Тадей Карабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №18, 2020-05-03

Серед книжок, які вже деякий час перебувають у читацькому просторі, є маловідоме репринтне видання Леона Куніцького «Zarysy znad Bugu». Ця польськомовна книжка повністю присвячена етнокультурі українців Холмщини і Підляшшя, а її змістом є авторські фабулярні оповіді-есе з ХІХ ст. Це видання належить до фонду тих книжок, які можна назвати нішевими. Адже хто сьогодні цікавиться етнографічними записками з позаминулого століття? А втім, книжкові репринтні одиниці – це той тип оповіді, відродженої із забуття, яка може існувати в нових історичних умовах.

Книгу видано на замовлення музею у Володаві в 2012 році. Матеріал Леона Куніцького торкається регіону Володавщини, тому музей цю книжку видав, презентував і розповсюджував. Авторкою, яка підготувала видання, стала Ізабела М. Яблонська з Національної бібліотеки у Варшаві – вона відшукала матеріали і заново їх оформила. Співавторкою з боку замовника є Малґожата Подлєвська-Бем, тодішня (у 2012 році) працівниця етнографічного відділення музею.

Ким був автор «Zarysu znad Bugu» Леон Куніцький, відома постать варшавських інтелектуальних салонів, і чому цікавився побутом надбужанських українців?

Леон Куніцький (1828-1873) народився у шляхетській (поміщицькій) родині в маєтку Седлище над Бугом, його родовий шляхетський герб – це Боньча. Був письменником та художником, прожив 45 років, помер у Варшаві. Леон Куніцький як шляхтич і римо-католик гостріше бачив своє навколишнє українське оточення, яким були селяни і працівники у фільварку, тому в своїй творчості саме їм і присвятив найбільше місця.

З історичної точки зору книга має виразно краєзнавчо-пізнавальний характер. Вона містить шість невеликих есе про побут, релігію, етнографію, звички та вірування українського населення надбужанського Південного Підляшшя і Холмщини. Есе писалися автором на замовлення варшавського видання «Tygodnik Illustrowany» («Ілюстрований тижневик») у 1870 році. Тому Леон Куніцький веде мову про історію надбужанської землі у довільній формі окремих дописів до газети. Він висловлює індивідуальні думки на тему сільського життя як світу, доступного йому з середини. Його розповіді не претендують на вичерпний опис теми, радше це перетин художньої та публіцистичної творчості, без заглиблення в антропологічну структуру описуваного етносу (він називає його селянами – «włościanie»). Видно, така була риторика епохи і вимога замовника, щоб матеріал читався легко і невимушено, щоб не був обтяжений історичними датами, назвами міст, сіл та надбужанських хуторів.

В есе поєднані письменницький хист і мистецька уява автора. Він збагатив описи власними рисунками, які додають легкості розповідям. На них зображені надбужанські типи українців – чоловіків і жінок в народному одязі, а також церква, хата з Кузавки над Бугом, хрест, цвинтар. Це зрозуміло, рисунок у пресі в ХІХ ст. був поширений, натомість фотографія з огляду на кошти увійшла пізніше.

Зі змісту нарисів постає жива картина українського села Холмщини та Південного Підляшшя в надбужанському варіанті. Описуються рибалки, називаються назви їхніх засобів для ловлі риби в річці Буг. Автор посилається також на народні пісні, прислів’я і приказки, цитуючи їх фрагментами. Він аналізує різнобарвність церковних свят і робить це ілюстрацією вірувань людей та їхньої набожності. Оскільки його матеріал має популярний характер, Леон Куніцький не «входить» в глибинну сутність місцевої української етнокультури. Цитовані в говірці пісні чи прислів’я у його розповідях мають ілюстративний характер – бо це його авторські тексти.

Безумовно, ці есе, надруковані в варшавський пресі, стали предтечею для інших дослідників народної культури українців Холмщини і Підляшшя. Взагалі ХІХ ст. було періодом «весни народів», тобто пошуку національної самоідентичності. Натхненням для цього став ідеалізований романтиками і потім епохою модернізму сільський етнос. Народну культуру вважали за національну, адже багато європейських народів не мали своєї державності. Видно це також і в матеріалі Леона Куніцького, який став деякою мірою вихідним для досліджень Оскара Кольберга і його видання «Холмське» («Chełmskie») у 1890 році.

На початку книги «Zarysy znad Bugu» розміщена коротка передмова «Від редакції» («Od redakcji») Малґожати Подлєвської-Бем і «Вступ» («Wstęp») Ізабели М. Яблонської. На жаль, обидві авторки оминають увагою той факт, що есе Леона Куніцького описували побут та вірування українського населення надбужанського Підляшшя і Холмщини. На мій погляд, це свідоме замовчувння, адже від публікації розповідей автора у 1870 році до видання в новому репрінтному варіанті у 2012 році минуло ціле століття. За цей час на тій території відбувся процес національної самосвідомості, закінчений депортаціями українців у 1945 і 1947 роках. Бракує також сучасного етнографічного коментаря про есе Леона Куніцького. Аж «проситься», щоб обидві авторки звернулися до питання, що в розповідях відповідає дійсності, а що є романтичною сакралізацією теми.

Leon Kunicki, «Zarysy znad Bugu». Warszawa, 2012. – 48 s.

(Леон Куніцький, «Нариси з-над Бугу». Варшава, 2012. – 48 с.)

Поділитися: