Павло Лоза ■ СТАТТІ ■ №7, 2025-02-16

– Сьогодні говорити вголос про військові технології досить складно, – каже Богдан Купич, українець з Канади, співавтор програми бойового симулятора Strata22 для українських військових. Його родина походить із Руди-Журавецької Люблінського воєводства.

Богдан Купич має досвід роботи у сфері інформаційних технологій та телекомунікацій понад 30 років, з яких більше ніж 20 пропрацював у країнах Центральної та Східної Європи. Найбільше – в Україні, де понад 10 років був членом правління та президентом Американської торгівельної палати в Україні.

– Я так вже кількадесят років кружляю між Україною та Канадою, де народився, – говорить українець. 

Водночас він є членом Української консультативної ради Конгресу українців Канади. Вивчав політологію в Йоркському університеті в Торонто, у Канаді отримав і ступінь магістра з галузі управління в університеті Атабаска. Є активним прихильником української стартап-спільноти, а також куратором кількох інкубаторів та автором лекцій з інновацій і підприємництва у Львівській бізнес-школі.

Технологічний підприємець в Україні реалізував, серед іншого, проєкт з даних і телекомунікацій. Приблизно 20 років тому підприємство, співзасновником якого він був, інвестувало в платформу для розвитку оборонних інновацій Ukrainian Advanced Research Projects Agency. Це українська приватна компанія з оборонних технологій і безпеки, заснована у 2014 році у відповідь на незаконну анексію Криму росією.

Саме ця компанія розробила програму бойового симулятора під назвою Strata22. Він дозволяє українським військовим навчитися користуватися різними видами зброї. Це і ручні гранатомети західного виробництва, як NLAW, які Великобританія передала українській армії, і шведські AT4 та Stinger.

Богдан Купич виступив одним з ініціаторів проєкту Strata22. У 2023 році в статті для канадського видання «Globe and Mail» він сказав, що його мета – навчити 100 тисяч військових. Протягом першого року повномасштабної війни симулятор безплатно натренував приблизно 16 тисяч воїнів.

Про рівень досвіду, котрий можуть отримати бійці завдяки навчанню на Strata22, свідчить статистика, описана в канадському виданні. Як читаємо в матеріалі, один постріл із ручної протитанкової ракети РПГ-7 радянського виробництва коштує 540 доларів, тоді як ціна сучасної ракети може перевищувати 24 тисячі доларів.

«Під час традиційного навчання мобілізовані новобранці можуть випустити лише кілька гранат в тирі, перш ніж їх відправлять на передову», – повідомлено у статті «Globe and Mail». Неважко здогадатися: під час тренувань на Strata22 статистика пострілів новобранців значно вища. Були й випадки, коли для прискорення навчання бійців симулятори закуповували благодійні фонди та передавали їх армії.

В інтерв’ю виданню Богдан Купич сам сказав, що ніколи не ставився до оборонної промисловості як до бізнесу, бо завжди цікавився технікою і «зайнявся цим тільки через агресію росії та війну».

– Сьогодні я також працюю з іншими технологічними проєктами для української армії. Серед них – робота з дронами. Відомо, що це та тема, про яку я наразі не можу говорити публічно, – відповідає коротко Богдан Купич.

Однак він розповідає історію своєї родини, яку постійно досліджує. Це була одна з причин, чому він приїхав на торішнє свято до місцевої святині (колишньої греко-католицької церкви) в селі Журавці на Томашівщині. До ІІ Світової війни тут мешкало понад дві тисячі українців. Пізніше частину жителів депортували в Україну. У 1947 році під час акції «Вісла» тих, хто залишився, вивезли на північні землі Польщі.

– Мій батько був з Руди-Журавецької, що поблизу Журавець, де стоїть церква. Саме до цієї святині ходив мій батько Василь, – згадує українець з Канади. Коли почалася ІІ Світова війна, його батька вивезли з села на примусові роботи до Німеччини.

– Багато про цей період тато не розповідав. Знаю, що, коли війна закінчувалася, тато потрапив на територію, яка була під наглядом британців. Вони пропонували притулок у Великобританії, де мій батько й зупинився. Там одружився з мамою. Після цього емігрував у Канаду, – переказує історію своєї родини українець, який народився вже в Канаді 1954 року.

– Я вперше був у Руді та в Журавцях ще з татом. Батько намагався знайти місце, де стояв його сімейний будинок. Ба більше, він показав мені це місце. Другий раз приїхав сам у 2013-2014 роках. А зараз я тут уже втретє, – говорить Богдан Купич. – Тато мало розповідав про родину, село, про свою еміграцію. Коли я ходив по кладовищу в Журавцях, побачив могилу Ілька Купича. Теоретично це міг бути дідусь. Я розслідую це.

Поділитися: