Оля Роґут, Анна Коженьовська-Бігун ■ КУЛЬТУРА ■ 2009-06-11
{mosimage}
Хоча Фестиваль культури “Українська весна” проходив у Познані щойно другий раз, то його розмах справив, що він став одною з найважливіших і мабуть найбільшою українською подією в Польщі. Цього року від 18 до 24 травня відбулося майже двадцять різних заходів, які презентували повний спектр української культури – від народного мистецтва через популярне до найелітарнішого.
Засновником і серцем фестивалю є Почесний консул України в Польщі Лукаш Горовський, а головним організатором – створене ним громадсько-культурне об’єднання Польща -Україна в Познані. “Наше слово” мало велику честь бути одним з його медіа -патронів.
“Українська весна” почалася в Археологічному музеї вернісажем виставки скульптур В’ячеслава Борецького – українського митця польського походження. Головним мотивом були тут нетипові зображення жінок – легкі та делікатні фіґурки, постаті, створені на грані сну і яви. Чому саме жінки? Довкола панує весна, – пояснює Борецький, – пора року, яка людям асоціюється з коханням, а кохання – з красою жіночного тіла.
Виставка була увертюрою до справді інтенсивного тижня.
Література і музика
Того ж дня відбулася літературна дискусія з участю української поетеси молодого покоління Маріанни Кіяновської, знавця української літератури Галини Корбич, а також почесного гостя – знаменитого українського літературного критика, автора есе, публіциста і поета Миколи Рябчука. Дебати вів професор Боґуслав Бакула. І хоча, як визнали самі учасники дискусії, українська поезія – це важка тема, розмова була дуже цікавою і плідною. В основному дискусія стосувалася складнощів, з якими борюкаються в Україні письменники. Маріанна Кіяновська порушила тему кризи видавничого ринку в Україні, а Микола Рябчук і Галина Корбич говорили про те, що українським поетам треба позбутися відчуття провінційності і відкинути комплекси відносно Заходу. Любителі писаного слова дізналися про джерела інспірації українських літераторів, а також про їхній погляд на зміни, які відбуваються в українській поезії. Виявилося, що потужний вплив на українську літературу має польська література, хоч не тільки вона – помітні інспірації американською та французькою, а молоді літератори користуються доробком своїх співвітчизників – Андруховича чи Ірванця.
Вірші Кіяновськоїї та Рябчука прозвучали ще раз як тексти пісень під час вечірнього концерту гурту “ДаґаДана” – польсько-українського тріо, яке виконує ориґінальні твори на межі джазу, електронної музики і фольку. Камерний концерт відбувався на прекрасному подвір’ї Археологічного музею, а супроводила його цікава візуалізація Сергія Петлюка – кольорові, таємничі картини природи і людей, які чудово передавали настрій концерту. Зрештою, музики в Познані було багато. Звучала вона майже весь час, у різних місцях і репрезентувала багато жанрів. Одною з головних подій фестивалю був, наприклад, спільний концерт двох популярних музичних гуртів: польського “Lao Che” та українського “Тартака”. Завдяки цьому маркетинговому прийомові публіка, яка прийшла послухати польський ансамбль, при нагоді ознайомилася також з музикою з за східного кордону. Може завдяки цьому прибуло нових фанів знаменитому “Тартаку”, цим разом у Польщі? Виступ можна описати одним словом – стихія. Зібрані на подвір’ї познанського замку люди веселилися, танцювали і співали разом з артистами. Концерт тривав майже три години.
На фестивалі виступили також відомий у світі Державний камерний ансамбль “Київські солісти”, який майстерно виконав музичні твори українських композиторів, зокрема Ігоря Щербакова, Євгена Станковича та Валентина Сильвестрова, і неймовірно енергетична група “ДримбаДаДзиґа”, яка поєднує традиційну народну музику з міцним роком. У познанських костелах прозвучали концерти органний і Хору харківської філармонії, який супроводив недільну Службу Божу, та музика Костянтина- Антонія Горського. Зрештою, цікавою подією стало урочисте відкриття меморіальної дошки в Познані, на стіні будинку, у якому композитор мешкав протягом кількох останніх років свого життя.
Мистецтво та політика
Кожний день “Української весни” приносив із собою чимало різноманітних подій. Одною з найбільш вражаючих була виставка голограм. Саме за допомогою цієї техніки презентовано найкращі золоті коштовності України, які знаходяться в українських музеях. І так, відвідувачі мали нагоду побачити безцінні прикраси і посуд зі скіфських курганів та стародавні ікони. Цю незвичайну виставку відкрила Наталя Савіна – представник посла України в РП Олександра Моцика та директор Центру культури та інформації при Посольстві України в Польщі.
Важливим елементом фестивалю стала політологічна дискусія, участь у якій взяли авторитетні знавці української політики Олексій Гарань, Володимир Фесенко та Микола Рябчук. Разом з Петром Андрусечком і Марком Фіґурою з Університету ім. Адама Міцкевича вони відповідали на питання про складні проблеми, перед якими стоїть сьогодні Україна. Отже, темою були наступні президентські вибори, вплив Росії на українську політику, ефекти Помаранчевої революції та, звичайно, спільне проведення чемпіонату Євро -2012, тобто подія, яка викликає над Віслою великі емоції і зацікавлення навіть у тих, хто футболом не цікавиться.
Кіно
Про високій престиж події свідчить факт, що запрошення до участі в ній прийняли двоє справжніх VIP-ів – Богдан Ступка і Єжи Гоффман. На зустріч з актором прийшла численна публіка, переважно молоді люди, які не приховували своєї симпатії для нього. Ступка розповідав про початки своєї кар’єри, про сьогоднішні успіхи і слав компліменти Гоффману. На жаль, дуже неприємно реагував на всі питання, які ламали солодку конвенцію розмови з Великою зіркою. І так, ми не дізналися, чи “Тарас Бульба” – фільм, який в Україні дехто вважає антиукраїнським – не вплинув неґативно на образ Ступки як актора. Б. Ступка багато розповідав про українську кінематографію і публічно нарікав на погану кондицію української мови, тому аж хотілося запитати, чому він, у такому разі, підтримує своїм авторитетом російськомовні стрічки в Україні, але після його реакції на перші незручні питання просто ніхто не відважився. Попри все, зустріч зі Ступкою була дуже цінна і цікава, бо це, безсумнівно, одна з найпрестижніших осіб в Україні й мабуть найвідоміший у світі український актор.
Багато часу організатори присвятили Єжи Гоффману та його документальній серії “Україна – народження нації”. Два вечори тривала презентація фільмів, а після неї відбулася довга дискусія. Крім технічних і наукових коментарів можна було почути й багато емоційних зауважень – від щирих подяк до дуже гострої критики. На жаль, траплялися також голоси, які не мали нічого спільного з самою стрічкою, а були виключно демонстрацією ненависті до українців. Натомість приємно було подивитися, як спокійно й коректно Гоффман на це відповідав. Він не приховував, що часто зустрічається з подібними атаками по обидва боки польсько-українського кордону, але, за його словами, цей фільм не адресований до такої публіки. І все. Серіал і проблеми з його дистрибуцією були також темою прес-конференції, яка відбулася наступного дня з участю Б. Ступки, Є. Гоффмана і посла України в Польщі О. Моцика, який обіцяв допомогти розповсюджувати стрічку в Україні.
І трошки легше
Хоч “Українську весну” заповнювали серйозні презентації та не менш серйозні дискусії найвищого інтелектуального рівня, організатори знайшли також вдосталь місця для народного і трохи легшого мистецтва, а навіть забави. Отже, у суботу відбувся футбольний матч між збірною “Української весни” і командою “Одлев” Познань. Про результати не будемо писати, бо жаль нам організаторів. Було важко, але не безнадійно. Важливо, що футболісти “Весни” боролися завзято і до кінця. Натомість неділя минула на познанському ринку під знаком народного ярмарку, де можна було купити вишиванки, дримби, іграшки і всяку всячину. На сцені танцював ансамбль “Вітрогон” з Білого Бору, співали Оксана Терефенко й хор “Мацєєк”, грав терцет бандуристок “Оріана”, а студентський театр “Шутник” показав фраґменти “Сорочинського ярмарку”.
На фінал “Української весни” був передбачений виступ львівського ансамблю танцю “Юність”, який у прекрасних костюмах презентував народні танці з різних реґіонів України. Отже, були козацькі “голубці” та фехтування шаблями, сентиментальні дівочі танці та великі хореографічні композиції. А після вистави справді стихійні овації. Усе це відбувалося в знаменитому місці – у Великому театрі в Познані.
А через рік буде ще краще, ще цікавіше і ще багатше. Так шепчуть познанські козенята…
“Наше слово” №24, 14 червня 2009 року {moscomment}
