Українське фільмове фентезі: є чи лише народжується?

Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТП ОГЛЯДИ ■ №9, 2021-02-28

Протягом останнього року, з огляду на пандемію коронавірусу, було відкладено багато світових та українських кінопрем’єр. Не став винятком і фентезійний український фільм «Казка старого мельника». Щоправда, проєкт фільму розглядався задовго до всесвітньої пандемії, у 2013 році. Він отримав 100% державного фінансування, але зйомки були відкладені на невизначений термін через нестабільну політичну ситуацію в країні. Згодом зйомки розпочались у 2014-му, але були призупинені через брак коштів. І так декілька разів робота над cтрічкою відновлювалась, а її вихід в український прокат переносився. Фільм мав вийти ще у 2016-му, але у підсумку його прем’єра відбулась аж у другій половині грудня 2020 року. Також режисером стрічки спочатку мав бути Ахтем Сеїтаблаєв, вже відомий такими працями, як «Кіборги», «Захар Беркут» та інші, але з не до кінця з’ясованих причин він відмовився.

Перед самим Новим Роком «Казка старого мельника» після усіх перешкод врешті потрапила на українські екрани. Чи варто було її чекати?

Оскільки вже у самій назві закладено слово «казка», доволі логічним видається те, що фільм, насамперед, адресований дітям, проте гарно розказана чи знята казка завжди приваблює і дорослу аудиторію. Якщо дивитися цю стрічку з дітьми, то досить цікаво спостерігати за їхніми враженнями. Вони не вміють лицемірити, їхні реакції на побачене і почуте завжди правдиві, а спостереження бувають більш влучними і вдалими, аніж у дорослих.

Треба сказати, що рекомендований вік для перегляду картини може спантеличити, адже різні ресурси подають абсолютно несхожі рекомендації. Деякі джерела пишуть, що можна дивитись від 0 років, а інші, що від 16. У одному з інтерв’ю режисер картини Олександр Ітигілов зазначає, що казку можна переглядати усім, від 6 до 90 років. Як завжди, правда десь посередині. «Казка старого мельника» у деяких моментах дуже дитяча і банальна, але в інших може видатись доволі лячною для діток.

Сюжет казки не є надто заплутаним чи складним. Присутній один з досить частих прийомів жанру: казки у казці. Старий мельник розповідає дітлахам біля вогнища захопливу історію, повну містики і чарівних персонажів, а ми цю історію дивимось на екрані. Військовий Адам (ймовірно, польський шляхтич, якщо припускати за іменем) разом з донькою-красунею Христиною (а тут вже ім’я цілком українське) повертається на хутір, де явно діється щось лихе. Якісь загадки, недомовки, сиві перелякані діти і всі бояться ходити до лісу. Мужній Адам із командою сміливців вирушають до лісу, аби з’ясувати, що за нечисть там лякає і губить людей. І зникають без сліду. На його пошуки вирушає ще більш смілива за батька Христина, переодягнена на хлопчака.

Паралельно розвивається сюжетна лінія, де молодий хлопець Микола вирушив до горезвісного хутору найматись до праці і по дорозі зустрічає багато різної дивини.

Згодом дороги Христини і Миколи, звісно, перетинаються, а наприкінці казки відбудеться спільна доленосна бійка добра і із злом.

Добро у фільмі, перш за все, представлене невинною, щирою Христиною, чисте серце якої відлякує всіх почвар (до пори до часу – не будемо розповідати всі деталі). Добро ж у ролі Миколи трохи нервує своїм образом, більше типовим для класичного Іванушки-дурачка, занадто наївного і навіть тупенького. Дуже вже легко ним маніпулювати, та й ззовні герой справді подібний до Ваньки з російської народної казки.

Зло у «Казці старого мельника» викликає неоднозначні емоції. Моя восьмирічна похресниця боялась не то упирів, не то вовкулаків, що підлітали у повітря і нападали на людей. Для пересічного ж дорослого ця нечисть буде виглядати як представники якогось дивного племені «тумба-юмба», що одяглись та розмалювались для особливого ритуалу. Ну, геть вони не демонічні, і навіть гострі зуби, що проглядають, і дивні звуки, які вони видають, не переконують в їхніх потойбічних силах.

Є ще багато інших казкових персонажів, що зараховують себе більше до добрих, як ось домовики, є теж Лісова царівна, яка балансує поміж добром та злом.

Найкращим у цьому новоспеченому фентезі є, безперечно, акторський склад: Анатолій Хостікоєв у ролі старого мельника-оповідача, Ада Роговцева у ролі мами Адама, Остап Ступка у ролі кумедного чоловіка, що слухається у всьому своєї суворої і водночас дотепної жінки (неперевершена Ірма Вітовська). В епізодичних ролях теж буде приємно впізнати багато відомих людей.

Досить гарною є також сама «картинка» казки. Зйомки проходили у неймовірно мальовничих місцинах, таких як Шипіт, Синевир, Пирогово, Олеський замок та інші.

На превеликий жаль, жанр українського фентезійного кіно лише розвивається, і «Казку старого мельника» навіть не дуже є з чим порівняти. У 2017 році досить багато уваги привернуло підліткове фентезі «Сторожова застава», зняте за книгою Володимира Рутківського. За сюжетом головний герой Вітька із сучасності потрапляє у період Київської Русі. Стрічка мала різні відгуки, але багато критиків і глядачів оцінювали її схвально, як непоганий старт українського фентезі. 

«Казка старого мельника», попри зірковий склад, непогані зйомки та немалий кошторис, не має в собі якоїсь такої родзинки, що тримала б глядача до кінця залізно і залишала багато емоцій. Доволі незрозумілим є також, яку вікову аудиторію стрічка могла б привабити найбільше. Із суб’єктивних вражень, зазначу, що з нашої різновікової компанії найзахопливіше і найактивніше на події «Казки…» реагувала п’ятирічка, а восьмирічка моментами дуже боялась і виходила з кімнати. Дорослі ж багато жартували і трохи нудились, бо казці бракувало динаміки.

Попри все вищесказане, будемо сподіватися, що методом спроб і помилок українське фільмове фентезі буде розвиватись.

***

«Казка старого мельника» – український фентезійний фільм. Режисер: Олександр Ітигілов. Сценарій: Сергій Ухачевський. У головних ролях: Анатолій Хостікоєв, Ада Роговцева, Олексій Богданович, Остап Ступка, Наталія Сумська, Ірма Вітовська. Прем’єра в Україні: 17 грудня 2020. Тривалість: 92 хв. Виробник: Euromedia.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Історія однієї нелюбові на тлі першого українського Майдану

Дарина ПОПІЛЬ ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №24, 2021-06-13 Третій роман української письменниці, літературознавиці, перекладачки Оксани Луцишиної отримав нещодавно Шевченківську літературну премію. До цього...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*