Леся Коростатевич ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №45, 2020-11-08

В межах кінофестивалю «Ukraina! 5 Festywal Filmowy», що проходив у варшавському «Ілюзіоні» 21-28 жовтня, а 2-9 листопада повториться онлайн, відбувся показ художнього фільму «Чорний ворон» за мотивами однойменного роману-бестселеру українського письменника Василя Шкляра.

У цьому році фестивалю виповнилося 5 років. На ювілейному показі вирішили презентувати як нові кінокартини, так і переможців глядацьких симпатій попередніх років. Фестиваль – це добра нагода подивитися одні з найкращих українських кінострічок за останній час. Адже в польських кінотеатрах не часто побачиш вітчизняні фільми. Так, зокрема, на фестиваль потрапили два повнометражні фільми Тараса Ткаченка «Гніздо горлиці» (2016) та «Чорний ворон» (2019).

В Україні ще досі триває процес відродження якісного нового кіно. Після проголошення незалежності до початку 2000-х в країні протягом року виходило чне більше одного-двох фільмів. Нове тисячоліття принесло позитивні зміни і до українського кінематографу. Наступна хвиля розпочалася після  Революції гідності у 2014 році, тоді з’явилися і нові режисери, і на широкі екрани потрапили якісні кінокартини, які здобували нагороди на міжнародних фестивалях.  До цього періоду належить фільм «Чорний ворон», який вдалося екранізувати у 2019 році після десяти років невдалих спроб. Цікаво, що у 2011-му стрічку мав відзняти Єжи Гофман, проте після ознайомлення із книгою заявив, що вона «антиросійська і ксенофобська», тож у 2018 році вона потрапила до рук режисера Тараса Ткаченка. І все стало на свої місця: кінокартина виявилася вдалою та викликала багато позитивних відгуків в українського глядача.

Матеріали для написання роману взято із архівів Служби безпеки України. Фільм та книга засновані на реальних подіях, проте кінострічка відрізняється від твору.  Це сподобалося не всім, адже дехто чекав мало не ідентичності. Та ця відмінність аж ніяк не зіпсувала кінокартину, яка виглядає цілком самодостатньою.  

Фільм розповідає про події 1920-х років у Холодному Ярі. Про цю частину історії пересічному українцеві відомо не багато. Чотирьохрічна радянсько-українська війна 1917-1921 років закінчилася поразкою Української Народної Республіки, окупацією України більшовиками та  приєднанням території до складу Радянського Союзу. Після невдалих спроб Армії УНР відвоювати землі хтось тікав на чужину, а хтось залишився. Саме «залишенці», які сформували партизанські загони, продовжили війну до 1922 року. Тоді ж повстала Холодноярська республіка, на чолі одного з загонів якої був отаман на ім’я Чорний Ворон. Саме ці події крізь призму його життя лягли в основу фільму.

Головний герой Іван Чорноус, боєць царської армії, після закінчення військових дій вертається із дружиною до свого села, розраховуючи на мирне життя. До речі, Івана грає актор Тарас Цимбалюк, що знімався у серіалі «Спіймати Кайдаша» у ролі Карпа (рецензія – у «НС» №15 від 12.04.2020). Поблизу села, у лісах, партизани воюють проти червоноармійців. Обидві сторони пропонують Чорноусу співпрацю, та чоловік намагається оминути події війни. Проте все змінюється після смерті батька Івана, якого вбили окупанти. Після цього воїн приєднується до партизанів як отаман Чорний Ворон та починає особисту війну.       

У кінокартині варто звернути увагу на жіночі ролі, які кількісно програють чоловічим, проте зображені доволі яскраво. Саме жінки стають основним важелем у кульмінаційних моментах, та й заради них воюють чоловіки. Тіна (Ксенія Данилова) – дружина Івана, ворожка Явдоха (Наталя Сумська), повстанка Дося (Зоряна Марченко) – усі ці образи надзвичайно різноманітні. Героїні гармонійно доповнюють одна одну, їм характерна незламність та безстрашність, що допомагає творити надійний тил для вояків. Найбільше закарбовується в пам’яті Явдоха,  сліпа знахарка, що бачить майбутнє, яка не одному воїну передбачає смерть. А глядачеві підказує про розвиток сюжету. Героїчним жінкам протиставлена єврейка, агентка ЧК (Чрезвычайный комитет – рос., Надзвичайний комітет – укр.) Циля (Аліна Коваленко), яка згубила численну кількість бійців та партизана Кузьму (Данило Мірешкін). Любовна лінія між Кузьмою та Цилею – одна з яскравих та найтрагічніших, такі образи точно запам’ятовуються надовго.

У фільмі багато вдалих моментів, хоч і подекуди сюжет міг би бути краще продуманим. Та і за кількістю кривавих сцен та способом їхнього зображення «Чорний ворон» може нагадувати роботи Квентіна Тарантіно. Тому, можливо, декілька разів вам все ж таки захочеться відвернутися від екрану. Проте як для українського кіно, що тільки розвивається, кінокартина відзнята на доброму рівні. Перелічені нюанси можна віднести до мінусів перегляду стрічки, проте плюси тут значно переважають.

Фото з facebook.com/ChornyiVoronMovie/

Вагомим аргументом для перегляду все ж залишається саме ідея та історія, покладена в основу. Адже кінострічка розповідає про одну з найтрагічніших сторінок українського минулого, про події, що замовчувалися або викривлювалися радянською владою. Кажуть, «хто згадає лихе – тому око геть, а хто забуде – тому два», то ж минуле не лише потрібно пам’ятати, а і вчитися з нього. Такі кінокартини показують, якою ціною протягом століть виборювалася незалежність народу, і хто весь час є ворогом України. І такі картини мусять бути обов’язковими для перегляду.  

***

«Чорний ворон», історична драма, режисер Тарас Ткаченко, Україна, 2019.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*