Людмила Лабович ■ РОЗМОВА ■ №24, 2024-06-16

Це місце, де не лише зберігаються зразки дерев’яної сільської архітектури з Підляшшя, але й проходять українські культурні події. Музей під відкритим небом «Загорода» в Козликах над річкою Нарвою є місцем зустрічей різних поколінь українців не лише з Підляшшя. Зараз у розвиток культурного життя у скансені включається чергове молоде покоління. Пропонуємо до вашої уваги розмову з Катериною Воєводою, організаторкою заходів у «Загороді». Остання з подій, «На Миколу», відбулася 25 травня. 

– «На Миколу» – це вже чергова імпреза, в організацію якої ти включаєшся. Насамперед розкажи дещо про себе.

– Мене звати Катерина Воєвода, я народилася в Більську й від першого класу початкової школи і аж до матури я співала в українському ансамблі пісні і танцю «Ранок». З дитинства батько забирав мене разом з іншими дітьми, які вчилися української мови, «під вітряк» в Козликах. Саме там, біля вогнища, я вивчила багато українських пісень, які ми тоді співали під супровід гітари.

На навчання я виїхала до Варшави, але після кільканадцятьох років вирішила з чоловіком повернутися на Підляшшя, до свого коріння. Моя подруга сказала, що не знає іншої групи людей, які б приїхали в столицю з різних частин Польщі та які скучають за своїми рідними сторонами так, як підляшани. Моментом, коли я почала думати про те, щоб повернутися, стало прочитання книжки Анети Примаки-Онішк «Bieżeństwo 1915. Zapomniani uchodźcy». Тоді я зрозуміла, що на Підляшші є стільки невіднайдених речей, незаписаних історій, та якщо ми до них тепер не прислухаємося, вони можуть зникнути назавжди. Завдяки цій книжці я відчула ще більший зв’язок із Підляшшям. Тут я у себе, тут моє коріння. Усі мої предки народилися на Підляшші, їх не переселяли. І це моє місце на землі. У Варшаві я часто чула, що не треба пасивно брати участі в культурному житті, але його активно створювати. А Підляшшя – це чудове місце для творення культури. 

– Саме таким прекрасним місцем здається музей українців Підляшшя. Яке значення має для тебе «Загорода»?

– Дуже важливе. До скансену в Козликах я приїжджала змалку. 35 років тому в цьому місці був лише вітряк-козляк. Чергові будинки, які тут стоять, були перенесені з інших сіл. І вони з’являлися на моїх очах. Спершу це була хата, потім майстерня, клуня, конюшня, баня, поміст над самою Нарвою, а рік тому – млин. Скансен в Козликах – це прекрасне місце, щоб втекти від міського галасу. Тут тишина і спокій. Ми сюди приїжджаємо збирати гриби, полоти город, організовуємо сплави на байдарках, майстер-класи співу, танцю, ремесла, також інструментальні, колядні майстер-класи, зустрічі для дітей. У «Загороді» діє Товариство друзів скансену в Козликах, метою якого є організація заходів суспільно-культурного, навчального та інтеграційного характеру, популяризація традиційної культури, розвиток ідентичності місцевого населення. Коло скансену, при селі Козлики, знаходиться церква св. Миколая. І з нагоди весняного свята Миколая ми проводимо в «Загороді» захід «На Миколу». У цьому році я організувала його вже четвертий раз.

– Як виглядало цьогорічне свято «На Миколу»?

– Цьогорічний захід відбувся 25 травня. Подія була частиною проєкту «Підляська мистецька палітра 2024», який має на меті промувати місцеву культуру, традицію та артистичне ремесло. Нашою гостею була Анета Примака-Онішк, письменниця з білоруськомовного села Книшевичі коло Сокулки. Зустріч з нею була нагодою для розмови про тяжкий досвід православного населення на Підляшші. Ми послухали розповіді про прикордонне сусідство, про спільне життя й про те, що часто попри різниці і конфлікти люди вміють жити поруч. На мою думку, остання книжка авторки «Kamienie musiały polecieć. Wymazywana przeszłość Podlasia» повинна бути обов’язковою для національних меншин, однак не для того, щоб антагонізувати православних і католиків, але щоб краще зрозуміти наше минуле. Це універсальна розповідь про меншини, які проживають не лише на Підляшші, а також в інших частинах Польщі. Після лекції ми могли послухати концерт ансамблю «Malwa Band» з Варшави, який заграв загальновідомі українські пісні, а згодом грав до пісень біля вогнища.

– Як ти згадала, «На Миколу» – це частина більшого проєкту.

– Так, цьогорічну подію ми організували дякуючи підтримці маршалківського управління Підляського воєводства. У межах проєкту у нас ще відбудеться декілька подій. 29 липня пройде захід «На Володимира». Почнеться він молитвою біля стовпової каплички святого Володимира, а згодом ми будемо мати нагоду послухати лекцію Віталія Михальчука, родом з православної сім’ї з Берестя над Бугом в Білорусі. Він розповість про автокефалію Польської автокефальної православної церкви з нагоди її 100-річчя. Після лекції заспіває співочий колектив «Ганок» з Лодзі, учасниці якого родом з Підляшшя. Гурт виконує традиційні пісні з нашого регіону. Окрім цього, на канікулах, у серпні, ми організуємо «Меандри – літню школу традиційної музики». У межах заходу будуть співочі, танцювальні та інструментальні майстер-класи, спрямовані не лише до досвідчених учасників, але й початківців, які тільки починають свою пригоду з підляською традиційною музикою. Під керівництвом професійних викладачів учасники зможуть дізнатися більше про історію та традиції українського співу і танцю, ознайомитися з різноманітними стилями та зрозуміти їхнє значення в культурному контексті. Також ми плануємо провести танцювальну забаву, майстер-класи плетіння з соломи та виставку.

– До кого спрямовані події в «Загороді»?

– Наші заходи спрямовані до всіх – як до молодих, так і до старших. Ми їх організуємо з думкою про місцеву національну меншину, але також про інших людей, що зацікавлені підляською традиційною культурою.

– Де можна більше довідатися про заходи в Загороді?

– Ми інформуємо про всі події на нашій фейсбук-сторінці. Культурні заходи, які ми організовуємо, зазвичай безкоштовні. Щиро запрошуємо брати в них участь.

Поділитися:

Категорії : Розмова

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*