Українські іммігранти в Польщі під час пандемії: нове дослідження EWL

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2020-05-24

На початку травня оприлюднено результати соціологічного дослідження ринку іноземних працівників у часи пандемії, зокрема українців, що мають роботу в Польщі. Опитування було проведене компанією EWL S.A. та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету у середині квітня. Загалом автори запитали 600 людей – як коронавірус вплинув на їхнє життя та плани.

Окрім громадян України, у дослідженні взяли участь також інші групи іммігрантів, передусім громадяни Білорусі та Молдови. Автори, однак, стежили за тим, щоби кількість респондентів з кожної країни відповідала реальній ситуації, тож частка українців у дослідженні – більше 90%. Опитано представників різного віку та статі.

Головний висновок дослідження «Іноземний працівник у Польщі в період пандемії» – іммігранти у переважній більшості вважають, що перебування в Польщі зараз безпечніше, ніж у їхніх рідних державах. Лише 10% опитаних іноземців сьогодні не відчувають себе в Польщі у безпеці.

Чого найбільше бояться іноземці у зв’язку з коронавірусом? Понад половина боїться втратити роботу, третина – економічної кризи. Неможливість повернутися на роботу до Польщі протягом довгого періоду лякає іммігрантів більше, ніж потенційна відсутність можливості повернутися на батьківщину. Самого коронавірусу іммігранти бояться менше всього: лише кожен шостий респондент страшиться зараження цією хворобою.

З міркувань працевлаштування більшість іммігрантів хотіла б залишитися в Польщі під час пандемії. Вони вказують, що на це їх штовхає відсутність роботи в рідній країні та можливість заробити закордоном. Інші причини, названі іммігрантами: у Польщі зараз безпечніше перебувати, після повернення на батьківщину їм потрібно сидіти на карантині, а потім важко знову сюди приїхати.

Від польського уряду іммігранти переважно очікують забезпечення легального перебування та працевлаштування в період пандемії, зокрема зниження або скасування оплати за дозвіл на проживання. Лише 7,4% опитаних хоче від уряду надання пандемічних рекомендацій рідною мовою.

Від роботодавців очікування більші: від 40 до понад 50 відсотків респондентів хоче від керівника безкоштовного проживання під час карантину, безкоштовного оформлення дозволів на проживання та працевлаштування в Польщі, турботи про безпеку на робочому місці, безкоштовних засобів гігієни та безкоштовної медичної допомоги. Пандемічні рекомендації своєю рідною мовою від роботодавця очікує 13,6% респондентів – це теж не в пріоритеті, але від керівника таких даних очікує вдвічі більше опитаних, ніж від уряду.

Цікавим є розділ про те, якими джерелами інформації користуються приїжджі під час пандемії. Майже 85% іммігрантів, що працюють у Польщі, згадують інформаційні веб-сайти як основне джерело інформації про пандемію, а понад половина вказує на соціальні медіа. Кожен третій респондент отримує інформацію про коронавірус з повідомлень роботодавця. Усі інші джерела –  традиційні медіа на кшталт телебачення чи радіо – здобули від 5 до 11 відсотків, а друкованою пресою користується менше 1% громадян України, котрі перебувають у Польщі.

Майже 3/4 респондентів стверджують, що не відчули посилення негативних стереотипів стосовно трудових іммігрантів у Польщі, котрі могли виникнути унаслідок спалаху коронавірусу. Протилежної думки – 19% іноземців.

У вступному слові голова правління EWL S.A. Анджей Коркус вказує, що проблемою для роботодавців є не від’їзд частини іммігрантів з Польщі, а брак приїзду нових людей: «Бентежить (…) відсутність повільної заміни „маятникових” іммігрантів. Через закриття кордонів і обмеження видачі віз консульствами та візовими центрами в Україні не прибувають нові працівники з-за східного кордону Польщі. Їхня кількість систематично зменшується, їх нема кому замінити. У зв’язку з поступовим відновленням виробництва, відкриттям сільськогосподарського сезону відсутність робочих рук усе більше відчувається, а шляхи імміграції заблоковані».

Криза звичної змінюваності іммігрантів – це велика проблема для бізнесу. А що може сказати це дослідження з суспільної точки зору? Попри те, що більшість іммігрантів не помітила зростання ненависті до себе як до національної групи, про такі відчуття говорить 19% опитаних. Цей відсоток корелює з числом, що подавав у своєму звіті польський омбудсмен, коли стверджував, що п’ята частина громадян України в Мазовецькому і Малопольському воєводствах стала жертвами злочинів через свою національність. В опублікованому 13 травня дослідженні асоціації «Ніколи знову» також вказується, що пандемія посилила негативні настрої щодо азіатів, євреїв та українців. Азіатів обвинувачують у тому, що вони «розносять заразу», євреїв – у бажанні наживи на ній, а щодо українців частина поляків радіє, що їм доводиться виїжджати з Польщі. Водночас турбота державних та муніципальних органів про іммігрантів, як-от надання інформації про пандемію українською мовою, викликає роздратування певної групи поляків, що сприймають це як особливу турботу про іммігрантів коштом самих поляків.

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців у Польщі PROstir.pl

Що цікаво, абсолютна більшість іммігрантів не очікує від польського уряду інформації рідною мовою, попри те, що різні структури влади в Польщі намагалися якраз її подавати. Можливо, варто звернути увагу на те, що іммігранти переважно відмовляються від традиційних джерел інформації та медіа, і переключаються на соціальні мережі і інтернет-портали, де інформація подається досить уривчасто, що не дає можливості скласти цілісну картину. Я назвав би це найбільш хвилюючою інформацією щодо українських іммігрантів у Польщі. Вони, якщо вірити дослідженню, не читають не лише «Нашого слова» – вони майже не дивляться телебачення і не слухають радіо, а весь вільний час проводять у соцмережах.

Якщо згадати дискусії всередині Об’єднання українців у Польщі про те, як нам залучити до громадської активності іммігрантів з України, то варто шукати відповідь якраз у цьому опитуванні. Як працювати з групою людей, якщо відсутні навички, методи і платформи для дискусії? Чи можна такі речі ініціювати? А якщо так – то для кого? Чи потрібне залучення до громадської діяльності людей, для котрих робота залишається головним пріоритетом, а роботодавець – джерелом інформації?

Маю надію, на шпальтах «НС» принаймні ми зможемо про це подискутувати, адже досліджень щодо інформаційної поведінки, вільного часу чи пріоритетів громадян України в Польщі з’явилася ціла низка.

Фото: промоматеріали

Поділитися:

Схожі статті

Проєкт “Великопольська спільна справа” – безплатна допомога для мігрантів

РЕКЛАМНА СТАТТЯ Центр допомоги мігрантам в м. Познань, що знаходиться на вул. Вєжова, 5, пропонує іноземцям, що перебувають на території Республіки Польща, безплатні консультації,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*