Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №51, 2022-12-18

В Більську-Підляському і Білій Підляській 18-19 листопада відбулася VI Підляська українська наукова конференція, приурочена до 75-ї річниці акції «Вісла». Подія була присвячена міграціям, депортаціям та переселенням у регіоні. 

На початку заходу учасники хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв агресії росії проти України. В межах першої сесії науковці обговорили міграційні процеси на Підляшші з часів Середньовіччя до ХХІ століття (біженство 1915 р., приклади сіл ґміни Чижі, долі євреїв тощо).

Ще одна тема – це активність нацменшини та мігрантів у допомозі теперішнім воєнним біженцям з України. Її висвітлив д-р Андрій Єкатеринчук, стверджуючи, що в обох групах активність виникала з гуманітарних міркувань, але разом з тим – і національної ідентифікації з нужденними. Позитивно спрацювала тут понад мільйонна присутність у Польщі громадян України ще до війни. Завдяки такій мережі багато біженців не їхали у невідоме, а прямували просто до рідних чи знайомих. Відомо також, що український Народний дім у Перемишлі скеровував втікачів від війни не лише до великих міст, але й менших осередків, в яких живуть нащадки та самі переселенці акції «Вісла».

Пан Єкатеринчук зауважив, що представники обох громад активно включилися в ініціативи польського самоврядування та польських неурядових організацій. Водночас зацікавлення допомогою на рівні місцевої влади можна пов’язувати з помітною кількістю працівників-українців, які знали мову і до війни відповідали в самоврядуванні за культурні чи підприємницькі контакти з Україною. Досвід різних організацій свідчить також, що найкращим волонтерам запропонували увійти до штату. «І надалі спостерігається кадровий дефіцит працівників з такими компетенціями», – зауважив Андрій Єкатеринчук, який вважає, що це шанс для мігрантів і представників нацменшини знайти цікаву роботу.

Науковці обговорювали також зміни власності у регіоні після депортацій, наявність українців у німецькому переписі населення 1943 року, музичний фольклор, походження прізвищ, лексику регіону, обряди та роль діалектного мовлення. Особливо цікавий матеріал представила професорка Білостоцького університету Дорота Місіюк, яка говорила про шляхи успадкування української культури на основі соціологічного опитування, проведеного серед ста випадкових дорослих мешканців Більська-Підляського. Більшість опитуваних вважає, що українська спадщина належить до приватної сфери, і тому повинна продовжуватися у сім’ях. Крім того, культурна спадщина у респондентів асоціюється з віровизнанням, потім мовою або говіркою і звичаями та обрядами. Відносно невелике значення надається тут сфері техніки та інженерії.

«Саме тому реставрація млинів або презентація ковальського мистецтва потребують ширшого висвітлення», – певна Дорота Місіюк.

Також відносно невелике значення для респондентів мають українознавчі дослідницькі праці. Мотивацію для плекання рідної спадщини опитувані знаходять завдяки своїм близьким, в уроках православної релігії та української мови. Разом з тим респонденти вважають, що культурні заходи не мають жодного мотивуючого характеру. Люди переконані також у доцільності зберігання традиційного ремесла, але відкидають, наприклад, використання елементів традиційної культури у своїх оселях. Не бачать й потреби приналежності до меншинних організацій і їхньої підтримки.

«Щоб можна було успадковувати, потрібне визнання не лише свого меншинного середовища, але й більшості суспільства», – зауважила дослідниця, пояснюючи, чому респонденти високо цінують навчання у суспільстві толерантності.

Опитування більсько-підляських респондентів – це цікавий матеріал для громадських лідерів, і вони можуть допомогти шукати надійні способи продовження існування меншинної громади. 

Другий день конференції почався у православній церкві св. Кирила і Мефодія у Білій Підляській панахидою за жертв акції «Вісла». В науковій частині було висвітлено загальні принципи влаштування акції «Вісла» та її наслідки для православної церкви. Тут д-р Григорій Купріянович (голова Підлясього наукового інституту та організаційного комітету) зауважив, що в результаті акції «Вісла» з Південного Підляшшя, Холмщини та Лемківщини було депортовано приблизно 40 тис. населення.

«Церковне життя на цій території фактично було паралізоване. Залишилися нечисленні парафії», – говорив історик про один із наслідків.

Водночас мешканці, яким вдалося уникнути депортації, боялися виявлення їхньої справжньої конфесійної приналежності. На це вказують хоча б документи православних ієрархів 50-х рр. «Наслідком акції „Вісла” стала денаціоналізація території, на якій проживали українці. Більшість людей втратила контакт зі своєю мовою та культурою. Боялися також зберігати свою приналежність до православ’я і не передавали цього своїм нащадкам», – відзначав Григорій Купріянович.  Були також розбиті зв’язки, які формувалися століттями: членів сімей чи мешканців одного села розвезли по різних куточках Польщі.

В контексті акції «Вісла» другого дня науковці говорили також про депортаційну хронологію і статистику для Більського повіту, подібності та відмінності переселення в Більському і Володавському повітах, виселення у Холмському повіті та питання депортації православних священників. Учасники конференції почули також про висвітлення акції «Вісла» у діаспорній пресі. Історик Роман Висоцький ствердив, що від весни до кінця 1947 р. не вона була головною темою, а діяльність української партизанщини. Можна це тлумачити, зокрема, тим, що у цей період на Захід ще не потрапили переселенці, які стали б джерелом інформації. Доступ до неї в тодішніх обставинах взагалі був обмежений. Для прикладу, інформація про смерть 31 березня 1947 року у Перемишлі письменниці Уляни Кравченко в західній пресі з’явилася лише у липні та серпні. Брак інформації також призводив до загальної плутанини. Бо коли нарешті з’являлися статті, в них часто плутали акцію «Вісла» з депортаціями до СРСР.

«І це тривало до моменту, доки самі переселенці на почали виїжджати на Захід і привозити інформацію», – відзначив Роман Висоцький.

Варто зауважити, що в одній з конференційних дискусій виникло запитання про правову оцінку акції «Вісла» на рівні польських державних органів. Історик і дослідник польсько-українських конфліктів у ХХ ст. Ґжеґож Мотика ствердив, що такої оцінки не має і донині, а предметне слідство польського Інституту національної пам’яті триває з 2013 р. і досі не завершене. 

Ще одну особливо важливу тему порушили о. Мартин Ґосцік та Ольга Купріянович. Це дії Братства православної молоді Люблінсько-Холмської єпархії задля збереження історичної пам’яті про акцію «Вісла» серед покоління молодих підляшуків. До таких заходів, напевно, слід зарахувати паломницькі мандрівки і відкривання територій, з яких вивезли предків. За нагоди збирали спогади, писали статті та публікували щоденники. Ольга Купріянович як безпосередня учасниця розповіла про проєкт «Вчимося толерантності на помилках історії», в якому молодь спочатку вивчала таємниці журналістської професії, а потім здобуті знання використовувала у зустрічах і розмовах з переселенцями, які опинилися на Вармії та Мазурах. Результатом проєкту є, зокрема, книжка «Дві години. Спогади мешканців Холмщини та Південного Підляшшя про акцію “Вісла”», яку презентували на завершення конференції. Попри те що з часів проєкту і видання книжки минуло вже понад десять років, вони і надалі залишаються актуальними. Не менш цінним стало б повторення таких ініціатив із залученням наступних поколінь молодих українців. 

В межах конференції була організована також виставка «Сумні дні настали. Акція „Вісла” (1947) та її наслідки для православної церкви». Було презентовано й лауреатів Підляської науково-літературної нагороди за 2022 рік, якими стали: бл. пам. Іван Киризюк, д-р Микола Рощенко, Юрій Плева та Євген Рижик. Конференція стала нагодою і для урочистого вручення диплому почесного члена Товариства «Підляський науковий інститут» д-р Миколі Рощенку та відзначення його 80-річного ювілею. 

Записи усіх дискусій доступні на фейсбук-сторінці Підляського наукового інституту, який виступив головним організатором заходу.

Поділитися: