Олена Гуменнюк ■ ІСТОРІЯ ■ №31, 2022-07-31

Українці можуть отримати визнання далеко за межами Батьківщини. Навіть, у незвичній справі. Про це уже неодноразово писали на сторінках видання. Та хотілося би звернути увагу на ще одну непересічну особистість ‒ Івана Боришка. Він єдиний сумоїст (незвичний для України вид спорту), який вигравав Імператорський турнір 32 рази і за це отримав титул «великий йокодзуна ХХ століття».

Насправді, дитинство та юність Івана Боришка (або ж Ная Кокі – так звучить його ім’я японською) були досить складними та не мали жодного стосунку до спорту. Він був четвертою дитиною в змішаній українсько-японській родині. Народився 1940-го на Сахаліні. А вже через 5 років, коли острів перейшов до складу СРСР, родина розпалась. Батька Маркіяна Боришка, репресували радянські спецслужби. А мати Кіє Ная, разом із дітьми перебралась на острів Хоккайдо. Іван більше не бачив батька.

На острові Хоккайдо молодий Ная Кокі допомагав мамі торгувати соєвими бобами на базарі. А в 16 років його запросили на заняття з сумо. Спершу надій на вдалу кар’єру було небагато: Ная важив 75 кг, але саме це змусило його вдосконалювати свою техніку. Згодом він набрав ще 60 кг, що в поєднанні з відпрацьованими прийомами зробило сумоїста непереможним. Недарма його «спортивне» ім’я  Тайхо  означає «великий фенікс». Його вчителі казали: «З таким розмахом рук ти не просто йтимеш до перемоги, а летітимеш». 

І вони не помилилися: Іван став вибивати з килима одного за іншим місцевих сумоїстів. І вже в 21 рік отримав найвищий титул у сумо – Йокодзуна. В Японії він так і залишився наймолодшим носієм цього звання. Пізніше Тайхо 32 рази поспіль вигравав найпочесніший Кубок Імператора. Починаючи з 1968-го, йому вдалося провести серію із 45 боїв без жодної поразки. Тайхо став народним улюбленцем. Його поважали, захоплювалися  боями.

Свою спортивну кар’єру Тойхо закічив у 1971-му та очолив школу Тайхо-бея. А через шість років внаслідок інсульту ліву частину його тіла паралізувало. І хоча він як фенікс згодом відновив рухливість, все ж уже не міг бути таким активним як раніше. У 2005 році він пішов на пенсію та очолив музей сумо у Токіо.

Наприкінці життя Тайхо цікавився своїм українським корінням. Його батько помер ще 1960-го. Але Тайхо все одно приїхав в Україну у 2002 році. У Рунівщині (сучасна Харківська область) зняв на відеокамеру місце, де стояла дідівська хата, набрав води із криниці, взяв рідної землі. Також під час візиту в Україну славетний сумоїст відвідав у Харкові турнір з сумо. З його дозволу змаганням присвоїли ім’я славетного сумоїста. Відтоді Кубок Тайхо Кокі розігрують в Україні щорічно.

Внесок спортсмена у розвиток сумо дійсно неоцінений. І в самій Японії цінувались не тільки його спортивні досягнення, фенікс-Тайхо був дуже популярною постаттю в країні. Ще за життя у Японії йому спорудили величний пам’ятник. У 2009 році йому, першому з сумоїстів в Японії, вручили орден культури. А в 2011-му і Україна відзначила досягнення Тайхо Кокі орденом «За заслуги» ІІІ ступеню. Тоді ж в центрі Одеси з’явився пам’ятник видатному сумоїсту з українським корінням.

Стаття підготовлена за матеріалами архівів та інтернет-ресурсів.

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*