Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ №18, 2024-05-05

18 квітня в Більську Підляському відбувся щорічний Воєводський декламаторський конкурс «Українське слово», який організував Союз українців Підляшшя, дякуючи дотації міністра внутрішніх справ і адміністрації РП. Як і кожного року, діти і молодь з Підляшшя мали нагоду показати рівень знання української мови та вміння гарно декламувати поезію. 

81 читець виступив у Більському будинку культури, презентуючи вибраний вірш українською мовою. Декламували дошкільнята, а також учні початкових шкіл з Більська-Підляського, Черемхи і Білостока, загалом – із двох садочків та чотирьох початкових шкіл. Учасники виступали в чотирьох вікових категоріях: «садочок», «класи 1-3», «класи 4-6», а також «класи 7-8 початкової школи».

Уже черговий раз мала я нагоду стежити за презентаціями як учасниця журі. Ось декілька рефлексій після конкурсу.

Перш за все, без перебільшення можна сказати, що рівень виступів під час цьогорічного «Українського слова» був дуже високим та рівним. Усі діти добре вивчили вірші, а крім того за допомоги вчителів, і напевно й батьків, подбали про те, щоб гарно їх представити. Загалом читці правильно вимовляли букви «л» і «г», не було також якихось разючих помилок, коли йдеться про акцентування слів. І це не лише моє спостереження, але й двох інших членів журі: Єлизавети Нєлипинської, директорки садочка №9 у Більську-Підляському, а також Ігоря Фіти, музичного інструктора родом з України – саме він досить строго оцінював вимову декламаторів.

Минулими роками рівень «Українського слова» також назагал був високий. Проте бувало, що діти хвилювалися і забували текст, неправильно наголошували тощо. Як не дивно, зокрема під час пандемії, коли конкурс відбувався онлайн, учнівські презентації були гіршими. Здавалося б, сцена хвилює більше ніж камера в мобільному телефоні, проте виявилося, що все-таки дітям легше виступати перед ровесниками на справжній сцені. 

Зізнаюся, що такий високий рівень презентацій для мене все-таки був здивуванням. Теперішнє молоде покоління не володіє вже підляською говіркою. Мовою предків не розмовляють навіть батьки, а буває, що й дідусі. Окрім того, щораз менше дітей має контакт з селом, де українським діалектом користується ще середнє і старше покоління. Тому й українська мова для учнів не є вже такою природною, як для їхніх попередників – тих, які вивчали її в школі років, скажімо, 20-25 тому. 

Це факт, що сьогодні діти володіють українською значно гірше, а буває, що коли починають її вчити, то мають навіть проблему з розумінням. Проте виявляється, що вміють так підготуватися до поетичної презентації, що їхня мова звучить природно. У цьому, однак, велика роль вчителів, які працюють з дітьми на уроках.  

Як і в минулих роках, чи не найкраще українську поезію читали дошкільнята, серед яких були 5-, та навіть 4-річні малюки. Тому й ми, як журі, вирішили присудити всім перші місця.

Прекрасно до конкурсу підготувалися також наймолодші учні початкових шкіл. У категорії «класи 1-3» та «класи 4-6» було аж по шість перших, других і третіх місць, та всі інші отримали відзнаки. Тут, певно, деяким стало прикро, бо ж часто відзнаки отримували ті діти, рівень презентацій яких був дуже високим та заслуговував на одне з перших місць. 

Переважна кількість дітей на конкурсі – це були підляшуки. Серед виступаючих трапилося, однак, кілька декламаторів родом з України – це діти, які приїхали до Польщі після початку російської варварської агресії. Здавалося б, що на фоні цих читців наші полонізовані учні просто «пропадуть». Вийшло навпаки – це діти з України трималися десь за місцевими. Бо хоч вимова в них дуже гарна й природна, проте декламували вони не так впевнено, як діти з Підляшшя. 

Конкурс показав, що багато у змаганнях залежить не лише від мови та впевненості декламатора, але й від підбору репертуару. Наймолодшим дітям найкраще підходили дитячі віршики. Тому й не завжди добрим вибором була для них класика – поезія Тараса Шевченка чи Лесі Українки. 

Добре, якщо вірш давав можливість інтерпретації – тут можна було й крикнути чи щось показати… А крім того – якщо це був дотепний або емоційний твір, який міг зацікавити слухача. Були вірші, які вже багато років повторюються, бо вони просто якби написані спеціально для читання на сцені. Однак видно було, що вчителі, а певною мірою також учні, намагалися знайти щось нове. Тут необмежену можливість дає інтернет, у якому можна зараз знайти цікавий репертуар для презентації, а також записи, хоча б на YouTube – щоб правильно вивчити вимову. Це набагато кращі можливості ніж, скажімо, чверть століття тому, коли вчитель міг добирати поезію лише з нечисленних підручників та книжок з України.

Цьогорічний конкурс показав, що дуже важко оцінювати дітей у різному віці. Тому, мабуть, від наступного року буде більше категорій («класи 1-2», «класи 3-4» тощо) – так, щоб не порівнювати дітей, приміром, із першого та третього класу.

Загалом було дуже приємно слухати, як молоде покоління читає українську поезію. Тішить, що діти самі хочуть брати участь у конкурсі та серйозно підходять до підготовки. Зокрема в сьогоднішній час, коли майже ніхто з молодих не цікавиться поезією, та авторитетом є радше тіктокер або ютюберка, а не поет. Виявляється, однак, що форма декламаторського конкурсу постійно є привабливою. Бо це не лише нагода, щоб презентувати поезію, але й форма суперництва з ровесниками, а крім того – розвиток своїх акторських здібностей та навчання більшої сміливості та подолання стресу – а це знадобиться кожному як в житті, так і поза сценою.

Поділитися: