Вибрав і до друку підготував Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ 2009-11-12
Фраґменти виступів гостей і делеґатів
Євген ЧОЛІЙ, президент Світового конґресу українців
VI З’їзд ОУП відбувається в Перемишлі – одному з центрів західноукраїнської культури. Маючи багато спільного з українцями в інших державах світу, українська спільнота в Польщі має і свої особливості. Вони великою мірою спричинені історичними обставинами. Це, зокрема, проживання частини українців на своїх споконвічних етнічних землях: Бойківщині, Лемківщині, Підляшші, Холмщині і Надсянні, які внаслідок історичних обставин увійшли до складу Польщі.
Це також велика розпорошеність по західних і північних воєвідствах Польщі внаслідок антиукраїнської акції “Вісла”, що спричинила примусове виселення близько 150 тис. українців та порушення їх людських і національних прав. Хочу наголосити на важливості багатолітньої наполегливої праці українців у Польщі, які за несприятливих і нелегких умов зберегли багатовікові надбання свого народу: мову, культуру, мистецтво, традиції та відчуття національної самобутності. (…) Рішення про повернення Народного дому українцям стало важливою подією не тільки для українців у Польщі, але також для всього світового українства. Серед справ майбутнього, зокрема, важливе для ОУП остаточне повернення НД українській громаді Перемишля, ліквідація інших наслідків акції “Вісла”, догляд за церквами та впорядкування цвинтарів, вшанування полеглих українських воїнів на території Польщі, реконструкція некрополя в Пикуличах та відкриття меморіального комплексу в Сагрині на Холмщині (…), боротьба з антиукраїнськими проявами в польській пресі – особливо з паплюженням історії Української повстанської армії, яке розгорнулося у зв’язку з річницями народження та загибелі Степана Бандери. Важливим є захист людських та національних прав українців у Польщі, які в більшості є автохтонним населенням, що повинно користуватись тими самими правами, як і інші корінні жителі країн світу, згідно з міжнародними конвенціями, підписаними Польщею, включно з рамковою конвенцією про захист національних меншин.
Емілія ХМЕЛЬОВА, голова Федерації польських організацій в Україні
Я хотіла б висловити свою радість з повернення ОУП у власність будинку Народного дому в Перемишлі. При різних нагодах ми не один раз зустрічалися в ньому з представниками об’єднання. Поляки в Україні належно оцінюють та поважають багаторічну працю й досягнення ОУП. Я радію також і тому, що польська меншина в Україні та українська меншина в Польщі добре розуміють, що означає праця на благо своїх громад в умовах, які для цього необхідні. Поляки в Україні та українці в Польщі, як ніхто інший, розуміють взаємно свої проблеми, бо попри різниці ми маємо дуже багато спільного. (…) Слід усвідомити собі одне: наші предки залишили в Україні свій потужний доробок, яким користуються повоєнні мешканці та громадяни. Тут є також об’єкти, збудовані за власні кошти. Поляки Львівщини протягом багатьох років намагаються отримати об’єкт, гідний для центру польської культури, але він поки що не має своєї адреси. Він мав би бути відкритим не тільки для поляків, але й для всієї Європи, куди міг би податися кожен, хто схильний співпрацювати в будь-якій сфері.
Володимир СЕРЕДА, голова Об’єднання депортованих українців “Закерзоння”
За новими даними, з території Польщі до УРСР депортовано приблизно 540 тис. українців, тобто ця цифра більша, ніж наводилася досі. Це немало: напр., у Тернопільській області 1946 р. кожен сьомий мешканець був із числа переселених. У час незалежної української держави наш голос щось значить: від 1989 р., коли почали виникати наші товариства депортованих, у нас є і доробок, і досвід. Ми причетні до багатьох справ, що відбуваються у сфері українсько -польських відносин. (…)
Нас поділили на депортованих на схід і на депортованих акцією “Вісла” випадково. Це не наш поділ, ми не обирали, куди нам їхати. Якби не випадок долі, я б міг бути депортованим у рамках акції “Вісла”. Депортації розбили вікові сімейні відносини, але ми не повинні втрачати сімейних контактів.
Чи ми живемо у Щецині, чи під Кошаліном або Слупськом, – коріння наше, яке забезпечує нам майбутнє, тільки тут, на українських рідних землях. Тут є Люблинець, Гораєць, Улюч, Явірник-Руський, Млини, Холм і Перемишль з Пикуличами, де покоїться прах героїв українських армій ХХ століття і де мав би бути загальноукраїнський пантеон.
Ніхто не має права диктувати нам атрибути нашої історичної та національної пам’яті, ніхто не може вказувати, кому бути нашим національним героєм або символом нації, а кому бути злочинцем. Маю на увазі УПА. Я народився 1934 р. в Ляшках, моя пам’ять виразно зберегла події 40-х років: якби не ці селянські хлопці, я б не вижив. Де не було УПА, там була Павлокома, Пискоровичі, Малковичі, десятки знищених сіл! Отож ми не можемо приховати нашого зв’язку з УПА – це не годиться! У стінах Сейму Польщі 15 липня була висловлена оцінка з приводу “геноциду на Кресах” – і ми, депортовані, також дали їй оцінку, неґативну оцінку. Неприйняття позиції Сейму РП висловили Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська обласні ради. Ми сподіваємося, що заява 15 липня була тільки прикрим епізодом… У нас в Україні такі заяви стосовно характеру польської присутності на українських землях у минулому не приймаються.
Аркадій ПУТЬКО, голова Крайової пластової старшини молодіжної організації “Пласт”, секретар Союзу української незалежної молоді
Я та інші молоді українці почули у звіті голови ОУП Петра Тими та прочитали в “Нашому слові”, що СУНМ не веде жодної діяльності. Моя присутність на цьому з’їзді доводить несправедливість таких закидів. І я прошу, щоб такі речі не повторювалися. Узагалі часто можна почути, що діяльності молоді нема, а потім читаєш, що одним із успіхів ОУП є… пластові табори чи “молодіжні ярмарки”. Тимчасом, від 2003 р. “ярмарок” у Ґданську організовується насамперед за сприяння СУНМ у співпраці з місцевим гуртком ОУП. Пластові табори не є новинкою, як можна прочитати в сьогоднішньому “НС”, а організовуються в Польщі протягом майже 20 років. Крім цього, у звіті голови ОУП відзначено пасивність молоді, але немає нічого про те, як ОУП залучало молодь до своєї праці. Між тим, молодь хоче та може працювати, адже саме молодь не так давно заснувала гурток ОУП у Варшаві. Люди з мотивуванням та силами працювати є також і в Ґданську, і в Кракові, і у Вроцлаві. (…) Було б добре, якби в Головній управі ОУП був хтось, хто міг би займатися питаннями молоді. Про те, як з нею співпрацювати, можна запитати в голови гуртка ОУП у Ґданську. У нас є бажання писати проекти, співпрацювати з польськими молодіжними організаціями, але ми не знаємо, як це зробити, часто не ми маємо інформації, а пізніше слухаємо претензії, чому ми, мовляв, не взяли участі в якомусь проекті або його не підготували.
Мирон СИЧ, член Головної ради ОУП, депутат Сейму РП
Сьогодні тут відбулася дискусія на мою тему. Хочу подякувати вам усім за підтримку. Нелегко самому себе захищати. Я мав багато телефонних дзвінків від вас, багато розмовляв із вами. Підтримували мене в основному ті люди, які тяжко працювали для блага українців у Польщі та мали добрі результати. Я відчував щирість цієї підтримки, це додавало мені сили до нелегкої праці. Не важливо, чи ми знаходимося в МВСіА чи в Міністерстві культури, головне – як до них дійти, як з ними говорити і як з ними потім співпрацювати.
Присутність гостей з України та з Польщі свідчить про те, що ОУП – це сильна організація, з якою треба рахуватися і яку органи влади можуть і повинні вважати добрим партнером. Понад 500 українців працює в польських державних органах та різного типу самоврядних установах: від депутата ґмінної ради до депутатів Сейму РП! Вони переважно є добрими спеціалістами і добрими працівниками. Дедалі більше в наших рядах мудрих людей, які мають великий авторитет серед поляків. І нам самим не треба нищити цих авторитетів, а дбати про них. А хто нищить?! Скільки разів їздив я до Бартошиць, Кентшина, щоб гасити вогонь, який горів і був готовий нас знищити. Вогонь горів не тільки навколо мене, не тільки про мене йдеться… (…)
Тексти виступів не авторизовані
“Наше слово” №46, 15 листопада 2009 року {moscomment}
