«В окопах та бліндажах на стать не звертають уваги, головне бути професіоналом»: розмова з пресофіцеркою ЗСУ

Тетяна Семаковська ■ ВІЙНА ■ №33, 2022-08-14

Жінки в Збройних силах України зараз вже не виняток, а закономірність вони служать майже у кожному підрозділі. Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр наголошувала, що станом на липень 2022 року близько 38 тисяч військовослужбовиць служать у ЗСУ, з них 5 тисяч безпосередньо перебувають на передовій в окопах та бліндажах, а загальне число жінок в армії складає біля 50 тисяч. Подібне співвідношення статі в армії можна зустріти лише в Ізраїлі. Українські жінки на службі працюють медиками, зв’язківцями, cнайперами, перекладачами та санінструкторами. Ми поспілкувалися з пресофіцеркою Маргаритою Рівчаченко; про її історію в лавах ЗСУ читайте в матеріалі.

«Коли починають бомбити твоє місто, де ти знаходишся, ти мало думаєш про те, як працювати»

У мирному житті Маргарита працювала журналісткою – дописувала для одного з найбільших у країні видань «Українська правда» та його підрозділу «Економічна правда». Крім того, півтора року вона була прессекретаркою народного депутата, а також виконувала проєктну роботу у ролі піарниці – розробляла стратегії просування компанії та працювала над персональним брендом особи.  

Дівчина здобула дві освіти: за першим фахом вона вчителька української мови та літератури, за другим – журналістка. Опановувала професії юнка у Харкові та Києві, власне саме у столиці дівчину застала війна. Людей, які хотіли записатися до лав ТРО, було чимало, каже героїня, довелося довго очікувати своєї черги. В перші дні по українських соцмережах розлетілися відео, де натовпи громадян стоять на запис у військкомати.

«24 числа всі мої роботи завершилися. Я зрозуміла, що в найближчому майбутньому мої послуги не знадобляться – це по перше, а по-друге – коли починають бомбити твоє місто, де ти знаходишся, то ти мало думаєш про те, як працювати. На той час мені здавалося, що найкращий і найбезпечніший варіант – це піти туди, де є люди, які: а) мають зброю і б) мають досвід. Саме тому я приєдналася до Територіальної оборони міста Києва, адже це було єдине місце, куди можна було потрапити без досвіду. Тоді я стала мобілізованою за власним бажанням і приєдналася, а ТРО – вона є частиною ЗСУ», – згадує героїня про своє рішення на початку повномасштабного вторгнення.

«25 лютого мені показали, що таке автомат, і я його навчилася розбирати»

Більша частина жінок, які наразі служить в лавах ЗСУ, до 24 лютого не мала жодного бойового досвіду раніше. Маргарита також не опановувала фах військовослужбовиці. У розмові дівчина згадує, що 25 лютого вона вперше навчилася поводитися зі зброєю. Водночас, українка наголошує, що її головна зброя – не вогнепальна.

«Я прийшла 25-го числа. Мені показали, що таке автомат, я його навчилась розбирати та поводитися з ним. Згодом у нас були стрільбища – процес навчання є постійним, поки триває служба. Не було так званого “курсу молодого бійця”, адже на це немає часу. Було багато подій, на які слід швидко реагувати. В цьому плані служба буває різною. Я виконувала роль санінструктора, забезпечувала людей медикаментами, аптечками ‒ ця робота почалася з першого дня, згодом читала тренінги. Так само зараз, коли я у відрядженні і виконую тут (на Харківщині – прим. авт.) обов’язки пресофіцерки ‒ це не значить виключно, що я тільки служу. У мене також є можливість отримувати нові знання», ‒ наголошує Маргарита.

«Людей лікували навіть від коронавірусу»

В перші дні війни, коли російські війська частково почали окуповувати Київщину, люди з наближених до столиці сіл і містечок самотужки намагалися виїхати. Своєю чергою, це спричинило попит на волонтерську допомогу ‒ на вокзалах та метро чергували небайдужі українці, які допомагали оговтатися та отримати найнеобхідніше тим, хто зміг вирватися: теплий одяг, їжу, предмети гігієни та ліки. Маргарита також згадує, що холодна зима 2022 року ще й посприяла застудам. Дівчина лікувала побратимів та посестер, робила тести на коронавірус, доглядала хворих.

«Я збирала аптечки, зв’язувалася з волонтерами, знаходила медикаменти, паралельно у нас люди хворіли і ми їх лікували від різних простуд ‒ навіть від коронавірусу, робила тести», ‒ розповідає пресофіцерка Рівчаченко.

Військовослужбовиця навчала людей тактичній медицині на полігонах в умовах, наближених до бойових. Паралельно дівчина вдосконалювала власні навички, брала участь у реабілітації бійців. Після того, як ТРО дозволили відпускати в зону бойових дій, героїня укомплектовувала захисників, працювала із документацією, коли підрозділи почали нести втрати. Зокрема, задокументовувала 200-х (тих, хто загинув в бою) та 300-сотих (ті, хто були поранені в бою).

Раніше Територіальна оборона могла дислоковуватися лише в місці свого укомплектування. Тобто, столична ‒ в Києві, Сумська ‒ в Сумах і так далі. Законодавча ініціатива №6521 про внесення змін до Закону України «Про основи національного спротиву» передбачала розширення можливих завдань Територіальної оборони по всій Україні. Простими словами, тепер бійців ТРО можуть відправляти безпосередньо у зону бойових дій.

«До нас приїжджали інструктори як українські, так і іноземні, і ми так само заново проходили, ще раз повторювали всі ці протоколи. Також я багато перекладала, якщо це були іноземці, на англійську. Наразі цим я також займаюсь на Харківщині ‒ перекладаю для міжнародної аудиторії про наших захисників. Так само я допомагаю й побратимам. Водночас, я ніколи не забуваю про те, чим займалася раніше, ‒ у мене завжди з собою є аптечка і медичний рюкзак, щоб якщо, не дай Боже, щось трапиться ‒ я змогла бути готовою і надати допомогу тим, кому це потрібно», ‒ розповідає Маргарита.

«Найголовніше для дівчат і жінок в армії ‒ психологічна підготовка»

Чимало українок всерйоз задумуються, щоб доєднатися до лав ЗСУ. Однак часто постає питання, як це зробити ефективно. Ми запитали Маргариту, що, на її думку, може допомогти дівчатам підготуватися до служби, та наводимо озвучені поради.

«Найголовніше ‒ це психологічна підготовка, тому що не так страшно перетерпіти життя, скажімо так, в не дуже приємних умовах, як почути вперше, що людини, яку ти знала, більше немає. Або що її тіло ти тепер не можеш забрати з окупованої території. Або що твого друга поранено ‒ в нього контузія, і тобі треба якимось чином його перевезти. У тебе не має бути гидливості, тому що інколи потрібно і кліща з сідниці витягати, і надати меддопомогу, якщо людина задихається, бо куля потрапила у легені. Необхідно не боятися крові і бути готовою до того, що доведеться копирсатися у різних не найприємніших виділеннях. Тому перше ‒ це психологічна підготовка. А друге, звісно, ‒ це фізична підготовка, тому що важко ходити в бронежилетах. Треба бігати, швидко пересуватися ‒ тому навички витривалості вкрай важливі. Тіло має бути міцним», ‒ наголошує героїня.

До речі, зараз в Україні немає форми для жінок і це становить певну проблему. Передбачена і затверджена Статутом ЗСУ лише чоловіча (включно зі спідньою білизною). Дівчатам і жінками видають стандартизований під чоловіче тіло одяг, який не враховує анатомічні відмінності. Часом бійчиням доводиться підшивати форму в польових умовах, щоб просто мати змогу комфортно пересуватися і не хвилюватися, що штани можуть впасти. Однак засновниця волонтерської організації «Arm Women Now» та за сумісництвом депутатка Київської міської держадміністрації Ірина Никорак вже працює над прототипом жіночої форми. Зокрема за основу для кітеля брали американський зразок. Депутатка пообіцяла, що українським жінкам відшиватимуть якісну та комфортну форму, щоб можна було зосереджуватися на виконанні бойового завдання.

Водночас, зауважує героїня, жінка в армії має бути пробивною ‒ щоб займати саме ту посаду, якої прагне. Для багатьох військових «старого режиму» жінки в армії ‒ це великий виклик, вважає Маргарита.

«Мені так само довелося доводити те, що я можу виконувати роботу за своїм напрямком, роботу з пресою, тому що через мій вік і мій зовнішній вигляд до мене серйозно ніхто не ставився. Плюс через те, що в мене немає офіцерського звання. Медику там трохи легше ‒ всі навпаки люблять дівчат-медиків, до вас завжди буде велика черга. Власне, дуже часто саме медики стають такими психотерапевтами, і до цього також потрібно бути готовим, бо ти маєш витримувати не тільки свій біль, і не тільки фізичний, але ще й моральний, тих людей, які тебе оточують», – каже дівчина.

«Потрібно розуміти свої слабкі сторони і не лізти поперед батька в пекло»

Маргарита нагадує про важливість належної підготовки – в протилежному разі людина може стати баластом у колі товаришів, незалежно від її статі.

«На передовій, в окопах, бліндажах – головне, щоб ти був професіоналом, а на стать не звертають увагу. Навпаки, хлопці завжди підтримують. Нещодавно я була на зйомках, і видно, що поруч пролітав “Орлан” (російський безпілотник), щоб засікти наші позиції. Треба було бігти в укриття, всі біжать туди, але мене штовхають першу», ‒ з усмішкою згадує героїня турботу побратимів.

Розповіла Маргарита і про свій бойовий досвід. Дівчина зауважує, що ніколи не вступала в стрілковий бій, крім того, наголошує і на психологічній складовій, маючи на увазі, що потрібно наважитися натиснути на курок.

«Мені не доводилося стикатися з боєм, але арта (артилерія – прим.авт.) по мені відпрацьовувала. Я знаю, що це таке ‒ лежати на землі і молитися Богу, з думкою “лиш би сюди не потрапило”. Мені пропонували поїхати на передову, виконувати обов’язок медика ‒ я відмовилася, тому що я не лікар. Так, у мене є знання з медицини, я можу надавати першу домедичну допомогу, але я не врятую життя так, як це зробив би лікар. Тому краще взяти когось досвідченішого. Треба розуміти свої слабкі сторони і не лізти поперед батька в пекло. Зараз, коли я їжджу на зйомки, перше, що пояснюю журналістам, коли ми приїжджаємо на позиції ‒ ми слухаємо командира підрозділу, який там є. Він скаже, лежати ‒ ми лежимо, скаже, тікати ‒ ми тікаємо, скаже, можна працювати ‒ працюємо. Саме тому, що він зараз тут, в бойових умовах, і розуміє, що відбувається. Він знає, коли працює “птічка”, тобто розвідка, коли буде по нас приліт, або коли ж відпрацьовують наші підрозділи. Важливо також не мати надмірних сподівань, що з тебе за три місяці зроблять “уявного рембо”. Я в армії шостий місяць і все одно є думки, що я можу бути баластом саме у військових діях», ‒ підсумовує розмову військовослужбовиця.

У вільний час наша героїня читає. Каже, що обов’язково саме купує книги, адже вважає, що авторські права потрібно поважати. Крім того, дівчина вивчає правила дорожнього руху, щоб здати іспит та отримати права. Також слухає музику або аудіокнижки. Остання книга, яку прочитала Маргарита, ‒ це видання українського письменника Доржа Бату «Коко 2.0». Маргарита мріє відпочити по-справжньому, зокрема поїхати в улюблену Іспанію, а ще дописати книгу про свій власний шлях на цій війні.

Сьогодні Україна стала взірцем боротьби за свободу. Завдяки єдності та підтримці одне одного щодня країна виборює свій шлях до Незалежності. Водночас, він супроводжується тяжким досвідом та непоправними втратами. Сміливість українських жінок та чоловіків нагадує всьому світу про важливість демократії та свободи. Маргарита ‒ одна з тих, хто не побоявся стати до лав захисників. Вона захищає свій дім і своє майбутнє в ньому. 

Поділитися:

Категорії : Україна

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*