Орест Лопата ■ 30-ЛІТТЯ ОУП ■ №21, 2020-05-24

Голова Ольштинського відділу Об’єднання Степан Мігус – про перспективи на майбутнє та вплив коронавірусу на громаду

Про необхідність не лише відзначення 30-річчя Об’єднання українців у Польщі, але й переосмислення цього періоду нам нагадує заява Головної управи ОУП до 73 річниці акції «Вісла». Згадані у тексті постулати можна було би переписати із колишніх (тридцятилітньої давності) заяв ОУП на адресу владних структур щодо ліквідації наслідків депортації українців у Польщі. Тоді, попри антиукраїнські настрої деяких політиків, хоча б Сенат зміг засудити це вигнання.

Степан Мігус

У одному з попередніх номерів «Нашого слова» професор Роман Дрозд заявляє: «На жаль, пов’язувати свою діяльність лише з однією політичною силою – це помилка для організації меншин» («Як все починалось: досягнення, помилки та нові виклики», №19 «НС» від 10 травня 2020 року).

Інші вимоги (щодо майнових відшкодувань) нашим представникам тоді не вдалося задовольнити у Сеймі. Зараз у нас немає депутатів у польському парламенті, а праворадикальні політики засинають та прокидаються зі словом «Волинь» на устах.

Ці вимоги щодо акції «Вісла» повторюються в постанові Головної управи  28 квітня. Після її прочитання спадає на думку, що з перспективи 30 років діяльності Об’єднання нам треба все починати заново. Такий висновок можна зробити і з розмови з головою Ольштинського відділу ОУП Степаном Мігусом, пряму мову якого наводимо нижче.

Відзначення 30-ліття ОУП

Треба серйозно подумати про те, як безперешкодно провести з’їзд. Уже довгий час люди питають, чи є якесь рішення керівництва Об’єднання щодо цієї події, адже немає жодної інформації ані про дати, ані про програму зборів. Про це все треба своєчасно повідомити громаді: якщо не червень – тоді або грудень, або перший квартал наступного року. Найгірша ситуація складається тоді, коли інформації про організаційні справи ОУП немає взагалі. А невирішених питань назріло багато. Час працює не на нашу користь, і є реальна загроза, що від організації незабаром залишиться лише назва.

Вище керівництво займається великими політичними акціями, а найпростіші справи – як-от виготовлення для членів ОУП пристойних членських квитків чи опрацювання облікових реєстрів для ланок організації – залишаються поза увагою. 

Трансформація Українського суспільно-культурного товариства: спогади

Те, що в УСКТ та «Нашому слові» позбулися активних людей, досі залишається травмою. Про це згадував віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич («Чи настане зміна поколінь?», № 12 «НС» від 22 березня 2020 року). Часом виринали залишки старої системи УСКТ, коли з політичних чи інших міркувань з організації виключали людей, що мали іншу думку, ніж керівництво. Нам треба шанувати тих, хто хоче зробити щось корисне для громади. Одна справа – критикувати і водночас працювати, інша – лише критикувати. Останніх набагато більше.

Зі спогадів про перші роки Об’єднання у пам’яті залишається всенародний ентузіазм, очікування суттєвих змін. Ми тоді щиро вірили, що пильний нагляд державних спецслужб нарешті закінчиться, і нам стане «легше дихати». Більшість активістів Українського суспільно-культурного товариства, що працювали для громади на місцях, перейшли до Об’єднання українців у Польщі й були раді, що їм ніхто не дорікав за «ускт-івське» минуле. Бо ж не було за що. Ми повинні знати, що, якби не  товариство – бо лише таку організацію можна було створити в тодішніх комуністичних умовах – ми як українська громада взагалі сьогодні не існували б.

Тоді комуністична влада усілякими способами намагалася гальмувати нашу активність, а нам все-таки вдалося створити систему української освіти у Польщі, мистецькі колективи, престижні заходи, серед яких – загальнопольські фестивалі української культури, які, на жаль, припинилися вже за часів ОУП. Колишні активісти УСКТ передали свій досвід молодшому поколінню, яке продовжило копітку громадську роботу. І завдяки цьому, зокрема, ми прожили наступні 30 років та протидіяли асиміляції.

Про плани та перспективи на майбутнє

Нам треба бути готовими до змін, що відбуваються у Польщі. Здавалося, що далі буде тільки краще, а тим часом ми знов опинилися у скрутному становищі. Якби не органи місцевого самоврядування, з якими співпраця складається непогано, хтозна, у якому ми були би стані.

Політична ситуація в країні відмінна від тієї, що була в період Українського суспільно-культурного товариства чи навіть на початку існування Об’єднання українців у Польщі. Попри все, в УСКТ були штатні працівники, вдалося мінімально забезпечити кадрове питання хоча б для ведення щоденної бюрократичної роботи в гуртках і домівках, особливо в освітньому питанні. Сьогодні у нашому Ольштинському відділі, також в сусідів у Ельблонзі та Ґіжицьку немає жодного штатного працівника. Усі найменші організаційні питання лягають на плечі поодиноких людей у відділах та гуртках. Я боюся, що далі так працювати не вдасться, бо активістам – зокрема молодим, які готові віддати себе громадській роботі – на щодень також треба працювати та забезпечувати свої сім’ї.

Також усе залежить від того, як до заходів та проектів буде ставиться Головна управа ОУП. Наші відділи та гуртки не мають статусу юридичних осіб, тож усі організаційні проблеми і фінансові питання переходять до Варшави. Самостійно ми не в змозі почати співпрацю з державними спонсорами – як-от з Міністерством культури, чи фондами, які могли би частково профінансувати наші заходи. Тому відділам на місцях для початку треба хоча би стати суб’єктами права.  У цьому питанні я постійно наводжу приклад організацій німецьких меншин, у яких навіть найменші гуртки є юридичними особами. Вони самостійно, за допомогою не лише територіальних структур самоврядування, а й державних установ, реалізовують свої проекти.

Давно було зрозуміло, що така ситуація раніше чи пізніше доведе організацію до кризового стану. У кінці 1990-х – на початку 2000-х років я пропонував надати статус юридичних осіб хоча би відділам ОУП. Опоненти заявляли, що Вармія та Мазури нібито хочуть забрати ресурси у слабших відділів. Ніхто тоді не брав до уваги навіть того, що у нашому регіоні найчисленніша, одна з найактивніших та організаційно найсильніша українська громада у Польщі.

Інший варіант – аби органи місцевого самоврядування утворили для національних меншин регіональний центр культури. Оптимістичний варіант – це такий центр для української меншини з філіалами у тих місцевостях Вармії та Мазур, де громада найбільша. У таких осередках мали би працювати штатні культурні тренери, хореографи, вчителі, працівники адміністрації. Аргументи місцевої влади спиралися на те, що в бюджеті немає коштів на такі центри. Однак тоді політична ситуація ще дозволяла звернутися про допомогу до центрального державного керівництва.

Зараз же ситуація зовсім інша. Я уже втомлений цим, хотів передати справи молодшій людині, однак в Ольштині не було нікого, хто б на це погодився, знаючи, скільки часу і зусиль вимагає така діяльність. Якби ці бюджетні питання вдалося успішно вирішити, молоді було би легше взятися за громадську працю. А сьогодні вони бояться, що їх будуть звинувачувати в усіх негараздах.

У нас – непочатий край роботи. Освітні проблеми вимагають не лише негайного втручання самих вчителів, місцевих ланок Об’єднання чи відділів, а й цілеспрямованої роботи центрального керівництва. Немає підручників, допоміжних матеріалів для навчання, не проводяться конференції вчителів з регулярними щорічними поїздками до України. А найважливіше – немає роботи з батьками. Українські діти, які приходять на уроки рідної мови – а це лише трохи понад третина тих, хто міг би такі заняття відвідувати – починають вчити її як іноземну.

Об’єднання постійно мало би нагадувати про невирішене питання акції «Вісла» – її досі не засудили, втрати невідшкодовані, а місця, які свідчать про український слід у Надсянні, Бескидах, Підляшші, Люблінщині, Холмщині, постійно нищать.

Нова для нас тема – це економічна міграція з України. На мою думку, в Об’єднання немає чітко визначеної політики щодо співпраці з цими людьми, залучення мігрантів до нашої громади.

Два місяці пандемії коронавірусу

Це принесло нам – громаді та Ольштинському відділу – дуже багато серйозних клопотів. Довелося відмовитися від кількох традиційних культурних заходів, зокрема Шевченківських днів у березні. Також малоймовірно, що вдасться провести концерти «Із мальованої скрині», що від 1979 року проходять у травні. Найбільше я шкодую, що не буде нашої спільної події з Володимиром Купером – ми запланували її в його приватній оселі, яку він називає «Отаман». Це мав бути музичний захід для нашої молоді – сучасний щорічний рок-фолк-проєкт «Лови летючу мить життя». Ми запросили багато популярних молодіжних виконавців з нашого регіону та всієї Польщі, а також особливого гостя – рок-гурт «The Ukrainians» із Лондона.

Було прикро відмовлятися від цього заходу, до того ж, на нього були кошти. Взагалі ми мали кошти на більшість наших проектів, зараз будемо повертати їх спонсорам. 73-тю річницю акції «Вісла» також не вдалося вшанувати так, як хотілося. За жертв цього злочину, а також в’язнів концтабору у Явожні ми помолилися в ольштинській греко-католицькій церкві.

Перший культурний проєкт, який нам, можливо, вдасться цього року провести – відкриття культурного сезону у Срокові в серпні, а також музичний фестиваль «Під спільним небом», який ми вже 22 роки (кожні два роки) проводимо разом з іншими національними меншинами Вармії та Мазур.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*