Марцин Клодзинський ■ ІСТОРІЯ ■ 2010-02-19
(вибрані питання)
У результаті акції “Вісла” 1947 р. на так звані “повернені землі” переселено близько 140 тис. українців. Нові осадники стали перед проблемою: вони опинилися на території, з якою не були пов’язані ані культурно, ані традиційно – якщо не згадувати при цьому катастрофічного економічного становища.
Ситуацію української меншості детально описує у своїх працях, зокрема, доктор Ігор Галагіда, який відзначає, що на новій території меншість була протягом усього часу під таємним наглядом служб: UB (пізніше також SB), MO, ORMO; разом із ними контроль виконували місцеві чиновники. Своєрідне зацікавлення до української меншості проявила також ще одна служба – органи контррозвідки Військ прикордонної охорони (ВПО).
Війська прикордонної охорони загалом є відомі як формація, яка відповідає за охорону кордонів та контроль прикордонного руху. Це не зовсім так. Кожна бриґада ВПО мала свій ІІ Відділ – структуру, що відповідала, зокрема, за контррозвідку в прикордонних районах. Це було пов’язане з введенням прикордонної аґентури, що відповідала за територію бриґади. Для Кашубської бриґади (КБ) ВПО забезпечення кордону в 1950-76 рр. охоплювало територію Ґданського воєвідства, а після 1976 р. – також Ельблонзького та Ольштинського воєвідств (це відбулося внаслідок адміністративної реформи та зміни структури бриґади). Балтійська бриґада (ББ) ВПО у 1950-75 рр. забезпечувала прикордонну охорону Кошалінського воєвідства, а після 1975 року – також Слупського. Коли на територію цих воєвідств починають прибувати українці, вони стають новим аспектом операційного забезпечення державного кордону.
Якщо говорити про встановлення часу таємного нагляду ВПО за українською меншістю, то це не проста річ, як здається на перший погляд. Головним чином складнощі пов’язані з тим, що до сьогодні збереглася лише частина актів ІІ Відділу Балтійської та Кашубської бриґад (практично повністю втрачена – за винятком кількох течок – аґентура Триміста). У питанні таємного нагляду над українцями справа ускладнюється тим, що автор під час вивчення документів архіву Інституту національної пам’яті в Ґданську знайшов тільки невелику кількість персональних течок і течок роботи таємних співпрацівників, а також одну течку об’єктної справи. Однак навіть з такими невеликими джерелами можна спробувати встановити період нагляду. Кінцевою датою нагляду можна назвати 1989 р., хоч останні збережені папки хронологічно відносяться до першої половини вісімдесятих років. Однак у нас немає жодних доказів ані раціональних міркувань, щоб твердити, що нагляд тоді припинено. Більше проблем зі встановленням початкової дати. У випадку КБ ВПО найстарші матеріали (течка роботи та течка таємних співпрацівників), що стосуються українців, відносяться до кінця 60х рр. (загалом аґентура цієї бриґади за п’ятдесяті роки не збереглася). Перша течка у випадку ББ ВПО відноситься до п’ятдесятих років і була започаткована ще попередником ІІ Відділу – VII Відділом. Треба зазначити, що на цій території взагалі вся найстарша аґентура, яку вдалося виявити авторові, відноситься якраз до 1950 р., отож можна дійти до висновку, що вже тоді існувала аґентура, яка стежила за українською меншістю. Однак постає питання: чи в 1947-49 рр. подібна діяльність цікавила органи ВПО на цій території? Скоріше так, однак без прискіпливого архівного аналізу військових зборів важко окреслити величину цього зацікавлення.
Самих же аґентів чи таємних спів працівників, які виконували нагляд за українською меншістю за дорученням чиновників ІІ Відділу, можна поділити на три групи.
До першої групи зараховуємо аґентуру українського походження. Для чиновників ІІ Відділу ці люди були найбільш цінними співпрацівниками. По перше тому, що в переважній більшості знали українську мову. По- друге – вони знали середовище місцевих українців, оскільки самі зазвичай були його частиною. Це добре видно на прикладі ТС під пс. “Ковальський”, у випадку якого офіцер, описуючи кандидата, відзначає: “Пропонований кандидат є українцем за національністю. Знає українську мову. Працює на території водієм та електриком у районі трьох ґмін: Лельково, Пенєнжно та Плоскиня, де є найбільш зосереджена українська меншість […]. Кандидат має широкі контакти з українським середовищем”. У теперішньому вивченні архівів автор знайшов лише кілька течок людей з цієї групи аґентів. Вони показують, що вербовано людей з різними життєвими долями: з одного боку, у нас є вже згадуваний ТС “Ковальський”, який молоді та юнацькі роки провів у новому оточенні, що склалося після акції “Вісла”, а з іншого боку – ТС “Буря”, 1920 р. нар., колишній член УПА.
Друга, найбільш чисельна група – це люди, завербовані з -поміж поляків, які жили поряд. Завдяки місцю проживання та знанню місцевих проблем, ця група в очах чиновників ІІ Відділу мала природну схильність до зовнішнього нагляду за українським середовищем. Так, як ТС “Борис”, водій зі Смолдзина (Слупський повіт), до завдань якого, зокрема, належав “зовнішній контроль осіб з українського середовища та осіб місцевого походження в місцях про[живання]”. Часто крім людей, які мешкали в сусідстві, чиновники вербували на тайних співпрацівників осіб, які через працю мали доступ до місцевих українців; особливо вони шукали людей, яким довіряло населення прикордонних районів.
До третьої групи належали таємні співпрацівники, які постачали інформацію про українське населення, не будучи спеціально до цієї справи призначеними, тобто не маючи подібних завдань у спеціальному плані використання, який мав кожен ТС. Це відбувалося у двох випадках: коли таємному співпрацівникові нагляд за українцями доручали в рамках т.зв. маневрових завдань, що виникали з потреби іншого конкретного завдання, чого не передбачав довготерміновий план (яскравим прикладом цього є ТС “Нарцис”, покликаний контролювати польських та іноземних туристів у населеному пункті Ґардна- Велика, який отримав серію завдань з роздобутку інформації про українські родини Небесів, Баликів та Зятиків, що мешкали в цій місцевості); та коли ТС інформував про українські родини при нагоді, наприклад, у рамках характеристики мешканців певного населеного пункту або працівників певного підприємства.
Тут треба також відповісти на одне фундаментальне запитання: чому служби контррозвідки Кашубської та Балтійської бриґад ВПО зацікавилися українською меншістю? Щоправда, у деяких анкетах не раз відзначалася потреба нагляду над “колишніми українськими націоналістами”, однак після аналізу доступних архівних матеріалів можна дати більш прозаїчну відповідь: скоріше за все, головною причиною нагляду було проживання українців у прикордонній зоні. ІІ Відділ не міг собі просто дозволити, щоб у зоні, яка була організаційно контрольована, проживала закрита національна меншина. Завданням ІІ Відділу було знати якнайбільше про максимальну кількість жителів території контролю. Так само, як і українцями, ВПО цікавилася німецькою меншиною та автохтонними мешканцями. Зі збережених документів видно, що майже вся інформація від ТС торкається щоденного життя українців. Це, головним чином, описи українських родин, які проживали на цій території: їх спосіб життя, місце роботи, навички, ставлення до системи і відносини з сусідами. Часто також зверталася увага на їхні відносини з іноземцями (чимало родин українців мало родичів у СРСР та ФРН, що не могло не цікавити контррозвідку ВПО). Можна сказати, що йшлося про своєрідну розвідку. Це була тактика ВПО на всіх територіях: зібрати якнайбільше інформації, а потім передати її відповідним органам (виняток складала безпосередня загроза кордону та справи втечі з країни, а також контррозвідувальне забезпечення прикордонної території). Коли 1982 р. в руки чиновника ІІ Відділу потрапила інформація, що греко католицький священик у Пенєнжні критикує введення воєнного стану, вирішено передати цю інформацію далі, до СБ.
Зазвичай рекомендований нагляд за українським середовищем був дуже загальним, наприклад, “звернення уваги на діяльність національних меншин, особливо автохтонів та українців”, лише поодинокими були випадки пошуку ТС для донесення на конкретну особу (це траплялося найчастіше вже на пізнішому етапі співпраці в рамках вищевказаних маневрових завдань). Коли зацікавлення ІІ Відділу окремою особою виходило поза звичайний операційний контроль, відкривалася об’єктна справа. Причин відкриття об’єктної справи могло бути чимало: робота особливого характеру, що вимагала контролю, невідповідні висловлювання на адресу влади чи контакти з іноземцями. Під час дослідження авторові потрапила в руки тільки одна об’єктна справа щодо українця. У справі під назвою “Сатурн”, відкритій 1981 р. на Михайла Зятика, можемо прочитати, що вищевказаний є українцем за походженням, невідповідно висловлюється щодо системи і має часті контакти з іноземцями з СРСР та ФРН.
Сам рівень втягнення ІІ Відділу КБ та ББ ВПО в нагляд за українською меншиною є цікавою справою. У світлі збережених архівних матеріалів бачимо, що не було такого випадку, щоб аґента або таємного співпрацівника шукали тільки для виконання лише такого операційного завдання. Крім стеження за українським середовищем, їм ставилися й інші завдання, навіть якщо аґента чи ТС шукали тільки з цією метою (напр., інформування про приїжджих іноземців, інформування про плани та спроби нелеґального перетину кордону, повідомлення про висловлювання проти системи). Часто також завдання інформування про українців не було першим завданням, а другорядним серед інших. Якщо однак ТС навіть і вербували для контролю за українцями, це не означало, що він виконуватиме виключно це завдання. Одним із прикладів є ТС “Моніка” (співпраця – від 1979 р.,ІІ Відділ ББ ВПО), якого завербовано головним чином для операційного розвідування середовища українців населеного пункту Витовно, однак із 19 його повідомлень тільки одне стосувалося української меншості. У тому випадку не було жодних протестів чиновника, який керував цією справою. Бувало, що й самі чиновники слабко орієнтувалися в справі. Так, ТС “Рибак” був завербований 1980 р. ІІ Відділом ББ ВПО для операційного контролю мешканців Ґардни німецької національності, до яких віднесено також Зенона Балика. Як показує течка донесень ТС, Балик був українцем. Що найбільш цікаве – його особа вже неодноразово викликала зацікавлення ВПО, отже, його національність вже давно була встановлена.
Ця стаття в задумі та ідеях автора є спробою окреслення ширшої проблеми, яка вимагає опрацювання.
Автор статті є студентом історичного факультету Ґданського університету. Матеріали, яких ужито в цьому тексті, є результатом дослідження архіву Інституту національної пам’яті в Ґданську. Автор також вирішив не подавати особистих даних таємних співпрацівників і чиновників ІІ Відділу Кашубської та Балтійської бриґад ВПО
“Наше слово” №8, 21 лютого 2010 року {moscomment}
