Тарас Радь ■ ПОДІЇ ■ №19, 2018-05-13

«Меншість серед більшості: українці у Польщі» – під такою назвою 25 квітня відбувся у Львові міжнародний симпозіум. Організатором виступив Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» спільно з Об’єднанням українців у Польщі. Мета заходу – обговорити в академічному середовищі становище української меншини в Польщі з ретроспективної та перспективної точки зору, пошук відповіді на виклики, які постають перед «старою» і «новою» українською діаспорою та як на це впливає наявна політична кон’юнктура в країні.

Відкрив зустріч ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, який привітав чималу кількість учасників. Головна теза його виступу: «За останні роки міґраційний потік до Польщі постійно зростає. Відчуває на собі цей процес і „Львівська політехніка”, адже частина наших випускників стає трудовими міґрантами. Помітною є і міґрація студентів до Польщі. Унаслідок цих процесів поступово змінюються умови існування української національної меншини в Польщі. Переконаний, що питання, які винесено на обговорення, надзвичайно важливі у контексті входження України в європейський цивілізаційний простір, налагодження і зміцнення стосунків з нашими земляками за кордоном».

У своєму вітальному слові ректор озвучив одну з актуальних та основних тенденцій, які визначають теперішнє становище української меншини в Польщі, що в подальшій дискусії згадувалася ще не один раз. Це об’єктивна реальність, яка характеризується стрімким зростанням кількості українців у Польщі, що впливає не лише на ставлення поляків до українців, а також на складний процес взаємодії поміж автохтонними українцями і старою українською діаспорою, з однієї сторони, та трудовими міґрантами – з другої. Усе це на фоні загострення польсько-українських стосунків у зв’язку з консервативно-націоналістичною політичною кон’юнктурою в Польщі, починаючи від 2015 р.

Саме на загостренні польсько-українських стосунків під час свого виступу зосередив увагу голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка. Незважаючи на непрості відносини між країнами протягом останніх років, він запевнив, що нема іншої альтернативи, аніж подальше поглиблення партнерства. Разом з тим губернатор був категоричний у тому, що цього не можна робити ціною українських національних інтересів.

Незважаючи на непрості сторінки спільної історії, Україна не відмовиться від власного погляду на історію, вшанування своїх героїв, тому обидві країни мають навчитися поважати вибір один одного.

Двосторонні відносини мають будуватися на геополітичних, економічних, наукових та культурних засадах, тоді як історія повинна бути винесена за дужки.

Проблема трудової міґрації українців до Польщі знову прозвучала під час виступу народної депутатки Оксани Білозір, яка поміж тим також є членом групи міжпарламентських зв’язків з Республікою Польщею та членом підкомітету з питань міґрації Парламентської Асамблеї Ради Європи. На її переконання питання українських трудових міґрантів варто розглядати в контексті пошуку відповіді на загальноєвропейський виклик політиці ринку праці без кордонів. Незважаючи на те, що чинна польська влада спекулює на темі «українських біженців», проте цьому сприяє реальна міґраційна проблема в країнах Європейського Союзу. У зв’язку з цим Білозір озвучила ідею перегляду трактування поняття діаспори, яка зараз активно обговорюється в експертному середовищі у Європі, щоб поряд із вживаним терміном діаспора у значенні «стара діаспора» також впровадити ще один – «нова діаспора». Саме він повинен застосовуватися до маятникових трудових міґрантів, які формують відмінне за природою свого походження середовище меншини, що є іншим не лише у відношенні до більшості, але й порівнюючи зі своїми співвітчизниками «старої діаспори». Депутатка зазначила: «Нам сьогодні важливо створити вищий колеґіальний орган – Раду новітніх діаспор при Парламентській Асамблеї Ради Європи, щоб почути самих міґрантів, адже проблеми національних меншин в ЄС є спільними, а рішення такого органу матиме важливе значення».

Основні три доповіді симпозіуму представили троє гостей з різних кутків Польщі – Любліна, Перемишля та Ольштина. Вивчаючи проблему становища української меншини в Польщі та знаючи її з власного досвіду із середини, вони презентували різні її аспекти – інституційний, правозахисний і соціодемографічний.

Директор Підляського наукового інституту д-р Григорій Купріянович виступав з доповіддю про правове поле реґламентування становища української національної меншини в Польщі на прикладі політичного дорадчого органу, який є унікальним у своєму роді у Європі. Про це промовляє вже сама назва доповіді «Спільна комісія уряду і національних та етнічних меншин як елемент системи захисту прав меншин в Республіці Польщі». Поява такого політичного органу була результатом довготривалої праці з пошуку державної моделі інтеґрації національних меншин у польське суспільство на правах рівних можливостей, яку проводив перш за все Яцек Куронь у 1990-ті рр. Незважаючи на те, що після зміни кон’юнктури ситуація 2015 р. кардинально змінилася, проте закладені тоді правові механізми захисту меншин дозволяють ґарантувати захист їхніх базових прав. І Спільна комісія залишається тим політичним майданчиком, який дає можливість для ведення широкого діалогу щодо становища меншин у Польщі. Унікальність цього органу полягає в тому, що в ньому представники уряду і представники меншин виступають як рівноправні партнери. Та навіть попри те, що комісія не має реальних повноважень впливати на рішення уряду, проте він зобов’язаний щонайменше вислухати вимоги представників дев’яти національних і чотирьох етнічних меншин.

Разом з тим наявність одного з найпрогресивніших національних законодавств у Європі у сфері захисту прав національних меншин Польща залишається заручником політичного курсу чинного уряду і парламентської більшості, яка будує свою політику на основі консервативно-націоналістичних принципів. Саме націоналістичний наратив, який домінує сьогодні в Польщі, змушує задумуватися над переосмисленням концепції захисту прав меншин у суспільстві, де щораз більшої популярності набирає шовінізм, ксенофобія і мова ненависті.

Про реальне становище української меншини в Польщі розповів член Головної управи Об’єднання українців у Польщі Ігор Горків. Він представив результати ґрунтовного дослідження під назвою «Українська меншина та міґранти з України в Польщі. Аналіз дискурсу», яке провело Об’єднання українців у Польщі 2017 р. з участю правника Петра Федуся і викладача варшавського Collegium Civitas д-ра Марека Трошинського.

Як показали результати звіту, протягом останніх кількох років рівень захисту прав національних меншин знизився, тоді як рівень аґресії, дискримінації і ненависті за національною ознакою помітно зріс. Основною причиною цього є дуже часто мовчазна згода центральної та місцевої влади і відсутність публічного засудження таких дій з її сторони, що дає польському суспільству неправильний сиґнал. (Більше про цей звіт ми писали в «НС» № 8 за 25.02.2018)

Завершувала програму симпозіуму доповідь професорки Вармінсько-Мазурського університету д-р Терези Астрамович-Лейк з темою «Українська меншина у Вармінсько-Мазурському воєводстві». Вона презентувала результати дослідження про стан української меншини в реґіоні, які були проведені у 2006–2016 рр. Цьому воєводству притаманна найбільша національна й етнічна різнорідність у Польщі, де меншини становлять 7–8% від усіх його мешканців, тобто 1,5 млн. осіб. І найбільш численною національною меншиною є група осіб українського походження, яка нараховує близько 70–80 тис. осіб, що переважно проживають в північній частині воєводства. Далі йде німецька меншина у кількості 20 тис., білоруська – 4 тис. і ромська – 1 тис. Для захисту прав та інтересів меншин у Вармінсько-Мазурському воєводстві від 1994 р. існує посада уповноваженого у справах національних та етнічних меншин і локальних ініціатив, яку сьогодні обіймає Віктор-Марек Лейк – чоловік Терези Астрамович-Лейк.

Основною проблемою української меншини є асиміляція та постколоніальний синдром, який сформувався у них після Акції «Вісла» і зберігався в період комуністичної влади в Польщі. Після відновлення незалежності багато українців так і не задекларували свого етнічного походження або воліють публічно не згадувати про своє українське коріння, хоч при цьому вони ходять до української церкви або про це свідчать їхні прізвища.

Пані професорка згадала випадок з власного життя, коли з нею в одній кімнаті гуртожитку під час навчання в жіночому ліцеї мешкали три подруги, жодна з яких тоді не призналась, що мала українське коріння.

На відміну від Мирона Сича, який був і залишається найпомітнішим представником інтересів українців у воєводстві, такі політики, як Владислав Манькут і Ян Гаргай, ніколи не декларували свого українського походження.

Незважаючи на незворотну тенденцію до асиміляції українська меншина від другої половини 80-х рр. намагається інституалізувати свою діяльність шляхом створення своїх парафій, шкіл, культурних центрів з філіалами в окремих повітах. Цьому частково сприяє програма з надання щорічної підтримки в сумі 120 тис. злотих для фінансування проектів культурних заходів і навчання меншин, проте це не вирішує всіх проблем, пов’язаних із задоволенням потреб української меншини. І ця обставина вказує на ще одну причину наявного становища українців у Польщі, які не отримують підтримки від української держави, як, наприклад, німецька меншина від своєї країни.

Під час міжнародного симпозіуму «Меншість серед більшості: українці у Польщі» озвучено багато актуальних питань і цікавих тез щодо становища української меншини в Польщі сьогодні, яких з огляду на обмаль часу не було нагоди детально обговорити і продискутувати. Разом з тим, подібні заходи допомагають краще зрозуміти українцям в Україні, як виглядає стан справ українського автохтонного населення, діаспори і трудових міґрантів з України в Польщі.

Поділитися: