Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №16, 2020-04-19

Віч-на-віч з епідеміями опинились українці у 1918–1919 роках. В країні вирували холера, тиф та іспанка (іспанський грип). Важко було з такого «щільного кільця» вибратися живим. А ще важче виявилось боротись за власну державу, оточену ззовні та зсередини ворогами. Та якщо зовнішній ворог був відомий і діяв звичними методами, то внутрішнього ворога побороти виявилось нелегко. Адже він не захоплював території за допомогою війська, а проникав непомітно всередину і «налаштовував» організм знищувати самого себе. Для нього не мали значення політичні партії, освіта, професія, багатство жертви. Всі були рівні. І виграти боротьбу за власне життя вважалось справою неабиякої удачі.

Жінка в захисній масці під час епідемії іспанського грипу. лютий 1919 р. Джерело: konkurent.ua

Іноземний вірус в Україні

Іспанка, хоч і не першою із тодішніх інфекцій випробовувала українців на міцність, однак за швидкістю та розмахом поширення, очолила список. Її появі у нас завдячуємо переміщенню військових (в основному німців як союзників Української Народної Республіки від лютого 1918 р.) вглиб українських земель протягом весни – літа 1918-го. Найшвидше вірус розповсюджувався окопами Першої світової, яка тривала до осені. А оскільки четвертий рік війни виснажив організми не тільки військових, але і цивільних, то і поширювалась інфекція швидко, не зважаючи на державні кордони і не зустрічаючи опору імунної системи.

Перші випадки захворювання в Україні були зафіксовані у липні 1918 р. на півдні – в окремих повітах Херсонської губернії. З другої половини серпня хвороба охопила Катеринославську, Полтавську, а трохи згодом, Київську, Харківську, Чернігівську та Волинську губернії, вже протягом вересня – початку жовтня вона досягла розмаху епідемії. Восени 1918-го в центральних та північних регіонах України на неї уже хворіло до 50% населення. На початку листопада пошесть поширилась на захід: охопила Холмщину та Поділля.

Цікаво, що іспанка – різновид грипу, поширювалась надзвичайно швидко і найбільшу загрозу становила саме для людей віком від 20 до 40 років. Імунна система молодого організму, намагаючись побороти вірус, виробляла велику кількість антитіл, що в результаті вбивали самого пацієнта. Таким чином людина помирала за лічені дні. Основні прояви хвороби: посиніння тіла (ціаноз), пневмонія, кашель з кров’ю. На пізніх стадіях вірус спричиняв внутрішню кровотечу, від чого хворий захлинався власною кровʼю.

А назві своїй  хвороба завдячує Іспанії тільки тому, що місцевий уряд першим публічно оголосив про пандемію в травні 1918 року. Іспанія була нейтральною під час Першої світової. На той час у країні заразилися майже 40% населення, включно з королем Альфонсо XIII. В інших країнах-учасницях війни повідомлення про масові захворювання не пропускала цензура, аби солдати не втрачали бойовий дух. І досі важко порахувати точну кількість померлих. Загалом з’ясовано, що на іспанку перехворіла третина населення планети – приблизно 550 млн. чоловік, а померло – від 50 до 100 млн. людей.

Боротьба із вірусом

Епідемія іспанки охопила весь світ. Кожна держава, кожен уряд боровся із нею як міг. Не стала винятком і українська влада. Власне, представники двох режимів: Українська Держава на чолі із гетьманом Павлом Скоропадським у 1918 році та Українська Народна Республіка (УНР) на чолі із Симоном Петлюрою у 1919 році намагались побороти іспанку та інші епідемії. Ситуація ускладнювалась ще й тим, що окрім невидимого внутрішнього ворога боротьба велася і з відомим зовнішнім ворогом. А у випадку УНР кількість ворогів подвоїлась влітку 1919-го – до іспанки доєднався тиф, що «косив» Армію УНР нещадніше за більшовиків і білогвардійців.

Отже, першим спробував побороти іспанський грип уряд Павла Скоропадського. Наприкінці вересня 1918-го відбулась спеціальна міністерська нарада за участі науковців та докторів медицини. Учасники наради, враховуючи, що «не лише в місті Києві, а й в селах 50 % населення хворе», ухвалили: утворити урядову комісію, яка б провела наукове дослідження «нової пошесті, викликаної життєвими обставинами у зв’язку з війною»; визнали за необхідне інформувати населення про вірус через пресу і спеціальну літературу; організувати розширення мережі стаціонарного лікування.

Весь тягар боротьби із іспанкою ліг на плечі місцевих органів влади. Найперше було оголошено про тимчасове припинення навчального процесу в школах, гімназіях, реальних училищах та інших закладах освіти. Щоб убезпечити насамперед дітей. Міські голови ряду міст та містечок Української Держави заборонили проводити будь-які масові заходи.

В регіонах було налагоджено цілодобове чергування лікарів. Одним з перших таку форму допомоги хворим організувало міське товариство лікарів Херсона. З кінця вересня згідно з розпорядженням голови Волинського губернського товариства лікарів «нічні та денні чергування лікарів» були введені в містах та містечках краю. Губернські та повітові земські управи направляли у найбільш уражені райони «летючі загони» медпрацівників. Такий спосіб подолання іспанки використовували на Волині, Катеринославщині, Харківщині. Звісно, для хворих на іспанський грип виділялись і окремі приміщення не тільки  у лікарнях, але і в тимчасово пристосованих епідемічних бараках. Не дивлячись на те, що медичний персонал працював і вдень, і вночі, подолати епідемію до зими 1918-го не вдалося.

Жертви епідемій

Віра Холодна. Фото із сайту Одеської національної наукової бібліотеки

Поширювалась іспанка українськими землями і наступного року, забираючи життя молодих і талановитих людей. Однією із її жертв стала «зірка» українського кінематографу – Віра Холодна. Приїхавши в лютому до Одеси на зйомки фільму, акторка захворіла на іспанський грип і померла у віці 25-ти років. Її раптова смерть викликала чимало чуток: від отруєння більшовиками до втечі за кордон і підміни тіла покійної. Але жодна теорія не підтвердилась. Особливо людей дивував синій колір шкіри небіжчиці. Прихильники акторки, напевно, забули, що посиніння тіла – один із проявів іспанки.

Приклад родини Холодних яскраво ілюструє реалії того часу. Адже чоловік Віри – Володимир – молодий успішний автогонщик та видавець пережив кохану всього на кілька місяців. Помер від тифу, що 1919-го лютував в Україні. Володимир воював на фронтах Першої світової війни і отримав серйозне поранення. Лікарі не давали жодних шансів. А от дружина, кинувши все, поїхала до Польщі. Віра врятувала свого чоловіка, коли він у серпні 1915 року опинився між життям і смертю в одному із шпиталів Варшави. Вона не відходила від його ліжка та піклувалась про нього, відкидаючи всі перестороги медиків. Разом вони повернулись додому восени 1915-го і майже одночасно померли вдома 1919-го.

Епідемії іспанки та інших небезпечних хвороб, що вирували в Україні у 1918–1919-их роках випробовували людей на міцність, а державу на стійкість. І не дивлячись на боротьбу на різних фронтах – як з внутрішніми, так і зовнішніми ворогами, вийти з оточення епідемій українцям таки вдалося. Правда, ціною великих втрат серед найбільш перспективних та молодих людей. А от головну битву із зовнішнім ворогом – російськими більшовиками, ми таки програли.

Стаття підготовлена за матеріалами архівів та інтернет-ресурсів.

Поділитися:

Категорії : Україна, Історія

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*