Людмила Лабович ■ Підляшшя ■ №14, 2023-04-09

Великий піст – це особливий час, що має підготувати людей до святкування Великодня. На Підляшші з ним пов’язані звичаї, які відносяться не лише до релігійної, але й народної обрядовості на зламі зими і весни. 

Великий піст у підляських селах звуть у залежності від говірки: Велікі пуост, Велікій пуист або Велікий піст. Він починається у понеділок після Сиропусної неділі, продовжується шість тижнів та закінчується у п’ятницю шостого тижня перед святом Входу Господнього до Єрусалима (на Підляшші – Вербніця/Вербниця). 

Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, але стоїть окремо, однак Свята Чотиридесятниця та Страсний тиждень фактично нероздільні, тому й вони сприймаються як єдине ціле. Так є у підляських селах – у народній свідомості Великий піст продовжується сім тижнів та завершується напередодні Великодня.

Кожен піст накладає багато обмежень, однак той, який передує Великодню, – найгостріший. Перш за все, забороняється споживати м’ясні та молочні продукти, а також яйця. Старші жителі Підляшшя згадують, що колись люди так постілі, аби но житі, тобто не лише не їли скоромного, але значно обмежували будь-які харчі. 

Обмеження в їжі мало не лише релігійне обґрунтування. Просто після Різдва Христового та забав і весіль, які продовжувалися у селах до початку Великого посту, починало бракувати в хатах харчів, зокрема м’яса, але також яєць і молока. 

Ще в 1950-х роках господарі тримали курей у хлівах, на так званих вишках, де було доволі холодно. З тої причини бракувало зимою яєць. Нічого й дивного, що після посту великоднє яйце – це була просто смакота. Коли по селах почали ставити курятники, кури стали нестися й зимою. Зараз яєць не бракує, також під час посту, хоча й найсмачнішим і так є не те з супермаркету, але справжнє сільське на великодньому столі.

Зимою бракувало також молочних продуктів, бо ж якраз тоді корови запускалися і телилися. Тому й обмеження в їжі під час Великого посту досконало вписувалося у спосіб харчування на селі на зламі зими і весни, коли не всі продукти були доступними.

Старші підляшани, зокрема жінки, намагалися дотримуватися всіх заборон, пов’язаних з Великим постом. Вони постили цілий піст, не лише в середу і п’ятницю. Однак згадують, що все-таки пісна сільська їжа була смачною та різноманітною. 

Звичайно, кожне село мало свої страви та свої, часто дуже цікаві, назви тих страв. Що їли? Шумку із колопень, з насіеня в Койлах,  ополоники, огульник у Добриводі, борщ з грибами, жур, галушкі в Суховульцях, кисіль з овса в Дашах, мак з пірогом, щуолок у Пасочниках, горох густи наварани в Клениках та багато, багато інших цікавих страв, рецепти яких варто було б зібрати та поширювати. 

Під час Великого посту люди досі відмовляються не лише від певних страв, але й від алкоголю, розваг і веселощів, намагаються скромніше одягатися. Ще й тепер деякі старші люди обурюються, коли хтось носить у цей час, наприклад, червоний одяг. 

Колись у селах під час посту суворо заборонялися товариські зустрічі розважального характеру. Не можна було виконувати світських пісень. Жінки сходилися лише з метою спільного співання сакральних творів. 

На Підляшші виконували в цей час передусім пісні з «Богогласника» – збірки позалітургічних творів, яка була поширена наприкінці XVIII ст. в Україні. Вперше її надруковано в Почаївській лаврі в 1790 році. Містила вона значно понад 200 пісень, у тому числі великопісних. На Підляшші «Богогласники» поширювалися у переписуваних варіантах. Досі у старших людей можна побачити зошити з дбайливо переписаними колишніми піснями. Важливо, щоб їх не викидати, бо це цінні пам’ятки духовної культури цих земель.

У народній традиції Великий піст пов’язаний із кінцем зимової та початком весняної обрядовості. У часи язичництва це був час веселощів – проводжання зими, молодіжних забав та виконування веснянок. Однак під впливом християнського календаря цей цикл обрядів помінявся, та весняні веселощі були перенесені на час після Великодня, коли наші бабусі на лавочках починали співати веснянки і рогульки.

Все-таки – Великий піст надалі залишається часом, коли пробуджується природа, вертаються з вирію пташки. Коли вперше заспіває жайворонок, зразу стає тепліше на душі.

Останні два тижні до Великодня – то час весняного прибирання. До Вербної неділі жінки по селах закінчували ткання, білили вапном та прибирали хати, а також готувалися до Вербної неділі і Великодня.

Великий піст згідно з традицією завершується в п’ятницю перед святом Входу Господнього до Єрусалима, яке на Підляшші звуть Вербниця, Вербніця, Вербна недіеля, Вербна неділя. Після нього настає Страсний тиждень, з яким також пов’язані цікаві, як релігійні, так і народні, традиції.

У Вербну неділю люди і зараз ідуть до церкви з прикрашеними вербовими гілками. Колись символічно били ними близьких і знайомих, а зокрема дітей, промовляючи слова:

Верба б’є, не я б’ю.

За тиждень Велікдень.

Будь здорова як верба,

Будь весьола як весна.

Зараз щораз рідше можна почути такі святкові віршики, зокрема не знають їх діти, з якими батьки не лише в містах, але й у селах, не розмовляють уже «по-свойому», тобто українською говіркою.

Великий або Страсний тиждень особливо важливий, бо ж він духовно приготовляє вірних до Великодня. Згадується Таємна Вечеря, страждання, розп’яття і поховання Ісуса Христа. Всі дні Страсного тижня звуться «Великими», та особливо важливими вважаються останні три – Великий четвер, який звуть на Підляшші – Жильнік, Жильник, а також Велика п’ятниця і Велика субота. 

У Великий четвер люди жильнікувалі, тобто починали суворий піст та не їли аж до Великодня. Цікавий звичай, пов’язаний із цим днем, зберігався доволі довго в деяких підляських селах.

– На Жильніка свічкі палілі в церкві і з тею запаляною свіечкою ішлі додому і кругом будинкув обходілі, коб то вже щастє било, – пояснювала колись уродженка села Пасочники. 

У Гределях, вертаючись із церкви, співали місцевою українською говіркою дуже цікаву пісню у формі діалогу, яка починається словами: «Велікі четвер увечери / Ішов сам Господь із вечери». Розповідає вона про зустріч Ісуса Христа з грішною дівчиною. Виявляється, Господь знає її страшенний гріх:

То діевко вода пречистая,

Ти сама діевко нечистая.

Ти деветь синуов породила

І у сюой водіе потопила.

Однак Господь бачить для дівчини порятунок:

Ти діевко мене не лєкайся,

Іди до церкви сповідайся.

І все ж таки грішницю чекає покарання:

Покуоль діевка до церкви дойшла

То й на сіем сажніе в землю войшла.

На жаль, як підкреслювали жінки з Гределів, сьогодні вже забувається ця цікава пісня, пов’язана з Великим четвергом.

У Велику п’ятницю люди йдуть до церкви на винос плащеніці (плащаниці). У деяких селах уже цього дня господині печуть паску і мазурки. Останніми роками поширюються однак готові булочки з крамниці.

На Підляшші кошичок зі святковими продуктами священник освячує в суботу у визначених місцях у селі. У деяких місцевостях люди приносять святкові страви до церкви. Досі цей кошичок з великодніми продуктами звуть паскою. 

Міняються часи, та разом із цим міняється ставлення до релігійних заборон та народних звичаїв. Віруючі люди більш суворо підходять до обмежень, пов’язаних із Великим постом. Поступово з’являються й інші – заборона дивитися телебачення, слухати музику та інші, пов’язані з життям сучасної людини. Молоді щораз частіше під час Великого посту відмовляються від солодощів. Однак, незалежно від того, яких обмежень дотримуються віруючі, ідея Великого посту залишається незмінною – підготуватися до найбільшого та найважливішого християнського свята – Великодня.

Поділитися: