Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №10, 2021-03-07

Ми вкотре можемо переконатися, що тижневик «Наше слово» — це криниця архівних матеріалів про різні факти і події повоєнної історії українців у Польщі. У нинішні часи, коли сторінки газети перенесли також на цифрову платформу, вони доступні кожному, хто хоче поринути в минуле. Пульсують новим життям, не залежуються як «зшивки» на редакційних полицях чи у відділах організації.

Зауважу, що найбільшим наразі користувачем нашого цифрового архіву став Володимир Пилипович із Перемишля — видавець низки українських книжок, який відроджує пам’ять про минуле української громади та її досягнення на культурній ниві. Він уже порадував нас збіркою матеріалів про історію музичного руху, особливе значення в якому має хорі «Журавлі».

Цього разу тримаємо в руках монографію Володимира Пилиповича «Естрадна група “Трембіта”», яка діяла у Вроцлаві і впливала на розвиток української молоді не тільки цього міста. Як пише автор, «книжка — це спроба подолати “страх забуття”, а також — особливий спогад про моє “тепле минуле”, адже вроцлавська домівка УСКТ з 1969 по 1974 рік була для мене місцем зустрічей з приятелями (…)». Свою працю над цим виданням Володимир присвятив одному з них — світлої пам’яті Ярославові Томину — співзасновнику і музичному керівнику «Трембіти».

Естрадна група «Трембіта»

Що це за колектив, якому так багато уваги присвячували журналісти і слухачі? «Наше слово» рясніло від текстів на їхню тему.

Групу 1962 року заснували молоді музиканти, що грали у Вроцлавській опереті. Вони були також членами вроцлавського гуртка Українського суспільно-культурного товариства, а домівка організації на вулиці Руській 46 стала для них місцем репетицій і перших концертів. Та незабаром гурт розпався. За п’ять років, у 1967- му, з членами «Трембіти» зустрівся редактор «Нашого слова» Адріан Гошовський, аби обговорити їхню роль у культурному розвитку української громади у Польщі. На успішні результати не треба було довго чекати — в липні 1967-го гурт став зіркою Першого фестивалю української естради у Сяноці. Нагадаю тут, що меценатом «Трембіти» був співзасновник і активіст УСКТ у Вроцлаві Василь Шост, якого музиканти і солісти називали батьком – він давав поради, підтримував, і слідкував за їхнім розкладом. У репертуарі колективу, окрім народних пісень, були твори популярних тоді композиторів з України. Гурт виконував також музику українських митців із Польщі — Йосипа Курочка і Ярослава Полянського.

Звукозаписи «Трембіти»

Упорядник книжки Володимир Пилипович далі веде нас стежками музичного розвитку колективу  та пише про його участь у наступних українських фестивалях у Кентшині (1968) і Кошаліні (1969). Розповідає також про зусилля Ярослава Томина — музичного керівника, який дбав про те, аби гурт став професійним ансамблем, бо ж усі його члени мали якщо не вищу, то середню музичну освіту. Однак виконавці відчули, що не мають підтримки в Головному правлінні УСКТ. Однією з перешкод була нестача інструментів, апаратуру для концертів доводилося позичати.  Урешті-решт репертуар і високий рівень виконання зауважило Польське радіо та запросило колектив у варшавську студію. Автор книжки, ідучи цим слідом, шукав цей запис на радіостанції на вулиці Мислівєцькій, але, на жаль, збереглася тільки замітка про те, що передача вийшла в ефір.

Зате з кошалінського фестивалю в архіві радіо знайшовся запис передачі, у якій серед інших концертів «можна відчути музичний стиль “Трембіти”, що ним вроцлавський ансамбль полонив слухачів і критиків пів століття тому», – зауважує Пилипович. У доданому до книги диску є дві пісні у виконанні гурту, звук яких відреставровано з архіву. Приємно, що роздобути на Польському радіо у Кошаліні цей матеріал допомогла наша редакторка Анна Вінницька, якій упорядник книжки окремо за це подякував.

У ХХ столітті ж були спроби поширити записи милозвучних пісень на популярних тоді звукових листівках, але виникли перепони з боку державно-партійних органів. Однак вроцлав’янам вдалося-таки дещо випустити з гарним графічним оформленням, що анонсувало III Фестиваль української пісні і музики у Кошаліні.

Нависли чорні хмари

Подальша історія «Трембіти» ускладнюється. Унаслідок переговорів між керівництвом колективу і Головною управою УСКТ з лютого 1970 року гурт перестав діяти офіційно. Лідери Товариства не підтримали його перехід на професійний рівень. Усупереч цьому «Трембіта» багато концертувала у Вроцлавському воєводстві, але навесні 1971 року під час відбору учасників наступного ІV Фестивалю «Наше слово» поінформувало, що «колектив не зможе взяти у ньому участь, бо припинив свою діяльність». Нa 23 і 24 сторінках книжки представлений ширший аспект цієї непростої справи, включно з петицією до найвищих партійних і державних вождів Польської Народної Республіки, яку надіслали активісти колективу і гуртка УСКТ у Вроцлаві. А ще більше можна прочитати у польськомовному виданні Ярослава Сирника «Українське суспільно-культурне товариство» на сторінках 298-300. Конфліктна ситуація дійшла аж до того, що музичного керівника відсторонили від головування в гуртку Товариства та  позбавили членства в УСКТ, а ці рішення оприлюднили у місцевій пресі. Українська громада Вроцлава втратила молодого професіонала й активного діяча, відданого розвитку рідної культури, — бо він зайняв неприйнятну для декого позицію.

Конструкція видання

Книжка приваблює не тільки глибоким змістом роздобутих в архівах матеріалів на близькі нам теми, але й структурованістю. Автор подбав про те, щоби зібрати якомога найбільше біографічних даних про більшість членів музичної групи та їхній репертуар. 

«Хронологію задокументованих концертів і виступів “Трембіти”» видавець упорядкував на основі публікацій «Нашого слова». Схоже було і з розділом «Радіопередачі з участю “Трембіти”». У частині «Світлини, факсиміле» Володимир надрукував 26 знімок членів гурту, які були опубліковані 50 років тому в «Нашому слові» й «Українському календарі» (зрозуміло, що не в найкращій якості), а також 13 фото з приватних архівів. 

Видання вирізняється також репродукціями двох кольорових плакатів з фестивалів української культури: із Сянока — художника Володимира Панькова, та з Кошаліна — художника Андрія Менуха. У книзі надруковані й інші документи з часів творчого злету «Трембіти».

У розділі «Статті, рецензії, дописи, інтерв’ю» розміщені 40 матеріалів. До кожного тексту подане джерело (найчастіше — з «Нашого слова»). Усі репортажі та рецензії вказують на високий художній рівень гурту, багатий репертуар, що складався із лемківських пісень та творів сучасних українських композиторів. Вроцлавська естрада була значущим явищем у середовищі українців. Особливо вона приваблювала молодь, яка шукала свою ідентичність у домівках УСКТ.

Кожному з нас варто взяти до рук цю виняткову книжку, яка на прикладі колективу «Трембіта» з 60-х років показує історію розвитку української культури у Польщі. Вроцлавські молоді музиканти і співаки були зразком для інших УСКТ-івських середовищ;. але цей гурт ліквідували своїми непродуманими рішеннями посадовці Товариства саме тоді, коли він був на вершині розвитку. Зосталися прекрасні спомини і ностальгія за молодечим запалом і піснями, що спонукали слухачів до праці на ниві культури.

Ефектним оформленням обкладинок і книжки «Естрадна група “Трембіта”», і компакт-диску стала відома картина «Образ LХ» ґданського художника Андрія Ментуха зі знаками-символами людських облич, які творять спільноту, а водночас – це ще одна інтерпретація — усі разом приречені на вигнанську долю. Ідея цього дизайну також належить автору. Підзаголовок видання «З історії культурного руху українців у повоєнній Польщі» дозволяє сподіватися, що у планах видавця, мабуть, є підготовка циклу публікацій про 65-річний доробок української громади. Ця ж книга у якісній твердій палітурці, як і всі попередні, вийшла накладом тільки 70 примірників. У святково-новорічний час Володимир Пилипович подарував їх друзям – це гарний жест.

***

ВОЛОДИМИР ПИЛИПОВИЧ, «ЕСТРАДНА ГРУПА “ТРЕМБІТА”». — ПЕРЕМИШЛЬ: ВИДАВНИЦТВО ДОМІ, 2020 — 114 С.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Історія однієї нелюбові на тлі першого українського Майдану

Дарина ПОПІЛЬ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №24, 2021-06-13 Третій роман української письменниці, літературознавиці, перекладачки Оксани Луцишиної отримав нещодавно Шевченківську літературну премію. До цього...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*