Христина Заник ■ ПОДІЇ ■ №11, 2022-03-13

«Я не можу бути осторонь»

За даними міністра оборони України Олексія Резнікова, від початку повномасштабного вторгнення Росії лише до 5 березня в Україну повернулося з-за кордону понад 66 тисяч чоловіків. «Це ще 12 бойових і мотивованих бригад! Українці, ми непереможні!», – написав Резніков у своєму твіттері.

На перемиському залізничному вокзалі 1 березня – натовпи людей, які втікають від війни. Із п’ятого перону відправляється потяг в зворотному напрямку. На нього чекають невеликі групки осіб. Частина з них – іноземні журналісти, які вирушають висвітлювати війну в Україні. Дехто їде забрати своїх дітей. Але є тут і ті, хто вертається на рідну землю, щоби її захищати.

Ніхто не знає точного часу відправлення. Усі чекають, коли потяг прибуде зі Львова, люди вийдуть і тоді його пустять знову на схід.

«24 лютого я прокинувся від того, що мій телефон розривався. Всі дзвонили: Росія на нас напала (мова про повномасштабний напад, – ред.). Я ухвалив рішення за 2 години. Подзвонив на роботу і сказав своєму роботодавцю, що повинен їхати. Попросив заплатити аванс за ті дні, які я відпрацював, він погодився. І ось я тут», – розповідає Богдан Сігеті, який працював на складі у Болеславці поблизу кордону з Німеччиною.

Богдан – родом із Чернігова, йому 30 років. Він уже воював у 2014 році на Донбасі, коли Росія напала вперше. На момент нашої розмови рідні Богдана перебували в Чернігові.

«Ось моє посвідчення учасника бойових дій», – показує документ чоловік. Каже, що був у спеціальному батальйоні. «Не хочу зараз його називати», – додає.

На запитання, чи він не боїться, Богдан зізнається, що так: «Лише дурень може не боятися, але я повинен захищати свою країну. Дякую, що ви про це пишете, спасибі полякам, які нам так допомагають. Я вірю, що ми переможемо».

Уже тут, у Перемишлі, Богдан познайомився з Дмитром Пасічником. Чоловіки разом переносять важкі сумки. Поруч із ними – молода жінка. На обличчі – втома, темні кола під очима від браку сну. Вона їде, бо вдома на неї чекають діти. Так втрьох вони стоять на березневому холоді та прислухаються до оголошень.

Дмитрові 32, він працював у Вроцлаві на будівництвах – монтажником ізоляції. Сам походить із Кропивницького (колишнього Кіровограда).

«Раніше я не служив у армії. Не міг за станом здоров’я, – розповідає він. – І не брав ніколи участі у бойових діях. Мій план такий: я приїду і запишуся до територіальної оборони. Усі українці – це моя рідня, від заходу і до сходу. Нам Росія історично ніколи не давала жити. Але ми повинні з цим боротися».

Ще один чоловік, який повертається в Україну воювати, – кремезний Олександр Слободян із Івано-Франківська. «Я маю у Польщі все: роботу, гроші, добре життя. Але треба їхати. Якщо всі поїдуть – ми переможемо, – упевнений він. – Перекажіть, що Україна переможе».

Чи не в останній момент перед відправленням потягу до місця перед кордоном (щоб дійти на перон, звідки відправляються потяги в Україну, потрібно пройти паспортний та митний контролі, – ред.), підходить юнак. Великі світлі очі, русяве волосся, сором’язлива посмішка – це Кирило Щепкін. Родом він із Козятина Вінницької області. Хлопцю 22. Він живе у Познані, зараз – на третьому курсі університету, вивчає норвезьку філологію. Частина його сім’ї живе у Фінляндії, інша частина евакуювалася з України, сьогодні він їх зустрів і посадив на літак на Захід.

«Одного ранку я прокинувся від вибуху новин. Я думав, що маю робити. І не мав іншої опції, іншого вибору, ніж піти. Це такий момент. Я не можу бути осторонь. Як приїду – піду в територіальну оборону. Мене вже в Україні чекають друзі, принаймні у трьох такий самий план», – розповідає Кирило. Він каже, що поки не відчуває страху: «Усе буває вперше. На жаль, також і такі речі».

Коли Богдан і Дмитро чують, що Кирило також їде на війну, кличуть хлопця до себе. «Ходи з нами. Разом буде веселіше», – каже Богдан. А Дмитро пропонує почитати поезію.

«Можна я вам вірш продекламую. Це мій улюблений автор, Сергій Жадан.

Повітря з ночі стигне холодом…», – починає він із пам’яті.

Фото аторки статті

Поділитися:

Категорії : Україна-Польща, Події

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*