Юлія Боєчко ■ ПОДІЇ ■ №48, 2019-12-01

«Цього року вперше світова і українська громадськість відзначили на державному рівні 75-ті роковини початку депортації етнічних українців з наших історичних земель у Польщі в 1944-1951 роках», – так розпочала свій виступ голова Світової федерації українських лемківських об’єднань (СФУЛо) Ярослава Галик на Всеукраїнській науковій конференції в Прикарпатському національному університеті 6 листопада.

Виселення українців з етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 рр.: досвід та уроки» – таку назву мала конференція, метою якої було встановлення історичної правди про трагедію виселення українців з історичних етнічних земель у Польщі в 1944–1951 рр. та засудження на рівні держави і громадянського суспільства депортації як злочину проти українців і людяності з відновленням прав потерпілих як жертв політичних репресій тоталітарних режимів.

Ректор університету Ігор Цепенда, який вітав науковців з Києва, Чернівців, Львова, Тернополя, Івано-Франківська, краєзнавців, громадських діячів, працівників освіти та культури, представників органів державної влади, у вітальному слові наголосив, що потрібно проаналізувати уроки минулого, щоб не допустити їх у майбутньому, що тоталітарні режими свідомо здійснювали депортації, а радянський – прагнув поділяти і володарювати. Володимир Федорак, начальник управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської ОДА, зазначив, що потрібно голосно говорити про геноцид українців. Діти та молодь мають знати історичну правду.

А вона полягає в тому, що українців вигнали з їхніх етнічних земель, бо в той час не було української держави. Відсіч загарбникам дала тільки УПА, історію якої мають знати всі українці світу. Тому молодь має бути небайдужою до цих тем, розвивати їх. Юрій Макар, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, розповів про долю 700 тисяч депортованих та їхніх нащадків, яких зараз є мільйони по всьому світу. Молодь здобувала вищу освіту. Доктори наук, науковці, лікарі, вчителі, інженери та люди інших професій привносили нові знання та культуру в розбудову України.

Ті українці, котрі все ж не були виселені до СРСР і зараз проживають у Польщі, іноді не признаються, що вони українці. Професор Макар двічі виступав у Верховній Раді, часто їздить до Польщі на міжнародні конференції, де обґрунтовано розповідав про історичну правду, свідком якої був сам, бо в 11 років був депортований з прабатьківських, споконвіку українських земель. Бібліотеці ПНУ ім. В. Стефаника Юрій Макар подарував свою книгу «Університети мого життя», в якій описав своє походження та трагедію депортації. Ярослава Галик, голова СФУЛО, наголосила, що у 1944-1951 роках з українських історичних земель, що відійшли до Польщі, було примусово виселене все корінне українське населення цих регіонів, разом – понад 700 тисяч осіб, за національною ознакою.

Це була наймасштабніша депортація українського корінного етносу, що вважається найтяжчою формою політичних репресій і має трактуватися як геноцид. З січня до травня 1945 року, за дослідженнями відомого журналіста науковця Богдана Гука, було вбито понад 5 тисяч українців, які не бажали покидати рідні землі. А всьому світові казали, що евакуація була добровільною.

Опустілі українські етнічні землі заселялися польськими колонізаторами. Тобто комуністична Польща ці землі забрала разом з нажитим віками майном, а корінне українське населення вигнала за межі їх споконвічних ареалів, ще й зловмисно розпорошила по кілька родин по чужих землях з метою їх асиміляції. Етнографічний район Лемківщина був практично знищений, а найзахідніша тисячолітня гілка українського народу була доведена до фізичного і духовного відмирання.

Цей злочин можна віднести і до такої форми репресій як заслання, бо обов’язковим при примусовому переміщенні депортованих було поселення у певній місцевості, спецпоселенні, та встановлено обмеження на право пересування та заборона виїзду з місця спецпоселення. Крім того, була встановлена повна заборона на повернення на рідні землі. Проте примусове виселення українців до СРСР досі не визнано злочином, депортацією, і це найбільше болить нащадків депортованих українців.

Як голова СФУЛО пані Ярослава працює над тим, щоб Верховною Радою України був прийнятий закон про визнання цих депортацій злочином та про відновлення прав депортованих, щоб Україна і весь світ засудили цей страшний злочин в нашій історії, щоб депортованих було реабілітовано, як виселених у Сибір або кримських татар. Пані Ярослава подарувала бібліотеці університету три авторські томи «Книга пам’яті Лемківщини 1944-1946» та книгу «Лемківщина — край наших предків» і закликала молодих науковців та студентів-істориків писати на цю тему, захищати докторські, щоб світ знав правду. Науковці з Києва, Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Чернівців, Черкас, студенти Прикарпаття в один голос засудили злочин депортації, в результаті якого впродовж 1944-1951 років вигнали з рідних домівок понад 700 тисяч українців.

Цей урок має вивчити вся українська громадськість. Науковці прийняли резолюцію, у якій підсумували результати роботи конференції про визнання депортацією, злочином проти українців і проти людства тотальне примусове виселення українців з етнічних земель та висловилися про нагальну необхідність відновлення прав потерпілих як жертв політичних репресій тоталітарних режимів.

Вони закликали Верховну Раду України ухвалити закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки», а також підкреслили необхідність створення Державної програми відродження та збереження культурної спадщини найзахідніших етнографічних груп українського народу.

Було прийнято рішення спрямувати ухвалену Резолюцію конференції президенту України, прем’єр-міністру України, голові Верховної Ради України.

Поділитися: