Леся Коростатевич ■ ПОДІЇ ■ №3, 2023-01-22

Історія повторюється, і через багато десятиліть Україна знову в огні. Чому це відбувається у XXI столітті та як світове товариство пережило схожі трагедії попередніх воєн? На ці питання шукають відповіді представники наукової еліти європейських країн. Не залишилися осторонь цієї теми і науковці Польщі та України.

12 грудня Кафедра україністики у Варшаві провела IV Міжнародну наукову онлайн-конференцію з циклу «Filozofia bycia i przetrwania w ego-dokumentach pisarzy, malarzy i filmowców ukraińskich (od czasów Orlika do współczesnych)». Організаторкою  конференції, як і трьох попередніх у 2019, 2020, 2021 роках, є професор Валентина Соболь. Захід відкрили професор Ева Жебровська – продекан факультету прикладної лінгвістики Варшавського університету, яка відзначила актуальність та важливість цьогорічної теми «Autorzy ego-dokumentów wobec wojny i przemocy», Віталій Білий – перший секретар Посольства України в Польщі та в.о. керівника кафедри україністики доктор Катажина Якубовська-Кравчик. Також були присутні літературознавці, історики та україністи з різних наукових осередків Польщі та України. Конференція об’єднала видатних дослідників з Кракова, Києва, Харкова, Варшави, Бердянська, Львова та Білостока. Учасники заходу ознайомили присутніх із результатами своїх досліджень щодо досвіду проживання війни в творчості митців різних епох.

Тематично конференція була поділена на три секції. Перша – «Ad fonts». В цій частині мовці, а саме Оля Гнатюк, Наталія Левченко, Ольга Новик, Ігор Набитович, Анатолій Ткаченко, Давид Бзорек та Валентина Соболь, розповіли про воєнний дискурс та повсякденність війни із автобіографій, епістоляріїв, щоденників тощо.

З окупованого Бердянська до конференції приєдналась професор Ольга Новик, авторка монографії про українського священника та проповідника Івана (Іоана) Леванду (1734-1814). За словами дослідниці, постать протоієрея Софійського кафедрального собору варта уваги через значний творчий доробок, який він залишив після себе. Леванда підтримував та наставляв жителів Подолу під час епідемії чуми у серпні 1770-го, і саме тоді набув популярності. Ольга Новик зазначає, що в його проповідях йдеться, насамперед, про метафоричну війну за людську душу в християнській риториці. Листи провідника наповнені роздумами про політику за часів Наполеона, в яких відтворено і особисту трагедію втрати сина, і суспільні події.

Валентина Соболь у своєму виступі під назвою «Nowo odczytany fragment dziennika Filipa Orlika 1727 р. Dyskurs wojny» проаналізувала щойно відчитаний фрагмент рукопису листа гетьмана Пилипа Орлика до польського короля Станіслава Лєщинського від 5 червня 1727 року, який автор скопіював до Діарія за 1727 рік.  Текст займає 15 рукописних сторінок і є одним із найбільш розлогих, написаних гетьманом листів, а їх, скопійованих у щоденнику, є чимало і різними мовами – латиною, польською, французькою із вкрапленнями латинсько-польських макаронізмів, староцерковнослов’янізмів, турцизмів тощо. Як вважає дослідниця, зізнання та застереження Орлика, як і багатьох інших, потонули в морі проблем та амбіцій можновладців. Валентина Соболь акцентувала увагу на тому, що, на жаль, історія повторюється, і після Полтавської битви (1709), коли росія показала світові істинне обличчя, минуло 313 років, проте війна 2022 року підтвердила слушність того, про що гетьман королеві написав на 15 сторінках у 1727-му.

Друга секція мала назву «Autorzy ego-dokumentów wobec wojny», в ній свої виступи представили професори Оксана Левицька, Данута Сосновська, Ігор Стамбол, Алла Швець. Оксана Левицька висвітлила у доповіді і кольоровій презентації тематику еґотекстів української художниці Катерини Білокур (1900-1961). Дослідниця зазначила, що ці тексти мають здебільшого діловий характер, а епістолярій художниці містить також офіційну і літературну автобіографію, написану у двох листах до Степана Таранушенка з детальною розповіддю про її дитинство, становлення творчого шляху, переживання глобальних історичних подій, драматичні приватні колізії та опір системі, яка хотіла б бачити неписьменну селянську народну художницю частиною ідеологічного імперативу того часу.

Іншою цікавою постаттю була українська поетеса, культурна діячка Галичини, Костянтина Малицька (1872-1947). Про її долю розповіла Алла Швець. Українська поетеса в часи жорстокої російської окупації 1914 року, коли українське жіноцтво стало в авангарді національного опору, організовувала відозви до нації, проводила санітарні курси і дала почин фонду «На потреби України». Через свою безкомпромісну позицію Малицька була інтернована російською владою до Красноярська, ставши єдиною жінкою серед знакових політичних діячів Львова, яку окупанти вивезли на заслання до Єнісейської губернії. Доповідачі професор Леся Вахніна та доктор Ігор Стамбол, на жаль, не змогли підключитися онлайн – війна в Україні не дала такої можливості.

В третій секції «Wojna rosyjsko-ukraińska 2022 roku» свої доповіді представили професори Тереза Хинчевська-Хеннель, Пйотр Борек, Лариса Вахніна, доктор Євген Соболь. Мовці, зокрема д-р Соболь, доповідали про свої дослідження на тему людських сповідей та щоденників перших днів російсько-української війни, а також про окупацію в інтернет-просторі та в реальності.

Підсумовуючи результати конференції, одна з модераторок Анна Швець зазначила, що колеги з України та Польщі у своїх дослідженнях епістолярних та художніх текстів охопили значний матеріал про реалії війни, жахіття концтаборів і голодоморів, які відбувалися на територіях України та Польщі протягом ХVІІ–ХХІ століть. Доповідачі акцентували увагу саме на цій тематиці, тому що втрата життя, базових матеріальних цінностей та доступу до комфортного життя, обмеження прав і свобод людини, які спричиняє війна, не тільки несе гіркоту та біль, викликає зміну особистості, але й зупиняє загальний світовий розвиток. 

Досвід проаналізованих матеріалів показує також, що завжди варто продовжувати спільну боротьбу на різних рівнях. Про це зазначав ще британський державний діяч Вінстон Черчілль: «Уся лють і міць ворога будуть звернені проти нас… Якщо ми зможемо протистояти йому, вся Європа буде звільненою і життя рухатиметься вперед, до залитих сонцем висот». Об’єднаність Європи допомогла перемогти ворога у ХХ столітті, і такий досвід повинен бути ключовим і у війні з Росією. 

Поділитися: