Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №1, 2021-01-03

У грудні 2020 року з’явилися нові дані Індексу інтеграційної політики мігрантів (Migrant Integration Policy Index, MIPEX). З-посеред 52 країн світу в ньому опинилися Польща й Україна. Хоч обом країнам слід суттєво змінити на краще своє ставлення до мігрантів, але Україна в цьому рейтингу виглядає краще, ніж Польща.

MIPEX – це порівняльний рейтинг держав в тому, як вони приймають та інтегрують мігрантів. Він вимірюється за вісьмома параметрами – мобільність на місцевому ринку праці, доступ до медицини, освіти, можливість поєднання з родиною, політична участь мігрантів, доступ до статусу постійного проживання і громадянства та антидискримінаційна політика. Експерти з цієї точки зору аналізують законодавство і практику країни та присвоюють їй бал від 1 до 100. Відтак країни поділено на 10 груп. У найвищій, першій, опинилися країни, котрі комплексно підходять до інтеграції та повністю гарантують рівні права мігрантам. Це, зокрема, Канада (80 балів зі 100), Фінляндія (85), Нова Зеландія (77), Португалія (81), Швеція (86). Натомість найгірша, 10-та група – це «Імміграція без інтеграції». Тут іммігранти не можуть нормально врегулювати питання тривалого перебування, не мають основних прав чи рівних можливостей брати участь у суспільному житті.  У цій групі – Китай (32), Кіпр (41), Індія (24), Індонезія (26) та Росія (31).

Польща належить до 9-ї групи «Рівність на папері – політика дещо несприятлива». Також вона перебуває в групі країн, де в період 2014-2019 років був регрес – Польща здобула мінус 1 бал і зараз у неї рейтинг 40.

З 2014 року в MIPEX є й Україна. За останні 5 років вона отримала 2 додаткові бали і зайняла місце вище ніж Польщаі. Здобувши 48 балів, Україна опинилася в четвертій групі «Рівність на папері – наполовину сприятлива».

Що ж пишуть експерти про Польщу й Україну?

У випадку польської держави вони звертають увагу на те, що країна є однією з небагатьох, де інтеграційна політика погіршилася. Водночас вказується, що покращилося навчання вчителів з точки зору культурного розмаїття, є кращою ситуація з мовною підтримкою мігрантів. Серед негативних змін зазначена вимога до іммігрантів щодо наявності у них економічних ресурсів для здобуття статусу постійного проживання та вимога здати мовний екзамен.

Розкритиковано Польщу й за антидискримінаційне законодавство. У дослідженні відзначається, що попри те, що в закони вписано «потужні механізми» – «однак жертви стикаються зі слабкою практикою застосування законодавства, вони також отримують меншу допомогу в Польщі, ніж у більшості країн, через слабку політику щодо рівності». 

Про Україну ж написано наступне: «Інтеграційна політика України подібна до політики пересічної європейської країни. У порівнянні з іншими країнами регіону Україна застосовує подібну політику, як у Молдові та Румунії. Разом з тим, інтеграційна політика України є більш інклюзивною, ніж у сусідніх Польщі, Росії та Словаччині. (…) Одним із негативних явищ стала зміна щодо видачі дозволу на постійне проживання – скасовано автоматичне поновлення довгострокових дозволів. Більшість інших змін була позитивною, оскільки Україна почала вирішувати свою основну проблему рівних можливостей іммігрантів – вона стала інформувати їх про їхні соціальні, політичні та медичні права». Антидискримінаційну політику України визначено як «сприятливу»: «потенційні жертви етнічної, расової, релігійної або національної дискримінаціїповинні маютьи змогу шукати справедливості згідно з українськими антидискримінаційними законами та потужними механізмами».

Польщу й Україну (як і більшість держав сходу нашого континенту) критикують за брак участі іноземців у політичному житті країни. В обох випадках цю категорію позначено як «несприятливу». Відсутність політичних прав мігрантів названо «основною зоною слабкості в Центральній та Східній Європі, адже іммігранти позбавлені можливості брати участь у громадському житті».

В Україні іноземні громадяни не мають права голосувати, бути членами політичної партії, а організації, очолювані іммігрантами, можуть брати участь лише у спеціальних заходах та консультативних органах. У Польщі іноземні громадяни не мають права голосу, а відповідно і підтримки з боку політиків (кроки щодо покращення ситуації в нашому регіоні зробили, зокрема, Чехія та Естонія).

Період 2014-2019 років – знаковий для міграційної політики обох країн. Це час бурхливих проєвропейських змін в Україні і час найбільшої в усій дотеперішній історії Польщі хвилі міграції. Про що нам говорить рейтинг MIPEX? Що Україна скористалася часом реформ, хоча могла зробити більше. І що Польща на момент початку хвилі міграції мала не найгірше законодавство – проте не пристосувала його до нових реалій, не вдосконалила, а подеколи – почала робити більш жорстким.

Поділитися: