Анна ВінницькаCУСПІЛЬСТВО№23, 2018-06-10

У Кошаліні вже шостий раз відбулась акція «Жива бібліотека». Читачі знову мали можливість спілкуватися з представниками груп, які сприймаються стереотипно. На цей раз «живими книжками» були: атеїстка, колишня наркоманка, колишній в’язень, феміністка, мама дитини-інваліда, бісексуальна і асексуальна особи, людина, інфікована вірусом ВІЛ (HIV), алкоголік. Разом 22 «живі книжки».
Мета «Живої бібліотеки» – будування платформи діалогу і порозуміння, протидіяння виключенню і поганому трактуванню людей, котрі приналежать до різних груп, а також формування відкритості й акцептації на інших. Уже вдруге українською «живою книжкою» була також Ірина Кузян з України, за професією вчителька англійської та німецької мов, яка майже 20 років живе в Тихові неподалік Кошаліна. Коли організатори «Живої бібліотеки» вперше запропонували їй взяти участь в акції, вона до кінця не усвідомлювала собі, на що погодилась. Проте переконала її включитися в «Живу бібліотеку» ідея толерантності та ламання стереотипів, що завжди було частиною її праці та світогляду.
«Інші» завжди породжують непокій. Якщо ми не знаємо, з ким маємо справу, то, як правило, відгороджуємося від тих людей і стараємося жити у зоні власного комфорту, – говорить І. Кузян.
«Жива бібліотека» дає змогу зустрітися з людьми, які чимось відрізняються від нас. Під час кошалінської «Живої бібліотеки» кожен читач мав 20 хвилин на вибрану ним «живу книжку». І. Кузян згадує, що минулого року було більше шкільної молоді, а цього року старших людей. Вона особливо запам’ятала двох молодих хлопців, учнів технікуму, з якими довго розмовляла. Вони питали, чи доводилось їй мати проблеми і неприємності через її національність. На жаль, у випадку І. Кузян це мало місце, оскільки три роки назад вона отримала повний ненависті лист. Анонімний автор, зокрема, вимагав від І. Кузян повернутися в Україну, тому що, на його думку, вона забирає у поляків роботу. Якщо ж не повернеться, то з нею у Польщі поведуться так, як з поляками під час волинських подій. Саме тоді І. Кузян вперше відчула страх, хоч вона жила у Польщі вже 17 років і ніколи ніхто її не звинуватив у тому, що вона забирає комусь працю. Тим більше, що приїхала Ірина сюди в той час, коли у Польщі вчителів іноземної мови було дуже мало, тому вчителі з України дуже цінувалися. І. Кузян не дозволила себе залякати – справа відразу потрапила до місцевих медіа.
– Не можна погоджуватися на те, щоб хтось інший вирішував за нас, що ми маємо робити. Тим більше, що як вчитель я була набагато активніша і креативніша, ніж більшість місцевих вчителів, – розповідає Ірина.
На зустріч прийшли також хлопці, які були минулого року, оскільки їх цікавило, що змінилося в житті І. Кузян. Дехто питав про війну на сході України, дехто цікавився українськими традиціями і звичаями. Були й такі (на щастя, їх було менше), що казали: «Пам’ятай, що ти живеш не у своїй державі».
І. Кузян, коли приїхала до Польщі, її, насамперед, дивувало те, що тут постійно нарікають а то на важке життя, а то на малу платню, хоч холодильник був повний їжі, майже в кожній хаті мікрохвильова піч і пральна машина, тобто все те, що полегшує людині життя. Платня теж набагато більша, ніж в Україні. Одного разу її колеґа з праці сказав: «Ти немов приїхала не з іншої країни, а з іншої планети, тому що завжди усміхнена та задоволена». Виявляється, що задоволення Ірини колеґам в праці не дуже подобалося, натомість, життєвий досвід жінки навчив її тішитися малими речами.
– Спочатку мені взагалі не здавалося, що моя національність може бути для когось проблемою, оскільки для мене людина є або доброю, або злою, або мудрою, або не дуже, а це не залежить від її національності або того, де вона живе. На жаль, життя почало мене вчити, що я мушу працювати набагато більше, ніж інші. Скажімо, вчителька-полька отримувала нагороду лише за один проведений нею конкурс, а мені треба було організувати таких конкурсів з десять, щоб нарешті хтось мене зауважив. «Іншість» не мусить бути проблемою. Варто боятися «іншості» у постаті хамства, глупоти чи обмеженого світогляду, тому що саме такі люди можуть зробити нам кривду, а не такі, що мають іншу, скажімо, сексуальність, аніж ми. Світогляд «інших», як правило, широкий, не зациклений на стереотипах і будуванні власної вартості через призму приниження другої людини, – переконливо стверджує Ірина.
Варто організовувати «Живі бібліотеки» на місцях, оскільки таким чином дехто вперше матиме можливість порозмовляти з людиною з біполярним розладом, батьком негетеронормативної людини, колишнім алкоголіком або з людиною з татуїровками, щоб переконатися, що всі ми такі самі. ■

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*