Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №8, 2025-02-23

– Тут спілкуються переважно українською мовою. Це дуже приємно, бо людина почувається як у себе дома в Україні. Протягом цих років, що ми тут, дійсно дуже хочеться бути дома, але, на жаль, є різні обставини, і не тільки спричинені війною, які змушують нас жити тут. А ресторан дає відчуття рідного, – каже Наталія Ґузовська, яку зустрічаю у «Домівці» разом з дочкою Діаною. Вони родом з Києва.

Благодійний ресторан «Домівка» розпочав роботу лише 25 січня, але вже, насамперед для українців з України, він стає місцем, де вони почуваються як у себе дома. Зустрітися з волонтеркою Людмилою Омокох, завдяки якій з’явилася «Домівка», я домовилася до відкриття ресторану. Цього дня вона працювала офіціанткою, й приємно було бачити, як одразу після 12:00, коли відкрили заклад, почали заходити перші гості.

– Ідея відкриття в Колобжезі українського ресторану виношувалася вже давно, оскільки такого в місті немає, а війна до певної міри розставила крапки над «і». Зараз Україні щораз менше допомагають, і тут не важливо, чи це з боку поляків, німців або представників інших країн, а навіть самих українців. Тому вирішили щось придумати для того, щоб ми могли стабільно кожного місяця допомагати нашим хлопцям та дівчатам на фронті, а також дітям з інвалідністю в Україні. Саме тоді знову повернулася ідея, аби відкрити український заклад, від якого всі кошти, що залишаються в «плюсі», зокрема чайові, буде передано на підтримку українців в Україні. Зрозуміло: насамперед нам потрібно заплатити за оренду приміщення, його утримання та покрити всі кошти, пов’язані з роботою ресторану. До ресторану будуть заходити поїсти, і тоді буде можна залишити свої донати, – розповідає Людмила.

У проєкті задіяно більше ніж шістдесят осіб. Проте спочатку існувала ідея залучити сто людей, які передадуть по тисячі злотих як одноразовий донат, що завдяки роботі закладу збільшуватиметься. А благодійники, котрі вклали гроші, бачитимуть результат своєї допомоги та водночас матимуть розуміння того, що завдяки роботі ресторану, вони допомагають сотням чи навіть тисячам людей. На жаль, з огляду на певні процедури процес відкриття ресторану затягнувся аж на десять місяців і вкладені гроші потрібно було заплатити за оренду приміщення. Крім згаданих осіб, які внесли свої одноразові донати, багато охочих приходило й допомагало під час ремонту приміщень, фарбування чи оснащення залів. У більшості – це українці з України, однак до проєкту також долучилися поляки.

Людмила Омокох у Колобжезі живе з 2019 року, але коли почалася повномасштабна війна, чи не кожен місяць як волонтерка їздить в Україну, куди возить допомогу. Поїздки жінка висвітлює на своїй сторінці у фейсбуці. Уперше результат роботи Людмили я побачила, коли вона організувала допомогу військовим та дітям з інвалідністю з нагоди Різдвяних свят – тоді дітки отримали десятки подарунків, а до акції було залучено багато інших волонтерів. Живучи ще в Україні, жінка також допомагала матерям, які виховують дітей з інвалідністю.

– Коли я переїхала жити до Польщі на постійно, то зрозуміла для себе, що сидіти просто не можу, й тому мені хотілося допомагати. Перше, що почала тут робити, вишуковувала на сайтах речі, які поляки хочуть віддати безплатно, й передавала їх до України для малозабезпечених сімей та діток з інвалідністю. Чому саме для дітей з інвалідністю? А тому, що в Україні мати дитину з інвалідністю – це дуже тяжко. І якщо є люди, які готові допомогти таким батькам, це на вагу золота. Коли, однак, 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, уже в обід ми з українцями організували збори в Колобжезі, а ввечері виїхав перший бус та автівки з гуманітарною допомогою. Ми не могли сидіти й не шукаємо причин не допомагати, а розуміємо, чому маємо це зробити, незважаючи ні на що, – пояснює Людмила.

Назва ресторану символічна, оскільки люди, які мешкають за кордоном, зазвичай дуже сумують за домом, а, зайшовши до ресторану «Домівка», почуваються, як в Україні. У «Домівці» лунає українська музика, на столах вишивані скатертини, стіни прикрашені картинами з українською символікою. Ресторан символічно розподілений на дві зали. У першій маємо старовинне оформлення, у якому домінують вишивки та петриківський розпис. Натомість друга зала представляє сучасну Україну, де не бракує військових котиків, є теж маленький музейний стенд, де відвідувачі побачать гільзи, прапор з підписами, котрий військові надіслали в подяку колобжезьким волонтерам.

– Найбільше ми тужимо за своїм домом, тому вирішили саме так назвати наш ресторан. Нам важливо, аби українці пам’ятали, звідки приїхали, й не забували про це. А музейним стендом хочемо нашим гостям нагадувати, що в Україні далі триває війна, – розповідає волонтерка.

– Ми тут вперше, й нам зразу сподобалась атмосфера. Цікаво скуштувати різні страви, – говорять дівчата, яких я зустріла в ресторані. Жінки цікавилися у Людмили, чи планується розширення меню і чи будуть сезонні страви.

– Ми зараз немовби в тестовому режимі – меню зробили невелике, щоб люди могли спробувати. Кожної неділі хочемо додавати якусь страву, – відповідає Людмила.

Меню в «Домівці», однак, справляє враження. Особисто я спробувала м’ясо на пательні, і смакувало дуже добре. А ще можна замовити пательню з куркою або рибою, горщик з грибами або м’ясом, котлету по-київськи, крученики, вареники, український борщ з пампушками, солянку й багато інших страв. Все дуже гарно подано в глиняному посуді – тільки сісти й смакувати.

– Чомусь поляки думають, що українська кухня – це лише український борщ та вареники, а це неправда. Тому ми будемо дивувати поляків, щоб люди могли пізнати не лише нас, але й нашу кухню, – пояснює Людмила. До ресторану вже навідуються не тільки українці, а також польські чи німецькі відвідувачі.

– До війни моя донька навчалася в морському технікумі, але коли почалася війна, вона покинула навчання й пішла на роботу, щоб заробляти гроші. В Україні – у мене ще два сини, один з яких на фронті, дочка та четверо онуків. І кожен місяць ми складали тут торби і слали в Україну, адже в перші дні війни не було роботи, а жити треба було. Тож сюди ми приходимо як додому. У мене дома також є борщ, але хочеться тут. Хочеться поспілкуватися з іншими, бо ліпша українська правда, наше, рідне, де ти виріс. Бо де б ти не був, а батьківщина залишається у душі, – розповідає Наталія Ґузовська.

– Ми допомагаємо нашим воїнам вижити, і тому купуємо автівки, аптечки чи інші речі, які рятують їм життя. Символічно у річницю відкриття ресторану, 25-го числа кожного місяця (лише у лютому це відбулось 24-го), будемо відкривати онлайн-банку, на яку відвідувачі закладу кидатимуть свої донати, й за зібрані гроші допомагатимемо нашим військовим. Бо ми хочемо зробити все для того, щоб війна нарешті закінчилася і наші хлопці та дівчата залишилися живими, – говорить Людмила Омокох. Тож заходьте до «Домівки». Тут можна смачно поїсти, відчути себе, як в Україні, однак найголовніше – підтримати українських воїнів.

Поділитися: