Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2008-07-16
У Львові 45 червня 2008 р. проходив ХІІІ Міжнародний науковий семінар “Польща- Україна. Важкі питання. Українсько -польські стосунки в 1939-1947 рр.”. Організовували його Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Український інститут національної пам’яті, Львівський національний університет ім. І. Франка, Центр дослідження визвольного руху, Торунський університет ім. М. Коперника, польський Інститут національної пам’яті при участі Світового союзу воїнів Армії Крайової. У роботі семінару взяло участь понад сорок українських і польських істориків.
На ХІІІ семінарі розглянуто 4 блоки питань: Українсько- польські стосунки в 19391947 рр. у суспільній свідомості сучасних українців і поляків; Архівна база досліджень українсько- польських конфліктів у 19391947 рр.; Хронологія українсько -польських стосунків 19391947 рр.; Бібліографія проблематики українсько- польських стосунків 19391947 рр.
Учасники семінару за пропозицією проф. М. Клімецького уклали протокол щодо утворення спільного українсько польського авторського колективу, відповідального за підготовку “Хронології українсько- польських стосунків 1939-1947 рр”. У його склад увійшли А. Боляновський, І. Ільюшин, М. Клімецький, М. Литвин, Ґ. Мотика, З. Пальський. Колектив цей повинен визначити періодизацію, тематичні та географічні рамки хронології, а на наступному семінарі мав би представити її детальну концепцію.
Підписано також протокол узгоджень щодо теми “Бібліографія українсько- польських стосунків 19391947”. Він передбачає укладення комплексного бібліографічного покажчика, який містив би дані про опубліковані документи, матеріали, статті, монографії, наукові статті, колективні праці, публіцистику, статті у пресі та повідомлення. Виконавців цього протоколу не визначено.
У пресрелізі Центру ДВР обережно вказувалися також інші моменти, зокрема підкреслювалося, що “(…) цього разу в протоколах були практично лише узгодження”. І далі: “Хоча це не означає, що під час обговорення не було суперечок. Вже традиційним “каменем спотикання” в діалозі істориків обох країн стали події українсько- польського конфлікту на Волині в 1943 р. Загалом суперечки точилися довкола термінологічних визначень: “народовбивство”, етнічні чистки, “креси”, колабораціонізм і т. п.”.
Конференції з серії “Україна-Польща. Важкі питання” від самого початку не були конференціями науковими. Один зі співорганізаторів, Світовий союз воїнів Армії Крайової, ніколи не зважав на наукові принципи, а керувався ідеологічними та політичними. Головною метою мало бути: довести, що польська людність Східних кресів у період ІІ Світової війни була жертвою народовбивства, а Українська держава має визнати народовбивством на поляках боротьбу ОУН та УПА проти польської політичної присутності в Західній Україні.
Справжню мету цих конференцій представив недавно Анджей Жупанський у книжці “Трагічні події за Бугом і Сяном понад шістдесят років тому. Ознайомся з присудом польських та українських істориків” (Варшава, 2007). Він, зокрема, написав: “Не було певним, чи обидві групи істориків, розробляючи дану проблематику, дійдуть до ідентичних результатів. Відомо було, до яких результатів дійдуть польські історики. (…) ми лише частково отримали сподівані результати. У ході підготовки організатори дедалі чіткіше усвідомлювали собі, що заплановані конференції за своїм характером відрізнятимуться від звичайних наукових конференцій (…). Ми були переконані, що підготовувані нами конференції матимуть значення не тільки наукове, але й політичне, тому що будуть впливати на польсько-українські відносини. З цієї причини польські організатори прямували до того, щоб розробити й схвалити такі обов’язкові принципи для конференцій, які сприяли би досягненню цієї мети”. Невже тепер треба щось додавати до пояснення справжньої мети конференцій “Україна-Польща. Важкі питання”?.. Світовий союз вояків Армії Крайової запропонував українським науковцям, а відтак Україні, вчинити самогубство. Цікаво, чи українські історики сподіваються вижити після наступної конференції?
Занепокоєння викликає факт, що держава Україна має засудити злочин, учинений українськими націоналістами. Оскільки ОУН та УПА не були українськими державними утвореннями, Україна не має обов’язку проголошувати ніяких офіційних заяв із приводу діяльності цих організацій. Існує ж бо різниця між польським підпіллям, оформленим в Армію Крайову, за якою стояв леґальний польський уряд у Лондоні, та нелеґальною і на цю пору антидержавною – щодо УРСР – діяльністю ОУН та УПА. Оскільки за масовий злочин, учинений державною АК у Сагрині, мав би нині відповідати польський уряд як спадкоємець ІІ РП, то за Острівки урядові України вибачатися та відповідати юридично потреби немає. Ясна справа, що ветерани волинської АК прямують до того, аби Україна, засудивши – не свій же! – злочин, перекрила собі шлях до членства в Європейському Союзі!
Варто додати, що вжита А. Жупанським формула “Ознайомся з присудом”, передбачає, що підсудний на ймення Україна попросить у суддів зі Світового союзу воїнів АК про дозвіл промовити прощальне слово перед виконанням вироку. Безсумнівно, смертного.
“Наше слово” №29, 20 липня 2008 року {moscomment}
