Юлія Камінська ■ ІСТОРІЯ ■ №17, 2023-04-30

Ця людина відіграла доленосну роль у пробудженні нашої національної свідомості та пам’яті. Навчила нас відрізняти правду від брехні, називати чорне – чорним, а біле – білим. Небагатьом українцям відомо ім’я Джеймса Мейса – американського історика, політолога, журналіста, який віддав своє серце Україні, присвятивши усе життя дослідженню болючої теми Голодомору 1932-32 рр.

Найважливіше те, що він розповів світові правду про Голодомор, яку владна верхівка, його країни зокрема, дипломатично замовчувала, щоб не псувати відносини зі сталінською монолітною імперією. Він змусив світ здригнутися від тієї жахливої правди про свідомо створений штучний голод з метою знищення української нації як такої. Працюючи в архівах з документами, Джеймс пропускав наш пекельний біль через своє вразливе серце, розуміючи, що він особисто має виконати цю важку і дуже копітку роботу, яку вважав своєю місією. 

Сьогодні Україна та українці знову потерпають від злочинного терору імперії абсолютного зла, тож уроки Джеймса Мейса для нас важливі як ніколи. У світовій історії вистачає прикладів, коли представники одного народу борються за свободу інших. Нині цей факт набув світових масштабів, адже долею України переймаються практично усі країни цивілізованого світу, допомагаючи виборювати нашу незалежність. 

Науковий шлях до українства

Американець індіанського походження Джеймс Ернест Мейс, предками якого були представники племені черокі, народився 18 лютого 1952 року в Оклахомі (США). Винятково вихована та обдарована людина, він з юнацьких років був, що називається, спраглим до знань. У 1973 році юнак здобув ступінь бакалавра історії в Університеті Оклахоми. Далі вступив до магістратури Мічиганського університету. Тут доля підготувала Джеймсу Мейсу зустріч із професором Романом Шпорлюком, який був науковим керівником кандидатської дисертації Джеймса. Пізніше він неодноразово згадував Мейса як одного з найталановитіших своїх учнів. Професор зацікавив молодого аспіранта українською історією та культурою. Сам Роман Шпорлюк прийшов у історичний та політологічний простір зі своєю монографією «Націоналізм і комунізм», проаналізувавши дві ідеології, які вийшли на кін історії у 20 столітті. У своїй дисертації Мейс порівняв ці дві ідеології, глибоко занурившись в історичний контекст тотального пануванням імперії зла. 1981 року Джеймс Мейс захистив дисертацію на тему «Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 рр.» і здобув ступінь доктора філософії з історії. Того ж 1981 року професор Омелян Пріцяк, який очолював Український науковий інститут Гарвардського університету, запропонував Мейсові долучитися до масштабного проєкту дослідження Голодомору 1932-33 років, а саме – написання книги про голод. Автором був американський письменник-історик Роберт Конквест, а Джеймсові відводилася роль неупередженого вченого-пошуковця, перекладача україномовних джерел, який достеменно розібрався в усьому масиві документів і надав усі свої напрацювання авторові.

«Ваші мертві вибрали мене»

У читачів виникає запитання: чому американець, який не мав жодної приналежності до емігрантського українського середовища, так близько взяв до серця проблематику Голодомору і так активно перейнявся нею. На це запитання, що ставили йому багато разів, сам Мейс відповідав коротко: «Ваші мертві вибрали мене». Його народ також пройшов через своє пекло голодомору, через свою долину сліз… Власне, людина, яка глибоко відчувала горе свого народу, змогла зрозуміти горе інших. 

1983 року, до 50-ї річниці Голодомору американська громада українців звернулася до органів влади з проханням створити комісію, яка б дослідила це страшне явище. Цей рух за правду виник саме на території Америки, а не України. Тож було організовано комісію Конгресу США з Голодомору, очолити яку випало Джеймсу Мейсу. Упродовж наступних років Мейс ретельно збирав матеріали, спілкувався з людьми, що вижили, зі свідками того пекельного періоду нашої історії. 1986 року вийшла книга Роберта Конквеста «Жнива скорботи», складена саме на основі матеріалів досліджень Джеймса Мейса. 1988 року було опубліковано висновок Комісії Конгресу з 19 пунктів, серед яких був ключовий: «Сталін і його оточення у 1932-33 роках здійснили геноцид щодо українців». До речі, термін геноцид як правове поняття запровадив 1953 року польський фахівець міжнародного права Рафал Лемкін, який займався дослідженням злочинів сталінського режиму стосовно євреїв. В Україні поняття голодомор вперше вжив видатний український поет Іван Драч на з’їзді письменників 1986 року. Отже, Джеймс Мейс на увесь світ заявив: «Це було не стихійне лихо, а мета політики уряду».

Переконати Америку, а з нею і весь Захід у тому, що трагедія 1932-1933 рр. була нічим іншим, як навмисним геноцидом українського народу, виявилося нелегким завданням, що розтяглося на багато років. Наполегливість і впевненість історика принесли йому повагу одних і недоброзичливість інших, а рідна Америка стала непривітною до Джеймса на тлі пом’якшення відносин з росією. Здавалося, зроблено велику для науки справу – відкрито невідомі сторінки української історії, та проблема саме й полягала у слові «української». Проросійськи налаштовані американські наукові кола робили свою справу. Натомість дипломати радянської України починають налагоджувати відносини з Мейсом. 

Київський період

Наприкінці 1989 року Мейс отримав від радянського посольства запрошення приїхати до України. 1990 року він приїхав до Києва. Принципово не розмовляв російською мовою, що тоді неабияк вразило його українських колег, комфортною для нього була українська. В Україні Джеймса Мейса зустріли як героя. А через три роки він назавжди пов’язав свою долю з Україною. На жаль, це «назавжди» виявилося дуже коротким, але ці роки вмістили і викладацьку, і наукову діяльність, і безліч публікацій. Поетеса, письменниця та журналістка Наталія Дзюбенко брала інтерв’ю у знаменитого американця, і запитань, очевидно, виявилося так багато, що для відповідей знадобилося життя… Вони одружилися, і Джеймс залишився у Києві.

Науковець казав, що історик має бути там, де віють вітри історії. «Україна – країна, де саме тут і зараз віють потужні вітри історії». З 1995 року до кінця життя Джеймс був професором політології Києво-Могилянської академії. З 1997 року працював у редакції газети «День», яка від самого початку мала за мету створення свідомого українського громадянського суспільства. Це був період плідної співпраці Джеймса з українськими колегами-журналістами, оскільки разом вони робили перші кроки до інтеграції України в інтелектуальний і культурний дискурс західного цивілізованого світу. Англомовний дайджест газети «День» був містком, через який українська думка потрапляла на європейські терени. Одна з найсильніших статей Мейса – «Повість про двох журналістів». У ній Джеймс розповів читачам про журналіста Гарета Джонса, який писав правду про Голодомор, і про Волтера Дюранті, який у своїх репортажах заперечував наявність голоду. Мейс і газета «День» ініціювали акцію, у якій кожен небайдужий читач міг відкликати Пулітцерівську премію, яку вручили брехливому журналісту Дюранті. «Не можна займатися історією Голокосту і не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією Голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем», – написав він якось у своїй колонці в газеті «День». Україна стала для нього другою Батьківщиною. 

Джеймс Мейс відчував хід історії. Його пророцтва — це результат системного наукового аналізу. Він казав: «Жоден народ довго не витримає такого градусу корупції, клептократії та криміналу». Вважав, що ця ситуація – наслідок Голодомору. Він застосував визначення – постгеноцидна країна. За словами дружини Наталі Дзюбенко-Мейс, «це трагедія такого масштабу і такого накалу, що мимоволі наводить на думку про існування абсолютного зла, яке є в нашій свідомості і з тих часів опромінює нас сьогоднішніх». І хоча формально Україна була вже незалежною, Мейс чудово розумів, що нової країни немає, що незалежність отримала стара УРСР, зі старими заскорузлими структурами. Він дуже боявся «замилування з Росією», оскільки бачив, що політичні еліти навіть не мають на меті робити життєздатною ідею української державності, а рухаються у бік захисту власних бізнес-інтересів і свого збагачення. Війну з росією Джеймс також передбачав, він передбачав окупацію України росією. Він наголошував: «Незалежність України – це незалежність її від росії передусім». Прямим текстом писав, що за першої ж можливості росія розіграє кримську карту.

Свіча пам’яті у вікні – об’єднавчий вогник мільйонів

Двадцять років тому 12 лютого 2003 року Джеймс Мейс виступив у Верховній Раді на слуханнях щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору. Свою коротку промову він закінчив такими словами: «Хочу подякувати і висловити у цьому парламенті свою заповітну мрію про встановлення пам’ятника жертвам Голодомору і щоб прості українці запалили цього дня у вікнах поминальні свічки». Відтак щороку останньої суботи листопада в Україні на державному рівні відзначають День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. І щороку цього дня українці запалюють свічку у вікні, щоб вшанувати пам’ять Джеймса нарівні з пам’яттю про тих, кому він присвятив своє життя. «Свічка у вікні» – під таким заголовком з’явилася колонка Мейса в газеті «День». Це була одна з останніх його колонок – заповіт усім нам. 

2008 року з ініціативи головної редакторки газети «День» Лариси Івшиної було засновано премію ім. Джеймса Мейса. Це літературна премія «Громадянська позиція» у галузі публіцистики, яка присуджується авторам, що своїми творами сприяють утвердженню історичної пам’яті українського народу. Український публіцист, професор Петро Кралюк, один із лауреатів премії, так прокоментував роль діяльності Мейса в контексті української історії: «Це людина, яка прекрасно розуміла українські проблеми, яка, можливо, розуміла їх краще за деяких українців, що опинилися на вищих щаблях влади». 

 Джеймс Мейс залишив нам колосальний доробок – дослідницьку програму «Усна історія українського голоду 1932-1933 рр.». Водночас зібрані матеріали були видані в окремому тритомнику. Пізніше в 1990-х роках Джеймс Мейс подарував 200 годин аудіозаписів безцінних свідчень Парламентській бібліотеці. Ключем до розуміння величезного масиву зібраних науковцем матеріалів стала його книга-попередження, книга-передбачення «Україна – матеріалізація привидів». Це своєрідна інструкція з демонтажу старої схеми правління, без чого Україна не здатна вийти на рівень справжньої державності. На знак пам’яті Мейса коштом журналістів «Дня» було видано книгу «День і вічність Джеймса Мейса», до якої увійшли статті самого Джеймса та спогади про нього Юрія Шаповала, Катерини Ющенко, Євгена Сверстюка, Станіслава Кульчицького. Серед його книг і праць – «Ваші мертві вибрали мене», «Свіча пам’яті», опубліковано україномовне видання матеріалів у 4-х томах американської Комісії з вивчення Великого Голоду в Україні.

Він був вільною й благородною людиною, яка добре розуміла, що лише свобода й благородство, ставши головною складовою української душі, допоможуть нашому народові вийти з мороку постгеноцидності, постколоніальності та посттоталітарності. Доля відміряла йому лише 52 роки життя, 11 з яких він віддав Україні, і зрештою залишився в ній назавжди. Джеймс Мейс ще встиг побачити безліч свічок на Михайлівській площі та у вікнах українців останньої суботи листопада 2003-го. Але вже без нього через рік стояли на Помаранчевому Майдані його студенти-могилянці, друзі, колеги з «Дня» і просто люди, які його любили. Відійшов у вічність Джеймс Мейс 3 травня 2004 року, поховано його на Байковому цвинтарі у Києві. Меморіал пам’яті жертв Голодомору у Києві, відкритий 2008 року, який у народі називають свічкою, є найкращим пам’ятником Джеймсу Мейсу.

Поділитися: