Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №28, 2022-07-10

Про це розповідає у розмові з «НС» Юрій Журавель, лідер гурту «От Вінта», який на запрошення Мазурського відділу ОУП виступав на Днях української культури у Ґіжицьку. 

Григорій Сподарик: Українські артисти під час війни мають свій культурний фронт. Що це означає для тебе?

Юрій Журавель: Усі учасники гурту «От Вінта» в перші дні війни підписали контракти з територіальною обороною Рівненщини. Ми три дні чекали на видачу зброї, але врешті-решт нам сказали, що ми – професіонали в іншій справі. Вислали нас виступати з концертами і підтримувати людей. Ми також їздимо на фронт грати для хлопців в окопах, бліндажах чи бункерах. Роботи вистачає. 

Що ти відчуваєш у зв’язку з цим?

По-різному буває. Часом в очах хлопців, які вийшли з оточення, одразу бачиш, що вони втратили друзів. Вони емоційно втомлені. Видно, що їм потрібна реабілітація, а не конче якісь веселенькі пісні. Однак якщо хоч трошки у когось ми викликаємо посмішку, то відчуваємо, що робимо свою роботу. Ще у 2014 році такі виступи на фронті були для нас шоком. Потім ми уже звикли. 

Коли на одному блокпості ми вивантажували інструменти, туди привезли мертвого бійця. Він загинув буквально за пів години до того. Я запитав командира, чи в такій ситуації доречно робити концерт. Він сказав, що всім нам треба продовжувати жити і боротися, тому виступ має відбутися. І чим він буде веселіший, тим краще.  

Ваша музика найчастіше такою й є.

Часом кажуть, що зараз війна, і не можна робити забав чи веселих концертів. Я думаю, що особливо для бійців і людей біля лінії фронту пісні потрібні, щоб тримати дух у бадьорому українському тонусі. 

Після 24 лютого, окрім Ґіжицька, ви кудись виїжджали закордон?

Ні, це вперше. Ми дуже нервувалися, бо лише за два дні до виїзду отримали дозвіл від нашої обласної військової адміністрації. Ми також переймалися через польську сторону, оскільки в 2016 році нас зупинили на кордоні, тримали весь день на митниці, і в нас були проблеми. 

Тоді вас визнали загрозою безпеці у Польщі, хоча до цього ви тут концертували кільканадцять разів. Закид, який вам ставили, – це нібито пропагування націоналізму та Степана Бандери. Видається, загроза зникла, коли з’явився справжній ворог?

Зараз, наприклад, австрійці та англійці не мають проблем з пам’ятниками Наполеонові у Франції, проти якого вони боролися. Ми бачили в Канаді монументи з часів війни з Америкою. Отже, люди свідомі своєї історії, роблять висновки і намагаються потім помилок не повторювати. Полякам варто пам’ятати про те, що путін і рашизм – набагато більший ворог, ніж Бандера. Вони мали би розуміти, що ми завжди боролися за свою державність і не претендували на якісь зовнішні території. Давайте будемо цивілізованими, зробимо висновки, пробачимо одне одного і продовжимо жити спільною історією. 

Що ти відчуваєш тепер, знаходячись поза Україною?

Учора ми помітили, що вже відвикли гуляти містом уночі. У нас від 23.00 – комендантська година, залишається постійна загроза диверсантів. А тепер ми вперше відчули, що ввечері можна випити пива і пройтися. Від останнього нашого візиту кільканадцять років тому  Ґіжицько точно стало більш європейським. Тут ти бачиш і відчуваєш, що означає євроінтеграція. Дуже затишно, мило, привітні люди, посмішки. Відчувається, що це повноцінна Європа. Дай Бог, щоби помаленьку такою ставала й Україна. Українці – це європейська нація, і воно дається взнаки. Якщо їм не заважати хазяйнувати на своїй землі, то вони з неї зроблять, як то кажуть, «цукерку». 

Поділитися: