Олег Коцарев ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №35, 2022-08-28

Григорій Костюк. Том 2: Літературознавство. Критика. Київ: Смолоскип, 2022, 830 с.

Побачив світ другий том вибраних праць Григорія Костюка – українського культурного діяча, про якого сьогоднішні українці знають недостатньо.

Григорій Костюк народився 1902 року в Боришківцях (нинішня Хмельниччина), а помер 2002-го в США, тобто прожив фактично ціле століття, у 1930-ті роки зазнав репресій, а під час Другої світової війни зумів виїхати на Захід. Він був помітним літературознавцем, літературним критиком, істориком-популяризатором української культури, людиною, яка багато зробила для збереження українських архівів за кордоном. Костюк написав відомі мемуари та брав активну участь у поточному літературному житті в еміграції.

До нинішньої книжки «Літературознавство. Критика», що з’явилася друком у видавництві «Смолоскип», увійшли лекції, прочитані Костюком ще в 1960-х роках на радіо «Свобода», а також добірка історико-літературних портретів. Це видання буде цікавим, з одного боку, тим, хто хоче зафіксувати для себе в лаконічній, але й пізнавальній формі основні події історії нашої літератури XX століття, а з другого – тим, кому цікаві окремі, часто не дуже відомі постаті українських письменників і письменниць.

Саме радіолекції Григорія Костюка представляють стислу схему історії української літератури від початку XX століття (тобто часів передреволюційних) до появи на літературній авансцені покоління «шістдесятників». Тут – основні явища і тенденції, головні імена, найважливіші дати. Враховуючи, що тодішня літературна історія була вельми плутаною, книжка Костюка в цьому сенсі може відігравати роль своєрідного, просто написаного «довідника», з яким можна звірятись у більш-менш хрестоматійних питаннях і від якого можна відштовхуватись у питаннях складніших, спеціальніших.

Лекції Костюка, втім, присвячені не лише найбільш очевидним і класичним темам, про які пишуть чи мали б писати в кожній першій-ліпшій історії літератури. Іноді літературознавець детально спиняється на таких іменах, про які переважно згадується побіжно. Наприклад, він присвятив окрему лекцію Мирославові Ірчану, літератору, уродженцю Галичини (що тоді була в складі міжвоєнної Польщі), який жив і працював у Радянській Україні, а загинув у кривавому 1937-му. Або, на відміну від більшості тих, хто пише про українське літературне XX століття, Костюк не обмежується самою лише констатацією того, що в 30-х роках сталінський режим зруйнував свободу слова та змусив усіх авторів і авторок займатися переважно патетичною пропагандою – він наводить конкретні імена та досить розлогі цитати, щоб показати, що відбувалося з українською літературою в 1930-1950-х – у поезії, прозі, драматургії та літературній критиці. Адже про темні сторінки історії варто знати не лише те, що вони темні, варто предметніше розуміти, що саме і як саме тоді робилося.

Важливо, що в своїй історії української літератури Григорій Костюк не зосередився повністю, як це часто буває, на літературі Радянської України. У цих лекціях є дані про літературу Західної України та про літературу еміграції – не змішуючи, що важливо, ці два різні явища між собою. А там, де мова заходить про літературний процес часів Другої світової війни, Костюк розповідає також і про письменників, яким випало працювати під німецькою окупацією. Ця тема давно вже ніби не належить до табуйованих, але залишається досить епізодично висвітленою.

Друга частина книжки – історико-літературні портрети. Григорій Костюк представляє дуже різних людей, які виявилися важливими для літератури та культури минулого століття. Цей розділ об’ємніший і в певному сенсі цікавіший, ніж перший, бо тут автор уже має можливість детальніше розповісти про своїх героїв, представити факти їхнього життя та головні особливості творчості.

Цікаво, що в цих історико-літературних портретах ми зустрінемо людей радикально різних за своїми політичними поглядами, біографіями та естетикою. Є тут і текст про націоналіста, епічного реаліста, письменника Уласа Самчука, і про авангардного художника-космополіта, людину з яскравими й небуденними літературними здібностями Олексу Грищенка. Григорій Костюк написав і про суперпопулярного в свій час, «канонізованого» гумориста Остапа Вишню, і про одного з письменників «Розстріляного відродження», який загалом вважається другорядним, – Олеся Досвітнього. Поміж іншим, є в цьому розділі портрет не дуже широко знаного прозаїка Йосипа Позичанюка, котрий брав участь в антирадянському партизанському русі 1940-х, і розповідь про Анну Куліш, вдову драматурга Миколи Куліша, а також про представників уже зовсім іншого літературного покоління, другої половини століття – поетку Марту Тарнавську та одну з ключових постатей «шістдесятництва» – Івана Світличного.

Любителі української літератури і культури XX століття будь-якого рівня компетентності, напевно, знайдуть для себе цікаві й нові подробиці в текстах Григорія Костюка.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*