В Любачеві, але на цвинтарі…

Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ №21, 2014-05-25

З циклу: Таємниці нашої «малої України» (3)

У перші січневі дні цього року ми разом, тобто Артур Мельник і я, відвідали цвинтар у Любачеві. Це була звичайна, одна з десятків моїх краєзнавчих вилазок на територію, до 1947-го р. означену бурхливим життям і діяльністю українців, а нині – тишею їхніх кладовищ. У містечку 1939-го р. проживало 2700 українців. Їх було тут більше, ніж поляків (1300 чоловік), євреїв (2150), а також т. зв. латинників (500), тобто ще недавно русинів, які стали римо-католиками, але в побуті зберегли українську мову.

Перетворення

Любачівський греко-католицький лапідарій. Фото автора статті
Любачівський греко-католицький лапідарій. Фото автора статті

На любачівському комунальному цвинтарі при вулиці Тадеуша Костюшка годі сьогодні віднайти відбиток довоєнних демографічно-культурних відносин у місті. Єврейська частина чітко визначена, хоч і занедбана, і становить чи не одну шосту нинішньої цвинтарної площі. Натомість русько-українські могили треба шукати вперто й прискіпливо. Ми оба, значить Артур і я, маневрували, наче в морі, поміж сотень польських римо-католицьких поховань, щоб знайти кириличні написи. Лише форми класичних для Любачівщини хрестів, що їх виготовили бруснівські майстри, виявилося недостатньо: ми знайшли три хрести початку ХІХ ст. з німецькими написами, хоч вони й дуже схожі за формою на русинські того ж часу. Видно, майстри були одні й ті ж – бруснівські. Тільки або покійник був австрійцем, або той, хто його хоронив, вирішив віддати належне політично-культурній перевазі Австрії, користуючись німецьким шрифтом… Ще однією несподіваною знахідкою був бруснівський хрест із польським написом, виконаним як скоропис, відомий з епітафій хоча б на цвинтарі в Жукові.

Де поділися два десятиліття?
Після 2-годинного розшуку ми встановили, що на любачівському кладовищі збереглося близько 100 хрестів з кириличними написами. Всі вони датовані ХІХ ст., або двома першими десятиліттями ХХ ст. Вищим рівнем виконання вирізняється хрест на могилі Емілії Кокоцької (1869–1917).
Нашу увагу привернула дуже мала кількість захоронень з 30-х рр. ХХ ст. Ми віднайшли тільки плоску бетонну плиту на могилі Степана Ляшкевича (1862–1933) й подібну, але більш якісну плиту на могилі Дарії Горницької (1924–1931). Імовірно, вона була дочкою о. Юліяна Горницького, шкільного катехита в Любачеві на момент її смерті.
Натомість 40-ві рр. представлені надгробком Степана Клоса (1881–1941), на якому меморіальна плита походить з 60–70-х рр. Також нова плита на могилі Юрія Ліпаря (1913–1943).
Які причини того, що інші надгробники з 1925–1945-х рр. не збереглися? Можна було б констатувати: вони стали жертвою амбіцій повоєнних мешканців, щоб навіть ціною знищення українських надгробників «улаштувати» своїх покійних на старому, а не новому (на окраїнах міста) кладовищі. І все ж, чим пояснити особливу пильність щодо ліквідації нових могил? Мабуть, тим, що вони, без сумніву, були непольські – виразна кирилиця, літературна українська мова вражала польських мешканців Любачева більше, ніж невиразні письмена зламу ХІХ і ХХ ст.

Нищення in statu nаscendi*…
Випадковий гість цвинтаря, понад 80-річний мешканець Любачева, сказав, що після війни переважали на цвинтарі українські поховання. А потім вони стали зникати. Процес зміни культурного образу цвинтаря, і таким чином історії культури міста Любачева продовжується й сьогодні. Я знайшов два найприкріші моменти. Центр цвинтаря. Між новими могильними плитами один на одному лежать три старовинні хрести з кириличними написами. На першому згори хресті напис інформує, що тут покоїться Єва Кокоцька, померла 1899 р. Однак на момент нашої присутності на кладовищі напис уже є незрозумілим, адже невідомо, де стояв цей хрест. Другий хрест – з 1869 р. Усі три належать до найстаріших і найбільших на цвинтарі, ними мало б дорожити не лише комунальне міське підприємство, а й насамперед воєвідський реставратор архітектурних пам’яток… А не дорожать, хоч хрести – безцінні.

Фраґмент звалища знищених українських хрестів. Фото автора статті
Фраґмент звалища знищених українських хрестів. Фото автора статті

На що чекають ці три хрести і чи довго будуть чекати? Вони готові зникнути, м’яко кажучи. І безперечно, зникнуть. Як? Можливо, їх перенесуть за територію кладовища, де містяться два новостворені міні-цвинтарі. Це і є друге прикре спостереження. На цих ділянках стоять давні хрести з кириличними (хоч не на кожному) написами. Перша ділянка – це, по суті, лапідарій, тобто перенесені на нове місце й установлені в новому порядку хрести. Під ними нема поховань. Другий міні-цвинтар – це сміттєзвалище. Хрести не стоять, а лежать вкупі один на одному. Довжина звалища – приблизно 8–10 метрів. Тут накопичено 50 хрестів… Очікують на бульдозер, бо ж велика долина за дорогою немовби чекає, щоб їх туди скинути. Чи міські господарники зроблять саме так?

Похорон спільної культурної спадщини…
Невідомо, чи цвинтар у Любачеві став жертвою свідомого нищення в рамках боротьби культур, чи постраждав унаслідок процесу культурних змін. Між знищеними та перенесеними хрестами є й пам’ятники з польськими написами (вони могли належати т. зв. латинникам, а не полякам). Усе ж таки переважають кириличні хрести, від яких очистили цвинтар і викинули їх за огорожу. Це вказує на те, що сам принцип селекції був ясний: ліквідовано непольські могили. Це можна пояснити, як парадоксальний наслідок українсько-польської культурної близькості. Адже на єврейську частину кладовища не сягала рука живих, з метою за будь-яку ціну розчистити місце для свого вічного спочинку. Любачівський цвинтар є свідченням того, що і живі бувають мертвими духовно… ■

*лат.: у стані зародження

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*