Український ветеран у Польщі: 70% з нас – тих, хто в ЄС – повернеться за потреби на фронт

Павло Лоза ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №7, 2022-02-13

«Що завтра прийде в голову Путінові або його генералам – не знає ніхто. Але я реально не вірю у повномасштабну війну», – говорить Дмитро Довженко, звільнений у запас військовослужбовець, який служив санітарним інструктором 1-го Окремого феодосійського батальйону морської піхоти. Українець засновує у Польщі Фонд українських ветеранів в ЄС.

Дмитро Довженко

27 січня Сейм ухвалив резолюцію про солідарність з Україною. Нижня палата польського парламенту закликала уряди країн НАТО та ЄС усебічно підтримати Київ. Як ви оцінюєте допомогу, яка йде не лише з Польщі?

Дмитро Довженко: Звичайно, я дуже вдячний за це. Дійсно, нам зараз почав допомагати увесь світ…

…зараз, але війна не від сьогодні.

Саме так. У нас скоро розпочнеться вже дев’ятий рік війни. У 2014-му, пам’ятаю, навіть громадяни Польщі брали участь у добровольчих батальйонах в Україні. Також польські інструктори в межах програм НАТО приїжджали та навчали нас. Ми навіть користувалися «натівськими» засобами першої медичної допомоги, бо в нас цього не було. Але зараз – зовсім інша ситуація. Українська армія є єдиною в Європі, яка має безпосередній досвід у збройному протистоянні проти російського війська, знає його особливості.

Тому Польщі зараз варто було би замислитися над тим, щоби для особистої безпеки наймати інструкторів з України. Вони могли би допомогти, наприклад, готувати польських колег, пояснюючи особливості ведення війни з Росією і тактику, яку вона використовувала на Донбасі. Бо навіть ті поляки, які були у місії в Афганістані, все одно не мають досвіду боїв з російською армією. Поки російський чи білоруський солдат не відкриє рот, поляк не відрізнить його від польського. Тому тут потрібен досвід наших інструкторів. Методи НАТО можуть не допомогти у сутичці з Росією. На мою думку, у випадку повномасштабної війни Кремля проти України Польща зіткнеться безпосередньо з проявом агресії з боку Білорусі.

Який сценарій подій ви передбачаєте?

Ми маємо справу з неадекватною країною, яка не дуже послуговується логікою і здоровим глуздом. Але я особисто сьогодні реально не вірю, що Росія полізе проти України та блоку НАТО повномасштабно. Причина дуже банальна. Постійно підтримуючи зв’язок із тими, хто знаходиться безпосередньо на передовій, а також зі свого досвіду, я знаю, що така активність з боку Росії, як зараз, спостерігається постійно двічі на рік. Зазвичай – на початку осені та наприкінці весни. Так відбувається  уже вісім років поспіль.

У 2014 році російські політики казали, що через два тижні будуть у Києві, через три –  у Варшаві, а через місяць – у Парижі. Але на їхньому шляху стояв Донецький, Луганський аеропорти, Широкине та інші населені пункти, які втримала Україна, котра тоді взагалі не вміла воювати. Ми змогли відкинути бойовиків – на жаль, не повністю, бо частина української території окупована. Але вони не змогли пройти далі. Легенда про надсучасне російське озброєння раз за разом виявлялася недостовірною. Якщо вже росіяни до нас полізуть, то станом на сьогодні в Україні є мінімум 200-250 тисяч людей, які мають безпосередній бойовий досвід.

Скільки з них звільнені у запас?

Близько 150 тисяч. Я серед них. Це називається «оперативний резерв». Проте у випадку повномасштабної або яскраво вираженої агресії, тобто сильного загострення бойових дій на Сході України, я думаю, 70% тих із нас, хто проживає на території ЄС, зберуться і повернуться до своїх частин. Фактично вистачить від 24 до 78 годин, щоби українська армія збільшилася мінімум на сто тисяч людей, які мають бойовий досвід і – що дуже важливо – розуміння того, що не можуть сказати «нехай тепер воюють інші». Решта 30%  – це ті, що мають поранення, зламані фізично або психічно. Також – ветерани з віковим обмеженням, тобто, наприклад, люди, що вісім років тому мали 55 років, а сьогодні їм уже 63. Треба розуміти, що у такому віці марширувати десять кілометрів у повному екіпіруванні – нереально.

Скільки українських військових-ветеранів є у Польщі?

Наша організація охоплює близько тисячі людей. Але це крапля в морі. Дуже багато ветеранів не хочуть заявляти про себе. Просто не мають бажання пояснювати кожному пересічному громадянину Польщі, що відбувається в нашій державі насправді. Тим більше, якщо чули у контексті війни коментарі про «Правий сектор» чи «бандерівців». Пересічного поляка не конче цікавлять проблеми України. Тому багато хто з ветеранів намагається «не світитися». За моїми оцінками, боєздатних людей, які виїхали з України закордон із різних причин, є близько десяти тисяч. Це активні громадяни. Проте навіть я не можу сказати, скільки насправді їх перебуває у Польщі.

А ви відколи тут?

Із 2019 року, але маю надію, що буду тут тимчасово. Я переїхав у Польщу, як тільки закінчилася моя служба. Я перебував на фронті п’ять років, із 2014-го. Коли пішов туди, був уже одружений, мав дітей. Під час війни народилися наступні. Моя родина не радіє, що я можу повернутися на передову, але чудово розуміє, що, якщо у випадку повномасштабної війни я не піду на фронт, то, можливо, за 10-15 років моїм синам, старшому та молодшому, доведеться закінчувати цю війну. Я – з тих батьків, які не хочуть, щоби їхні діти воювали. Хай краще це буду я.

Чим займається організація, яку ви очолюєте?

Вона працює і зараз знаходиться на стадії реєстрації. Фонд українських ветеранів в ЄС буде офіційно зареєстрований у Польщі, але фактично працюватиме по всій Європі. Зараз є багато ветеранів, які виїхали. Хто на роботу, хто – на тренування та з інших причин. Відповідно, ми хочемо об’єднати цих людей, аби нас на еміграції перестали використовувати шахраї. Також дуже часто розповсюджуються фейки про те, що військові нібито «голодні, голі босі», що боєць нічого не має. Це вже давно не 2014 рік, а репутація, зокрема і в ЄС, наших солдатів дає дуже негативну картинку. Тому ми об’єднуємося, по-перше, щоби протидіяти шахраям, а по-друге – аби уникнути можливих провокацій, мовляв, ми «кидаємося на людей».

А ці питання особливо «хвилюють» польських націоналістів. Потік негативу насправді не відповідає дійсності. Ми вже надаємо допомогу. Передусім психічну, тому що люди, які безпосередньо брали участь у бойових діях, усе-таки мають певні особливості психіки. Їм інколи треба зрозуміти, що є «свій», хто може допомогти та підтримати. Хоча я зараз живу у Вроцлаві, організація працює скрізь, де є наші ветерани. А вони – у Данії, Бельгії, Італії та інших країнах. Окрім цього, ми намагаємося здійснити у Польщі проєкт «Інформаційний пункт „Український Ветеран”». Він має розповідати, зокрема, місцевим жителям про те, що відбувається насправді на Сході України. Зараз ми шукаємо інвестора для реалізації цієї ініціативи.

***

Проєкт «Український ветеран» має на меті розповсюджувати серед пересічних європейців інформацію про перебіг війни в Україні – з донесенням хронології подій, звітів міжнародних організацій (ООН, НАТО, ОБСЄ, Сенату США, ПАРЕ та інших), та поширювати ідею про те, що Україна воює з Росією не лише за власний суверенітет і територіальну цілісність, а й боронить ЄС та європейські цінності. Наслідком такої інформаційної діяльності має стати поінформованість європейських виборців про ризик загравання з Росією та небезпекою будь-яких перемовин із країною-агресором. А також – розповсюдження думки про необхідність всебічної підтримки України.

Більше інформації про проєкт за адресою: dovzhenkodok@gmail.com

Фото з архіву Дмитра Довженка

Поділитися:

Схожі статті

«В окопах та бліндажах на стать не звертають уваги, головне бути професіоналом»: розмова з пресофіцеркою ЗСУ

Тетяна Семаковська ■ ВІЙНА ■ №33, 2022-08-14 Жінки в Збройних силах України зараз вже не виняток, а закономірність – вони служать майже у кожному...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*