо тут безпечно. Але вони постійно плачуть і переживають через те, що відбувається на Батьківщині і з родичами, які там залишилися», – відзначає голова гуртка. Громадський збір допомоги у Пасленку відбувається переважно при місцевій греко-католицькій парафії. Далі речі передають у Перемишль, а транспортування найчастіше організовує «Карітас» Ольштинсько-Ґданської єпархії. Три автобуси вже відправили, готують наступні.

«Я особисто контактую з Народним домом у Перемишлі, звідки надходить інформація про поточні потреби. Ми постійно отримуємо такі дані також з України», – відзначає голова. 

Вона вражена відкритістю не лише громади, але й поляків. У школі її сина нещодавно малювали листівки для дітей в Україні, збирали солодощі та різні ігри. Відгукуються й колишні мешканці регіону, які зараз живуть у Німеччині, або ті, що виїхали на заробітки у Норвегію.

«Цей порив людських сердець насправді вражає, особливо коли пам’ятаєш іще ще зовсім нещодавні антиукраїнські акції, пов’язані з історичним минулим», – наголошує Іванка Гнатюк-Казановська. 

Голова гуртка ОУП у Кентшині Андрій Сидор говорить, що біженці потрапляють туди і через місцеве самоврядування, й індивідуально.

«Ми стараємося складати списки присутніх, зокрема дітей. Передаємо евакуйованим свої контакти, щоби вони завжди могли нам подзвонити. На прохання мешканців, які прийняли у себе громадян України, ми вже купували харчі, взуття тощо. У випадку польських сімей проблемою є мовний бар’єр. Люди ніби й можуть порозумітися, але ми вже кілька разів допомагали з’ясовувати різні питання», – пояснює Андрій Сидор. 

Мовних проблем немає у випадку нашої громади, яка також широко відгукнулася на потреби біженців. Серед евакуйованих є багато дітей, на яких найближчим часом зосереджуватиметься місцевий відділ Об’єднання.

«Ми мусимо організувати їхній час – проводити якісь екскурсії, зустрічі у церковній світлиці тощо», – відзначає Андрій Сидор.

До нього звернувся директор приватної школи у Кентшині, який прийняв шістьох учнів з України і готовий надати приміщення для занять, зокрема для вивчення польської мови. Голова каже, що в місті та околицях вже є понад двадцять таких дітей, причому ця кількість постійно змінюється. 

Наступні постійні виклики – це матеріальна і фінансова допомога. Її збирають у місцевій церкві, номери банківських рахунків розмішені також на фейсбук-сторінці гуртка ОУП. Дані про актуальні потреби там отримують з партнерського для Кентшина Володимира-Волинського. Збирають також речі для територіальної самооборони в Печеніжині – партнера місцевої ґміни Барцяни. Окрім цього, місцева лікарня передає в Україну дві машини швидкої допомоги. За словами Андрія Сидора, позитивним моментом є те, що у різні акції підтримки активно включилося повітове самоврядування. 

Степан Мігус, голова Ольштинського відділу ОУП, відзначає, що найкращий спосіб боротьби з агресором – це підтримка української армії. Громадські організації обмежені щодо цього, тому відділ почав співпрацювати з Міжнародною профспілкою поліцейських. Вони вже доставили величезний вантаж до Львова, наступний везтимуть до Житомира та Коломиї.

«Треба, аби наша допомога потрапляла якнайближче до фронту», – відзначає Степан Мігус.

За даними воєводської адміністрації, у регіоні перебувають понад 800 біженців. Зараз є близько 1300 вільних місць. Але чимало людей запрошують також місцеві сім’ї та фірми, у яких до війни працювали українці. Допомога їм усім буде одним із важливих викликів найближчого майбутнього.

«З того, що я чую, багато українців не хочуть залишатися у збірних пунктах, які приготувала адміністрація. Вони хотіли би жити окремо. До того ж, чимало людей не хоче приїжджати у наш регіон – бояться, бо поруч знаходиться Калінінградська область Росії», – відзначає Степан Мігус.

Важливо буде також організувати дозвілля людей та допомогти їм знайти роботу, хоча щодо останнього  організація також має обмежені можливості. Тим, хто хоче допомагати на постійній основі, голова рекомендує звертатися до місцевих структур ОУП та церков, які мають інформацію про актуальні потреби. Серед головних він називає різноманітне оснащення та професійний одяг для українського війська, а також медикаменти. 

Поділитися: