Марко Постіл-ЯругаЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№14, 2018-04-08

Ищы ниґда не сьвяткувал єм Великодня перед «Wielkanocą», але для ня и так то Великден єст перши-найважніжши. Коли приходит «Wielkanoc», сусіде сьвяткуют, a я одчувам іх радіст, але и свого роду заздріст. Не лем од нашых люди, але и од не єдного римо-католика чув єм, же то нашы сьвята сут «правдивы», бо аж по них приходит яр. Не вірю в такє, для ня юлiяньскі календар не робит аж такой ріжниці. Шалю iстинности Великодня ци «Wielkanocy» важит стан нашого духа, а не календар.

Писанкы мойой жены Анны Вірхнянской

Бойі о зєднаня календари, о іх уніфікацию, точат ся не од гнеска, по мойому чысто непотрібні. Держава жыє в новім, Церква в старім, а мы в єднiм и другiм, бо кус сме державны и кус церковны. Мі то не вадит, мій рід з Гладышова – піперечнього села. Тішу ся тым, што мам. Єст Вєльканоц, адже мам вільне, радію радістьом іншых. Жыю не од гнеска, тепер єст ліпше, як за комуни, в польскым радию в латиньскым Великым тыжни почул єм авдицию о тім, як то в Річыпосполиті Обох Народiв сьвяткувано Великден. Оповідано о тім, як то Радьзівілы разом з околичном шляхтом сьвяткували, як ся до Великодня готовили, як постили. Iх Великден, так як и наш, зачынал ся спільныма великодныма молитвами. В той авдицийi найвеце бесідувано о суто заставленых сьвяточных столах и о великоднiм настрою люди, згуртуваных при них. Бракувало лем Ґазды-Радьзівіла и вшыткы ждали. Ходили коло долгого стола, призерали ся тому вшыткому, што радьзiвіловскы кухаре нарыхтували, ґылтали лем слину и приставали при тім, што очами юж iли. Знали, же того специялу для них не бракне. Ждали Радьзівіла, фурт позерали, ци великы двері ся не отверают. Отворили ся и Радьзівіл намастил іх голосным и достойным: «Христос Воскрес!». Вшыткы єдным голосом одповіли и почали деґустацию, почынали од того, што перше юж лем очами ґылтали.
Думам, же гнешнi сьвіт в добі інтернету зробыв ся для нас приязнійши, влучам YouTube и выберам, што лем запрагну, в пості часто сігам по Канон Андрия Критского, такі (https://www.youtube.com/watch?v=DSW­8O2beL0&t=1541s) або такі (https://www.youtube.com/watch?v=BXlYDzwTi­k).
Частіжше слухам першого, бо він міцніжше торгат за струны глубшых покладів душы. Притігают ня прекрасны губокi змiст слiв тых покаянных молитв и іх молитовны напівы. То доказ на то, же при помочы інтернету мож творити добро, адже вiн не може быти ділом Сатаны, як дехто голосит.
Вшыткы знаме, же медже календарьом юлiяньскым и ґреґоряньскым маме 13 дни ріжниці, а того рока Великден сьвяткуєме лем тыжден пізніжше. Чом так єст, же раз сьвяткуєме разом (як в глони), а в іншых роках ні. Так єст, бо рядят два календарі, календар сонця и календар місяця. Мусят зыйти ся два марці, прити весна и місяц быти в красі першой весняной повни. Перша неділя по ні то Воскресіня Господнє.
В 2018 році в ґреґоряньскым и в юляньскым календари яр пришла, так як было то и в минулым році. В тім и в глонішнім в обох календарях тоту саму першу весняну полню малисме в тім самiм часі, але того рока Пасхы разом не сьвяткуєме, бо в нашых східных церквах діє правило першых віків християньства. Нам Пасхы не вільно сьвяткувати разом з Жыдами, заказано того в листі єпископів, зобраных на вселенным соборі в Нікейі ві 325 році. Жыдівска Пасха (Pesach) того рока, як все в Жыдів, зачынат ся штырнадцетого дня місяця Нісан (перши місяц іхнього календаря), адже 30 марця, в пятницю по заході сонця, и кінчит 7 квітня, тіж заходом сонця.
Знате, тогорічний Великден доводит, же коли будеме вірны традицийі нашой Церкви, то и так навет по зєднаню календари не все разом будеме сьвяткувати Великден.
В моім жытю было гідні Великых Четвергів и Великых Пятниць и тілко само Воскресеных Утрень. Барз добрі тямлю тоты з молодых лігницкых років. Господній гріб закладани в бічні малі капличці, там тіж часом єгомосьць в суботу юж сьвятил нашы паскы, кобаскы и писанкы. Ниґда не забуду лігницкого торжественного хорового штырьоголосового: «Христос Воскресе із мертвых» и великой радости, выписаной на лицях вірных, котра стала джерелом неєдной слезы. Не розуміл єм, чом аж так ся зворушали, тепер знам, же так діяло ся за то, бо вернуло до них тото, што узнали юж за страчене. Гнеска тужу за тамтым урочыстым воскресным духом, він был в людях и на ня ся розливал. Товды не были сме, як гнеска, на своім, былисме на комірстві в польскым костелі, без ікон, без іконостасу, там лем сусід з лавкы был наш. Сьпів лігницкого хору зворушал, сьвяточны напівы вірным припоминали не так давно страчене торжественне минуле, тото сперед 47-го рока. Некотры під костелом св. Яцка по службі годинами стояли, не могли ся набесідувати. Наша Служба Божа занимала ім ціли ден, треба было до Лігниці пекаесом або потягом доіхати, по одправі не спішыли ся, бо знали, коли будут мочы до своіх хыж одіхати.
Декотры річы ся не зміняют, товды кольоровы писанкы робили моі мама, а тепер мама моіх діти. На писанках єдной и другой повтаряют тоты самы старинны взірці, переказуваны з рода в рід, з глибини віків. Ріжниці сут, моі мама писали іх скоро, писанок робили недуже, лем собі и повтаряли тoты самы вариянты взорів, твердо тримали ся традицийі. Писанкы мойой жени сут тіж традицийны, писаны воском, сут прикладом жывой традицийі, записаны сут новыма комбінациями тых самых старых взірців.
Мы, як и колиси нашы предкы, обдаровуєме ся писанками, хресны все приносит писанкы нашым дітям, на щестя, на ліпшу долю. Сьвяченым яйцьом почынаме великодне сьніданя, єдным сьвяченым яйцім ділиме ся як велийном просфором. Потiм приходит час на яшницю з молодом копривом. То штоси такє, як велийны губы, все на великодным столі єст.
Діти бавили ся малюваныма яйцями, гопкали нима, метали в гору и імали, кажди хтів выжше шмарити и зімати го так, жебы ся не розбило. Дуцкали ся яйцями, знали як тото робити, жебы іх яйце перше не трісло. Трымали го так, як при робліню выдмушкы, яйця іншых діти вдаряли чубком свого, довго вареного яйця. Знали, де черкнути друге яйце, жебы то його шкаруплина скорше трісла.
Великодны сьвята сут сьвятами з-під знаку яйця, то яйчаны сьвята. Великодне яйце єст не лем іжом, але и подарком, оздобом каждого лемківского великоднього кошыка и стола навет и по Великодни, чачком и, што найважнiжше, символом Воскресіня. Без яєц трудно уявити собі навет Вєльканоци.
Думам, же тым, якы прут до уніфікацийі календарів, не приде на розум, жебы наш Великден перекстити на Вєльканоц. Не є такой потребы, най дале існуют обі. Повім так, як дехто о нашым юлiяньскым календари, же то наш Великден прави. Но бо як ту Пасху Пасх назвати Вєлком Ноцом, Пасха Пасх то прецін не ніч, а Великі Ден. ■

Поділитися:

Категорії : Лемки

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*