Мирослав Левицький ■ ПОДІЇ ■ 2011-09-08
{mosimage}
У другій половині серпня в Україні відбулося чимало подій, особливо важливих для закордонних українців. Це, у першу чергу, V Всесвітній форум українців, який проходив у Києві 19-21 серпня. Він мав низку особливостей, ряд “підводних течій”. Одну з них, тобто спробу підняти плакат з протестом проти репресій, ще того самого дня заступник голови Української координаційної ради, а від 21 серпня – голова Михайло Ратушний назвав “провокацією проти світового українства”.
На фоні того, що відбувалося на Всесвітньому форумі українців, явно відрізнявся перший в історії незалежної України Форум української молоді діаспори “Київ 2011”, який улаштовано в Києві 22-30 серпня ц.р. Захід зібрав півсотні молодіжних лідерів української діаспори з 30-ти країн світу – з різних континентів, крім Африки та Антарктиди.
На відмінність обох подій впливали щонайменше два чинники. Перший – це вік учасників. Часто і науковці, і політики наголошують, що люди, яким по 20 років, мислять по-іншому, ніж старші від них на одне чи на два покоління. У перших – куди менша відповідальність за побутову складову буття. Тому вони є безкомпромісними в оцінках політичної ситуації. Правда, це стосується лише молодіжної еліти.
Друга причина відмінності – Форум української молоді діаспори був, по суті, приватним заходом. Він проводився за підтримки Фонду Богдана Гаврилишина, Світового конґресу українців та на ґрант президента України для обдарованої молоді. Організаторами форуму були Конференція українських молодечих організацій СКУ (з боку закордонного українства) та Всеукраїнське громадське об’єднання “Молодий народний рух” (МНР, з боку України).
А що було б, якби молодіжний форум організувало відомство Табачника (Міністерство освіти, науки, молоді та спорту – ред.)? Хочу наголосити, що одним з організаторів Всесвітнього форуму українців було якраз Міністерство культури, що мало вплив і на хід, і на характер заходу. Це воно визначало, кого не повинно бути на форумі, а хто не повинен виступати. Бар’єр поставлено перед представниками Всеукраїнського об’єднання “Тризуб” і Громадського об’єднання “Спільна справа”, члени яких нині сидять у тюрмах. На це звертає увагу координатор “Спільної справи” Олександр Данилюк.
А бар’єр на виступ – щоб, бува, не зіпсувати настрою Вікторові Януковичу у випадку його приходу на форум, – поставлено перед Левком Лук’яненком. І хоч наступного дня інформацію про те, що Лук’яненка не допустили до виступу, заперечив М. Ратушний (мовляв, усі ці розмови – провокація, бо Лук’яненко не просив слова), то насправді все далеко не так. Напередодні форуму Л. Лук’яненко звертався до Дмитра Павличка з проханнями про виступ, проте навіть Д. Павличкові не під силу було “пробити” в Міністерстві культури України це питання, бо там виступи реґламентували й розписували. Це нагадує маразматичні порядки брежнєвського застою, коли чиновник вирішував, якої репродукції не можна включати до каталога виставки або якої довжини мають бути ноги в пам’ятника Франкові! По- іншому, ніж нісенітницею, цього не назвеш. Л. Лук’яненко, зрозумівши ганебність ситуації, не став наполягати.
На молодіжному форумі подібних нюансів не було. Ніхто нікого не обмежував у виступах, хоч вони були не менш радикальними від виступів “дорослих”. Особливо влучним та гострим на конференції “Молодь діаспори – майбутнє закордонного українства”, яку влаштовано в Київському міському будинку вчителя, був виступ лідера МНР Івана Крулька. Він дав різку оцінку декларативності, з якою українська держава ставиться до діаспори. Щоб мати уявлення про що йдеться, наведу промовистий приклад: сума, яку закладено в нинішньому державному бюджеті України на підтримку всієї діаспори, є на порядок меншою від суми, яку (за інформацією “Української правди”) збираються видати на меблі для медичного кабінету В. Януковича.
Голова Конференції українських молодечих організацій Світового конґресу українців (КУМО СКУ) Мирослав Гочак також наголошував, що нині українська держава не цікавиться діаспорою. Тим часом у нинішньому світі діаспора стала ефективною зброєю, інструментом лобізму. У багатьох країнах існують міністерства діаспори. Обидва промовці висловлювали теж глибоку стурбованість появою в Україні політв’язнів.
Належну увагу Форуму української молоді діаспори приділили президент СКУ Евген Чолій, голова Комітету з європейської інтеґрації ВРУ Борис Тарасюк, глава УГКЦ блаженнійший Святослав, федеральний суддя округу Колумбія (США) Богдан Футей, голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний, голова Європейського конґресу українців Ярослава Хортяні, генеральний секретар СКУ Стефан Романів та інші.
На вищезгаданій конференції, яка відкривала форум молоді, доповідачі з усього українського світу відзначали, що завданням української молоді діаспори є не лише збереження культурної спадщини і ментальності українства для майбутніх поколінь, а й сприяння розвиткові зв’язків діаспори, консолідація зусиль молодого покоління закордонного українства задля об’єднання української діаспори в одне ціле. Ще одним відповідальним завданням є сприяння становленню незалежної, демократичної, правової української держави.
Молоді українці з поза меж держави звернулися до молодіжних громадських організацій у самій Україні з ініціативою налагодження контактів та залучення української діаспорної молоді до освітніх, виховних, культурних, наукових програм і проектів в Україні.
Учасники форуму підкреслювали: для них дуже важливим і незабутнім було те, що вони отримали змогу відсвяткувати 20-ту річницю незалежності української держави пліч-о-пліч із такими ж молодими патріотами з України. Однак чи так уявляв собі молодий патріот з-за кордону святкування Дня Незалежності України? Адже вулиці Києва були перекриті нарядами міліції та спецслужб, які буквально давили народ.
Ці події, а також політичні репресії в Україні викликали величезне обурення серед учасників форуму, що чітко відбилося в його резолюції: “Для молоді діаспори важливо, щоб Україна була демократичною і головне – правовою державою. Тому ми, учасники Форуму української молоді діаспори “Київ 2011″, висловлюємо свій протест проти незаконної політичної розправи над Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком та іншими представниками опозиції. Ми вважаємо такі дії влади неприпустимими та аморальними”.
Неґативне враження від побаченого дещо виправила “Етно вечірка до Дня Незалежності України”, яку для учасників форуму та іншої патріотичної молоді влаштували МНР і Спільнота “Покоління 2020”. Гості отримали заряд позитивних емоцій та вражень від запальних танців і пісень гурту “Варйон”, енергійного етно-рокового гурту “Веремій” та виступу колективу “Камо грядеши”. На вечірці виступили молоді поети, були цікаві конкурси, а закінчилося все українською дискотекою.
У рамках форуму його учасникам організовано майстер-класи з написання проектів, оформлення проектної заявки, фандрейзинґу (пошуку фондів – ред.), менеджменту організацій та ін. від професійного Salto-тренера Андрія Донця. Він розповів молоді про можливості програм “Молодь у дії” та “Європейський молодіжний фонд”. Метою тренінґів було активізувати співпрацю молоді діаспори з різних країн над проектами європейських фондів.
Протягом усього форуму молодь діаспори мала зустрічі з відомими громадсько-політичними діячами України. Зокрема, у Верховній Раді України молодь розмовляла з заступником голови ВРУ Миколою Томенком, головою Комітету з європейської інтеґрації ВРУ Борисом Тарасюком та прем’єр-міністром опозиційного уряду Сергієм Соболевом, після чого відбулася екскурсія по українському парламенті. Молодь діаспори зустрілася з представниками 23-х громадських організацій України, які презентували свою діяльність.
Звичайно, що в програмі форуму мусив бути відведений час для Кобзаря. Спочатку були відвідини Канева, поклін Великому Кобзареві та екскурсія до Музею Тараса Шевченка. Пізніше молодь побувала в Чигирині, де відвідала Музей Богдана Хмельницького, Бастіон Дорошенка та інші історичні пам’ятки.
Завершився форум надзвичайно емоційним концертом Хору імені Г. Вєрьовки, який нікого не залишив байдужим. Молодь з-поза України настільки перейнялася танцями і співами артистів, що майже половину концерту стоячи аплодувала.
“Наше слово” №37, 11 вересня 2011 року {moscomment}
