Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №43, 2021-10-24

На конференції з нагоди 30-ліття Об’єднання українців Польщі, що пройшла 9-10 жовтня, відбулося кілька тематичних дебатів. Ми узагальнили три основні дискусійні панелі.

Ефективність роботи організації

Учасники перших дебатів аналізували досягнення ОУП і його ефективність, а також те, наскільки сьогоднішня модель української ідентичності у Польщі є ефектом роботи Об’єднання, а наскільки – суспільного та політичного контексту, у яких жила громада.

Член Головної управи (ГУ) Петро Тима зауважив, що після перших ліберальних років, символом яких є засудження Сенатом Польщі акції «Вісла», на Перемищині та Люблінщині почалися проблеми навколо увічнень та історичної пам’яті. Серед іншого, організація займалася тоді справою ексгумації українських бійців у Бірчі. До успіхів ОУП Петро Тима зарахував встановлення контактів з Україною, завдяки чому заходи почали проходити під патронатом тамтешніх державних установ, а їхніми учасниками ставали колективи з України.

– Це вимагало змін у мисленні від тих ланок, які організовували події на місцях. Ми мусили навчитися співпрацювати на рівні «меншина – Україна», – зазначив колишній голова ОУП:

На його думку, важливою була і присутність громади та організації на світовому рівні.

– Ми включилися у Світовий та Європейський конгреси українців. Це було важливо, бо таким чином ми вийшли на міжнародну арену.

З іншого боку, проблемою було те, що масштабною діяльністю організації займалося небагато діячів – є з цим клопоти і сьогодні.

– Виникає питання: як нам зараз впоратися з настільки великою активністю, якщо «у центрі» за неї відповідають лише кілька осіб? – зауважив Петро Тима.

Роман Дрозд, голова Українського історичного товариства, сказав, що, на відміну від часів УСКТ, у нових умовах ОУП навчилися знаходити фінансування.

– Але роками лишається одне й те саме питання – чи вміємо ми розподіляти ці ресурси на місцях? – наголосив історик.

Українець зі Слупська звернув також увагу на те, що ОУП надто сильно пов’язане з однією політичною силою. Спершу – з Унією свободи, опісля – Громадянською платформою.

– Ми маємо думати так, щоби нам кожна нова влада не закидала «ви працювали з однією партією, то не просіть в нас допомоги, – сказав Роман Дрозд.

Він уважає також, що важливою у роботі організації була підтримка України, до якої долучилася громада:

– Ми включилися у допомогу жителям Донбасу, постраждалим від війни та на Майдані, пораненим бійцям, жертвам повені в Карпатах. Маю надію, що колись зможемо розраховувати на схожу допомогу від України, як-от німецька меншина від своєї держави.

Роман Дрозд заявив, що організація мусить змінювати керманичів старшого віку у регіонах. Вони часто головують у відділах та гуртках за принципом «немає кому бути очільником, то я мушу». Щодо історичних питань – голова УІТ наголосив, що організація сильно «заглибилася» у цю сферу.

– Націоналістичні польські сили втягнули нас у це. Достатньо комусь спитати про Волинь – ми одразу починаємо коментувати, що не завжди потрібно, – заявив Роман Дрозд. Натомість він наголосив на необхідності співпраці з церквами.

– Якби не Об’єднання, ми б себе не знали, – сказав Мирон Сич, віцемаршалок Вармінсько-Мазурського сеймику. Як багаторічний працівник місцевого самоврядування, він нагадав про 1999 рік, коли у Польщі відбувалася адміністративна реформа.

– Ми тоді як організація мусили почати шукати нових партнерів у воєводствах і повітах. На Вармії і Мазурах українцям вдалося долучитися до структур місцевих самоврядувань. А зараз при сеймику діє Комісія у справах національних і етнічних меншин, жодне інше воєводство такої не має, – заявив Мирон Сич.

Він пригадав також колишніх українських представників у Сеймі, і додав, що 80% українців, які колись жили компактно, вже немає у малих місцевостях. Тому тепер він вважає доцільним активізувати молодь у великих міських осередках.

– Ми мусимо децентралізувати завдання і діяльність. Якщо цього не зробимо, будуть виникати нові організації за участі нашої молоді. Або ж структури, засновані поляками, з одним або двома представниками меншини, – сказав Мирон Сич.

Серед учасників дебатів була й Боґуміла Бердиховська, яка у 1989-1994 роках працювала директоркою Відділу національних меншин у Міністерстві мистецтва та культури. За її словами, ОУП є зараз не лише найбільшою організацією українців у Польщі, але й узагалі найбільшою серед меншин.

– Це головний партнер державних інституцій. Українці від самого початку були найкреативнішими, тому не дивно, що першим співголовою Спільної комісії уряду та нацменшин став Мирон Кертичак. Це Об’єднання було тією організацією, яка налагоджувала співпрацю в інтересах також інших громад. Це відбувалося завдяки лідерам, – перерахувала польська публіцистка.

Серед досягнень ОУП вона назвала встановлення пам’ятних знаків, зокрема у Явожні, повернення Народного дому, схвалення закону про нацменшини та вклад у процес нормалізації відносин Польщі та України.

– Але в успіху є теж амбівалентність, – зазначила Боґуміла Бердиховська. – Для пересічного громадянина Польщі ОУП – це організація, яка має великі людські ресурси. Проте імідж перевищує можливості. Питання полягає в тому, чи зможете ви зберегти цей образ, чи Об’єднанню потрібна трансформація? Треба також вирішити: це має бути організація, яка зосереджується на інтересах меншини чи лобіює українські справи? Зараз ОУП робить, здається, ці дві речі, але у довгій перспективі це буде складно.

Що буде далі з «Нашим словом»?

Ще одні дебати стосувалися видання «Наше слово» і засобів комунікації, яких потребує українська громада у Польщі. Ці питання з’явилися невипадково, адже тираж із часом падає, а заборгованість цього проєкту на кінець року може становити понад 50 тисяч злотих. Може, настала пора щось змінювати, чи є сенс видавати паперову газету в добу інтернету? А якщо ні – що робити зі старшим поколінням, яке її передплачує? Щоби мати вихідні дані до аналізу ситуації, улітку Об’єднання підготувало онлайн-анкету. Її заповнило 120 людей (з них 102 – читачі газети). Виявляється, що ті, хто не читає тижневик, не цікавляться й іншими паперовими виданнями. Натомість люди, що беруть «Наше слово» до рук, роблять це з «патріотичного обов’язку» або через те, що «діди та батьки читали», «їх цікавить життя громади», «є цікаві деякі статті». Майже половина респондентів – це передплатники тижневика. Більшість уважає, що нинішня ціна газети їм підходить, і вони готові платити 5 злотих за примірник.

– Це реальна вартість друку одного екземпляра, – заявив голова ОУП Мирослав Скірка.

Він також звернув увагу на зацікавлення електронним варіантом видання, яке зростає:

– Мусимо задуматися над питанням: яка газета нам потрібна?

Головна редактора Христина Заник зазначила, що, згідно з дослідженнями, в Україні лише 20% населення читає паперові видання. З іншого боку, майже 80% читачів сайтів переходять на ці сторінки з соціальних мереж.

– Думаю, що у Польщі схожа статистика, – сказала редакторка, яка вірить, що паперовий варіант  тижневика «не помре». – Думаю, у нас є певна кількість читачів 35-60 років. Можливо, потрібна зміна формату газети, аби вона була кольоровою. Але на це потрібні гроші.

Анкета показала, що людям цікаві статті про історії успіху. На думку головної редакторки, завдяки таким текстам могла би зрости і кількість читачів.

– Є теж питання молодих людей, які читатимуть матеріали лише на сайті. Є й мігранти, яких зацікавили би статті, зокрема, про юридичні питання. Може, через п’ять-десять років вони залишаться з нами і будуть жити справами громади? – розмірковувала Христина Заник.

Ярослав Сирник згадав, що у 1956 році тижневик вписувався у простір комунікації, де не було телебачення. Тоді можна було мати 15-тисячний тираж.

– Зараз газета теж повинна бути засобом не лише інформації, але й комунікації. Сайт, фейсбук, ютуб, може, якийсь телеканал. Можливо, таким чином ми зможемо привабити молодь. Розумітимемо їхній світ і проблеми, – заявив історик.

Він уважає, що теперішній тираж «Нашого слова» – 2,5 тисяч примірників – віддзеркалює стан громади.

– «НС» є брендом. І має бути брендом комунікаційним. Але перед газетою не можна ставити завдання, які не вдасться реалізувати. Видання повинно бути більш прибутковим саме завдяки професійному управлінню електронними засобами, – перерахував Ярослав Сирник.

Андрій Олійник, голова гуртка ОУП у Кракові, розповів, як за короткий час їм вдалося зробили успішний канал на ютубі.

– Ми почали з одного концерту, який опублікували у мережі. Він був професійно змонтований. Зараз потрібен гарний, якісний продукт. Через інтернет можна комунікувати з аудиторією, – пояснив голова краківського гуртка.

Скасування паперового варіанту тижневика він вважає «пострілом собі у ногу»:

 – Нам треба лишень розбудовувати медійні ресурси, на яких ми можемо заробляти, щоб забезпечувати паперове видання.

Лишилося відкритим питання – хто буде займатися інтернет-ресурсами, якщо зараз на це немає грошей.

– Колись людина, яка відповідала за сайт і фейсбук, робила це на пів ставки. Зараз на волонтерських засадах цим займаються кілька людей у редакції, – пояснила Христина Заник і додала, що неможливо розвивати сайт і просувати фейсбук (чого би справді хотілося) за таких умов.

А чи «Наше слово» цікаве для читачів у регіонах? На думку голови Поморського відділу Єлизавети Кремінської, імовірно, у газеті замало пишуть про малі осередки.

– Може, шукаючи нового читача, варто запропонувати передплачувати газету молодим подружжям. Хоч на один квартал. А може – розміщувати фото новонароджених дітей, знімки з весіль, які часто організовують в українському стилі? Можливо, через такий контакт з громадою збільшилася би кількість читачів? – поділилася думками діячка ОУП із Ґданська.

– Необхідна більша активність у гуртках. У кожному треба найти людину, яка буде продавати газету. У нас у Кошаліні вдається розповсюджувати додатково 30 примірників на тиждень, схожа ситуація багато років у Ельблонзі. Проте це вимагає праці, – звернув увагу Роман Білас, голова Кошалінського відділу.

Пролунала також ідея створення телефонного додатку, який інформував би читачів, що вийшов новий номер газети, та надсилання примірників школам.

– Треба створити групу, яка опрацює можливість розвитку сайту НС, – додав Петро Тима.

Децентралізація та зростання формально-організаційних вимог

Члени ОУП, які з’їхалися до Варшави, дискутували також про те, чи треба змінювати організаційну схему і яка структура Об’єднання забезпечить його ефективність у контексті очікувань та потреб громади. Зокрема, пролунало питання федералізації ОУП.

Юрист Стефан Колосівський зазначив, що є організації, які згідно зі статутом можуть мати представництва на місцях – а ті, своєю чергою, можуть реалізовувати свої пріоритети.

– Проте коли створювали статут ОУП, у чому і я брав участь, усі ми вирішили, що хочемо мати одну сильну структуру, яка представляє громаду. Думаю, що зараз надання відділам чи гурткам статуту окремих юридичних одиниць могло би загрожувати роботі всього Об’єднання, – зауважив Стефан Колосівський.

Схожими спостереженнями поділилася Стефанія Лайкош, членкиня Головної управи:

– Усі тридцять років роботи в організації я завжди казала, що Об’єднання є цілісним і єдиним – незалежно від того, чи хтось живе у Слупську, Кошаліні чи Щеціні. Кожен відділ і гурток має вибір, що хоче організовувати, які проєкти реалізовувати.

За словами членкині Головної управи, ґрантодавець уже неодноразово натякав «між рядками», що, може, відділам варто самим подаватися на фінансування.

 – Якщо ми підемо таким шляхом, то через рік чи два нас не буде. Неважко здогадатися, що ми почнемо конкурувати між собою, а грошові питання зможуть нас швидко розділити, – вважає Стефанія Лайкош.

На думку Ігоря Горківа, голови Перемиського відділу ОУП, наслідком федералізації буде поділ одного Об’єднання на десять окремих.

– Ми будемо абсолютно незалежними організаціями. Кожна матиме свою звітність, фінансові питання, проблеми. Тобто клопоти, з якими зараз розбирається «центр», стануть і нашими. Чи ми до такого готові? – запитав Ігор Горків. – Ми будемо конкурувати за ґранти, за ті самі гроші. Уже тепер видно, що у межах однієї організації нам інколи важко поступитися у деяких моментах на користь проєкту, який хоче реалізувати інший відділ чи гурток. То як ми впораємося з цими питаннями в умовах «федеративної організації»?

Наступна проблема – кожен відділ як окрема структура міг би подаватися на ґранти Міністерства внутрішніх справ та адміністрації лише після трьох років діяльності.

– Чи ми у силі нести той тягар, який є наслідком федералізації організації? Свобода – це гарне гасло. Але ми можемо втратити щось більше, – додав голова Перемиського відділу.

Ця тема викликала дискусію та водночас – сумніви, чому взагалі пролунало таке питання. Петро Тима загадав, що ще у 90-х роках виникали суперечки щодо структур ОУП. Лозунги про «cвободу» чи «юридичну незалежність» звучали навіть у гуртках.

– За принципом окремих юридичних одиниць діють сьогодні німецькі організації, – зауважив Петро Тима.

Він зазначив також, що Об’єднанню потрібен аудит: не лише аби стало відомо, скільки воно має членів, а й аби оцінити потенціал. Це могло би показати, чи є на місцях професіонали, які можуть підтримати ОУП.

– Лише після аналізу цих даних ми могли би опрацьовувати варіанти самостійних відділів, – заявив колишній голова ОУП.

За його словами, найбільшою проблемою, для якої багато років не знаходиться місця в дискусії, є взаємна довіра в організації:

– На жаль, я за п’ятнадцятилітню історію головування можу назвати цілий список різних відділів, дії яких заперечували те, що ми є однією структурою. І, на жаль, ми не вміли про це говорити.

Дискутували також про модель фінансування і використання ґрантів.

– Може, деякі регіони вважають, що ми несправедливо ділимо гроші. Дійсно, є сильніші відділи, які отримують більше від місцевого самоврядування. Їх ми підтримуємо менше, а більше допомагаємо слабшим. Я особисто пішла би таким шляхом: аби гуртки та відділи окремо на самоврядному рівні могли подаватися на ґранти, – сказала Стефанія Лайкош.

На думку голови ОУП Мирослава Скірки, організації необхідна довгострокова стратегія розвитку.

– Сьогодні ми реалізовуємо дуже багато проєктів. Діячі в регіонах їх тягнуть «на своїх плечах». Це важка праця. Ми як Головна управа виконуємо функцію, яка передусім полягає у кадрово-адміністративному забезпеченні діяльності організації. Цей механізм зараз починає бути нашим слабким місцем, – зазначив очільник Об’єднання.

Однією із причин такого стану справ він назвав щораз більші формально-юридичні вимоги:

– Від нас вимагають професійних відповідей у формі документів, звітів тощо. Мусимо це робити, бо використовуємо державні гроші. Треба знайти вихід із ситуації, аби дві людини не займалися усім цим одразу. А саме так вони працюють

зараз. По кільканадцять годин на день.

Щодо фінансів, то у 2011 році на діяльність Об’єднання ґрантодавець, тобто МВСіА, виділив 1,5 мільйони злотих. Кожного наступного року дотації були меншими. На 2021 рік ОУП отримало 1,2 мільйони.

– Ціни ростуть, а ми роками залишаємося на одному й тому ж рівні фінансування. Треба замислитися: як отримувати більше грошей від місцевого самоврядування, щоби ґранти Міністерства були лише фінансовим додатком до наших проєктів? – заявила Стефанія Лайкош.

Зауважимо, що на останньому засіданні Спільної комісії уряду та нацменшин представники МВСіА повідомили, що наступного року громади отримають на 10% більше коштів. Але це не компенсує інфляцію та підвищення мінімальної зарплати.

– У зв’язку з цим уже відомо, що ми маємо менше грошей, – зауважив голова ОУП.

Як приклад іншого джерела фінансування він навів фандрейзингові платформи, на яких люди можуть жертвувати кошти на конкретні проєкти.

– Коли ми просимо людей про гроші, то надаємо їм взамін послуги. Інша справа – що вони мусять бути високого рівня. Ми не обійдемося без зовнішнього фінансування. Тому потребуємо однієї людини чи двох, які би займалися фандрейзингом. Я знаю, що ми соромимося просити про гроші. Але, на жаль, це треба буде робити, – сказав Мирослав Скірка.

Натомість Ігор Горків навів приклад відбудови Народного дому за пожертви. Зараз 50-60 осіб встановили на своїх банківських рахунках щомісячний платіж для фонду «НД». За кілька років завдяки цьому він зібрав 96 тисяч злотих.

– Якщо ми на території кожного відділу знайдемо сто людей, які будуть готові переказувати на рахунок свого відділу, наприклад, 30 злотих на місяць, то на рік ми можемо розраховувати на 36 тисяч злотих. Частину з них можна виділити Варшаві на адміністративні потреби та обслуговування проєктів. Але це не можна зробити колись, треба займатися цим сьогодні. Вихід для нас – відмова від ґрантової залежності. А така форма самопідтримки може допомогти.

Ігор Горків уважає, що організація взагалі повинна більш прагматично ставитися до деяких справ. Як приклад він навів статистику греко-католицької церкви.

– Якщо дані церковних шлюбів показують, що половина подружжів є змішаними – конфесійно та національно – це означає, що за тридцять років більшість членів нашої громади матимуть подвійну ідентичність. Скоріше за все, їхньою першою мовою буде польська, а другою – українська, – сказав перемиський діяч.

На його думку, беручи до уваги цю статистику, організація вже повинна задуматися над створенням відповідної атмосфери, при якій люди з подвійною чи навіть потрійною ідентичністю почуватимуться комфортно.

– Тоді вони будуть на нашому боці. Причому це будуть польськомовні члени громади. Або ми відкриємося до таких людей і, відповідаючи на виклики дійсності, функціонуватимемо по-іншому, або наступне покоління просто «вимкне світло, виходячи». Закриваючись перед польськомовними, ми кажемо: «ОУП не є місцем для вас». Якщо ми хочемо перемогти та мати людей на своєму боці, то не можемо говорити, мовляв, «громада через вас слабка». Можна або ображатися на реальність, або констатувати факти і реагувати на них, – вважає Ігор Горків.

Заступник голови організації Андрій Комар, підсумовуючи дискусію, зазначив: треба усвідомлювати, що якщо Об’єднання є цілісним, то ми мусимо бути разом.

– І не питаймо, що організація може дати нам. Питаймо, що ми можемо дати організації, – резюмував Андрій Комар.

****

У межах дводенної конференції відбулася також окрема дискусія про ідентичність і робота у підгрупах. Зокрема, учасники висловлювали свої думки про те, що слід зробити, щоб ОУП було сильним та активним. Активісти наголосили на кількох потребах, серед яких – покращення комунікації між усіма структурами, а також поміж регіонами, визначення стратегічних цілей, кадрове забезпечення та залучення експертів та молоді. Для цього потрібні тренінги з фінансування, роботи з громадою та популяризації організації.

Також учасники конференції говорили про необхідність співпраці з церквами, школами, урядовими та неурядовим організаціями, українською державою та дипломатичними установами. Окремими питаннями мають зайнятися робочі групи.

Фото автора статті

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*