Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №49, 2022-12-04

В межах JarmaRoсk FEST 19 листопада в Європейському центрі солідарності у Ґданську відбувся форум, присвячений сприйняттю української культури в Польщі та у світі під час війни. В дискусії взяли участь: співачка Марія Бурмака; історик, професор Ґданського університету Ігор Галагіда; диригентка українського хору «Вирій» у Ґданську, композиторка Ганна Тєкучева; менеджерка культури і перекладачка Катерина Бродовська та драматургиня і сценаристка Наталя Уварова. Дискусію модерувала журналістка Мар’яна Кріль.

На запитання про те, як війна вплинула на його професійну активність, проф. Ігор Галагіда зауважив, що після 24 лютого постійно отримував запрошення від журналістів коментувати поточні події, розповідати про українську тотожність, історію, специфіку Донбасу та загалом Східної України. Зараз зацікавлення дещо зменшилося.

«Війна – це таке явище, яке спочатку шокує, а потім люди звикають. На жаль, звикають також люди в Україні», – говорив проф. Галагіда.

Втім, зацікавлення українською культурою в Польщі все ж відчувається, але воно стосується відомих прізвищ. Наприклад, його знайомі у розпал воєнних дій на Харківщині часто запитували, чому там залишається відомий письменник Сергій Жадан. Марія Бурмака, у свою чергу, зауважила, що присутність того ж Жадана мобілізує решту місцевої громади. Вона також розповіла, що від 24 лютого була у Києві і не планувала виїжджати.

«Роль музикантів та інших публічних осіб дуже значна. Якщо я маю звання народної артистки України, то мушу бути зі своїм народом», – певна співачка.

Позитивно у суспільстві сприймається й те, що багато артистів пішли на фронт, служать у патрульних структурах або займаються волонтерською роботою. Цей особистий приклад також надихає. Марія Бурмака звернула увагу на ще один важливий аспект – зараз концерти в Україні і світі мають благодійну основу.

«В середині жовтня я була на концерті в Едмонтоні. Завдяки українцям Канади ми тоді зібрали кошти на допомогу одному з військових шпиталів», – каже співачка.

Вона підкреслює, що і ґданський фестиваль зі своєю популярністю і довгою історією належить до тих, які не дозволяють забути про біди українців і те, що над країною продовжують вибухати бомби.

Про активність артистів говорила й Катерина Бродовська. Вона зауважила, що напрочуд цінною є точкова допомога. За такою схемою працює, наприклад, гурт ТНМК, який, концертуючи, збирає кошти на тактичні аптечки. Вона згадала й про промоцію української музики в Польщі, оскільки вже вісім років займається зламом стереотипів про українську культуру – мовляв, крім шароварщини і попси там нічого немає. Її активність – це й боротьба з комплексом меншовартості серед українців.

«Дуже багато наших виконавців здобували популярність за кордоном, і тільки після цього їх визнавали в Україні», – каже Катерина Бродовська.

Вона постійно намагалася донести людям, що крім Вєрки Сердючки існує, наприклад, і гурт Dakh Daughters. Інакшою є ситуація з польським середовищем. Тут просто питають, що Україна має цікавого, і це оцінюють. «А з нашими людьми доводилося працювати більше. Треба було їм показати, що вони можуть цікавитися саме своєю культурою і тим, що в ній відбувається», – каже Катерина Бродовська. Втім, менеджерка стверджує, що зараз вектор дещо змінився, і українці за кордоном врешті почали підтримувати своє.

«Культура – це також фронт», – відзначає Катерина Бродовська.

На цьому фронті працює і Ганна Тєкучева з хором «Вирій», який було засновано, щоб українські мігранти у Ґданську не почувалися покинутими на чужині, могли відволікатися від праці і доторкнутися до чогось свого. Колектив, зокрема, робив флешмоби – співання колядок у міському просторі. Саме тоді багато людей підходили і дякували за дещицю рідної культури.

«Завжди це були сльози, обійми та подяка. Відчувалося, що ти на доброму шляху», – каже Ганна Тєкучева.

«Вирій» після початку війни проводив концерти, щоб збирати кошти на допомогу Україні. Зараз якісь благодійні заходи відбуваються практично щотижня. На концертах завжди розповідають, чому вони тут, про свою країну і те, що там відбувається. Говорять, що хтось зараз втратив оселю, а хтось – ще у 2014.

«На цих заходах ми є голосом нашої країни, і це теж важливо», – підкреслює диригентка.

У свою чергу, Наталя Уварова зауважила, що війна не зупинила роботу українських драматургів. Вони, наприклад, вже з першого дня нападу знімали на телефони ролики і, знаючи мови, інформували світ про те, що відбувається в Україні. Важливо, що це був не медіаопис ситуації, а особистий. В письмових творах, які під час війни вийшли  друком, драматурги також діляться особистим досвідом.

«У кожного своя історія – хтось залишився в Україні, хтось виїхав або пережив доволі травматичний досвід. Про це вже є п’єси, які можна читати», – каже пані Наталя.

Ці твори можна знайти за посиланням ukrdramahub.blogspot.com – вони безкоштовні, їх можна брати для використання. В Україні проводяться читки таких п’єс, під час чого завжди відбувається збір на підтримку армії. 

В ході дискусії проф. Ігор Галагіда зауважив, що, говорячи про культуру українців у Польщі, треба розуміти, що після ІІ Світової війни тут залишилися всього 150 тис. українців, яких відразу розселили по всій державі з метою асиміляції. Вони жили у заляканості, і певні зміни відбулися лише у 1956 р., коли влада дозволила створити Українське суспільно-культурне товариство. Воно організувало перші заходи, згодом до Польщі почали потрапляти представники української радянської культури: ансамблі, хори тощо. Проте основні культурні ініціативи брали на себе українці з Польщі. Так, вони зводилися до фольклору і «шароварщини», але, як зауважив професор, це мало й позитивний момент.

«Бо це було протистояння асиміляційним процесам. Для цього можна було ходити до церкви – або брати участь у хорах, драмгуртках тощо», – каже Ігор Галагіда.

Він підкреслює, що більшість тодішніх українців складали селяни, оскільки інтелігенція або загинула, або подалася на Захід. Тому єдиний вихід для національного виживання вони бачили у фольклорі. Так тривало довгі роки, причому винятком був хор «Журавлі», який звертався до вищої культури, української музичної класики.

Ситуація змінилася у 80-х роках з появою нового покоління, яке не знало страху батьків і дідів, у доросле життя входило за часів Солідарності і боротьби за свободу. Воно не мало комплексів і вміло налаштовувати відносини з польським середовищем.

«Вони в культурі почали сягати до інших жанрів – з’явилися сучасні експериментальні театри, утворились перші рок-гурти тощо. Тоді виникли також перші контакти з українським андеґраундом. До Польщі почали приїжджати ансамблі, які починали свою кар’єру в Україні, такі як «ВВ» чи «Брати Гадюкіни», – згадує Ігор Галагіда.

Тоді й польське середовище, зокрема демократичне підпілля, почало цікавитися українською культурою та спільною історією. Але, як зауважує історик, складне минуле і польсько-український конфлікт, а особливо стереотипи, що насаджувалися за комуністичних часів, і нині залишаються призмою, крізь яку польське суспільство сприймає наші взаємовідносини, в тому числі й культурні. 

В дискусії за участі публіки режисерка  JarmaRock FEST Оксана Терефенко підкреслила, що присутність серед організаторів гостей з України дає новий погляд на низку питань, в тому числі щодо способів промоції заходу.

«Вони також відкривають нам очі на потреби українців з України», – відзначила Оксана Терефенко.

Ці потреби інші, ніж в нацменшини, а завдання організацій та лідерів – їх вміло поєднувати. Взагалі присутність громадян України цього року дозволила максимально розширити і зробити цікавішою програму ярмарку. Як режисерка театру «Навпаки» Оксана Терефенко цінує допомогу гостей щодо мови, а особливо правильного наголошування слів.

Наступний учасник дискусії, владика Ольштинсько-Ґданської єпархії УГКЦ Аркадій Трохановський, підтвердив, що для українців у Польщі культура завжди була на першому місці, оскільки дозволяла впоратися з асиміляцією і розчиненням у польському суспільстві. І саме «шароварна» культура була їм найближчою, рідною. Водночас владика зазначив, що ярмарок є площиною, де українська культура проявляється широко і багатогранно.

«Я тішуся тим, що ми маємо нових прихожан, артистів і діячів культури в нашій громаді», – наголосив владика Аркадій Трохановський.

Ця нова сила, на думку ієрарха, дозволить усій громаді позбутися застарілого комплексу меншовартості і заохочує ширше представляти українську культуру польському суспільству.

До дискусії приєднався також Олег Гнатюк, який був серед тих, хто починав організувати JarmaRoсk FEST у Ґданську. Він дуже тішиться продовженням цієї ініціативи і високим рівнем заходу. Викликом, на думку пана Олега, залишається вихід із «національного гетто»: захід, без сумніву, популярний серед різних українських громад, але ним і надалі мало цікавляться польське суспільство та масмедіа.

«Йдеться про те, щоб люди, які звертаються до тисячної публіки, були присутніми там, де відбувається щось добре і гарне», – відзначив Олег Гнатюк.

Він зауважив також, що велике значення для громади має публічне вшанування і наша присутність на таких подіях, як роковини Революції гідності чи Голодомору.

У свою чергу, представниця теперішніх організаторів заходу, голова Поморського відділу Об’єднання українців у Польщі Єлизавета Кремінська, наголосила на значенні мови. Вона дуже позитивно оцінила перехід українських гуртів з російської на рідну. У відповідь на запитання голови Поморського ОУП Оксана Білозір зауважила, що питання мови зараз активно обговорюється в творчих українських колах. Підтвердила, що багато артистів переходять на українську, але є і такі, які досі ані слова не сказали з приводу війни. Водночас вона підкреслила, що зараз важливіше не з’ясувати, хто більший або менший українець, а об’єднати зусилля для перемоги над агресором. Так чи інакше, в ході дискусії пролунало твердження, що позиція відомих осіб є важливою, в тому числі в мовному питанні, оскільки вони є лідерами суспільної думки в сучасному цифровому світі. При тому, як зауважила Катерина Бродовська, нинішні суперечки навколо мовного питання можуть використовуватися ворогом для роз’єднання українців.

Війна ніколи не має бути шляхом до позитивних наслідків, але, як показала ґданська дискусія, саме війна помітно динамізувала українське культурне життя у Польщі. Важливо також, що зараз кожен український захід, в тому числі й JarmaRock FEST, має благодійну складову з метою підтримки українців у перемозі над московським окупантом, який давно уже з культурою і гуманністю не має нічого спільного.

Поділитися: