Павло Лоза ■ СТАТТІ ■ №44, 2024-11-03

Ігор Медвіт народився 23 липня 1949 року в Перемишлі у сім’ї Івана та Марії. Окрім сина, подружжя мало дочку. Під час війни батьки єпископа врятували від загибелі єврейську дівчинку, доньку батькового приятеля, за що наприкінці 80-х років отримали медаль «Праведник народів світу». Це почесне звання присуджує Ізраїль тим, хто в роки ІІ Світової війни рятував євреїв від знищення на території Європи, окупованій нацистами.

Від малку Ігор Медвіт виростав у атмосфері поваги до інших національностей, а водночас – патріотичній.

«Відритий до людей, вихований, талановитий, освічений», – так згадують майбутнього єпископа перемишляни, які з ним росли. Також розповідають, що він брав активну участь у громадському житті місцевої спільноти, зокрема у театральному гуртку, церковному хорі та хорі, який вела Ярослава Поповська.

Кілька років Ігор Медвіт був членом Українського чоловічого хору «Журавлі».

Завершивши середню школу в Перемишлі, навчався на факультеті ветеринарії у Любліні. Хоча мав вищу освіту і міг працювати за фахом, вирішив обрати інший шлях.

У грудні 1978-го у віці 29 років Ігор Медвіт вступив до монастиря отців василіан у Варшаві. Богословську освіту здобував у Варшавській духовній семінарії та Папському університеті в Римі.

1984 року був висвячений на священника святим папою Іваном Павлом II. Після свячень продовжував навчання у Римі.

Повернувшись до Польщі, у 1986-1989 роках був душпастирем українських парафій у Банях-Мазурських і Круклянках, після чого 1989 року його призначено протоігуменом Василіанської віцепровінції Покрови Пресвятої Богородиці у Польщі.

П’ятьма роками пізніше, 30 березня 1994 року, був уже номінований єпископом-помічником Львівської архиєпархії УГКЦ і титулярним єпископом єпархії Адріане. 12 липня 1994-го у Львові в архикатедральному соборі святого Юра відбулася єпископська хіротонія.

Наприкінці 1996 року Апостольський престол призначив владику Василія апостольським візитатором для вірян Греко-католицької церкви в Казахстані та Середній Азії.

Декілька разів на рік єпископ приїздив до Казахстану, зустрічався там із вірними, місцевою владою, допомагав становленню церковного й загалом духовного життя, сприяв відродженню національної самосвідомості українців.

У 1997 році Синод єпископів УГКЦ призначив його екзархом Києво-Вишгородського екзархату з осідком у Києві. За майже дворічний термін свого служіння владика Василій разом зі своїм протодияконом Михайлом Продиусом об’їздив майже всі греко-католицькі громади й парафії. Місцем свого постійного служіння владика Василь обрав храм святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі. У 1997-1998 роках єпископ піклувався про реставрацію церкви на Аскольдовій могилі. 22 травня 1998 року він разом із блаженнішим Любомиром Гузаром освятив відреставрований храм.

Окрім того, владика Василь Медвіт покликав отців Чину святого Василія Великого повернутися до Києва, виділивши їм ділянку для побудови монастиря на Львівській площі на тодішній вулиці Смірнова-Ласточкіна. Освячення ж самого монастиря відбулося у 2002 році. Владика також став першим будівничим Патріаршого собору УГКЦ Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра в Києві.

У 2005 році, після перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва, Блаженніший Любомир Гузар призначив владику Василія своїм єпископом-помічником. А у березні 2009 року владика Василій став єпископом-помічником Донецько-Харківського екзархату УГКЦ. Служіння його на сході України тривало аж до його зречення з уряду у 2013 році.

Владика Василь повернувся до Варшави в монастир отців василіан. Там долучився до щоденного служіння місцевій монашій спільноті й парафіянам.

Помер єпископ-емерит Василь Медвіт 12 вересня 2024 року на 76-му році життя після тривалої хвороби. Владика відійшов у вічність в монастирі отців василіан у Варшаві.

«Сьогодні сумує Київ, сумує Харків, але, мабуть, радіє владика, бо його хресний шлях уже завершився. Він уже стоїть перед Божим обличчям на небесах», – так висловився Блаженніший Святослав Шевчук. Глава Української греко-католицької церкви встиг відвідати владику Василя Медвіта у Варшаві за кілька годин до його смерті.

Похорон єпископа відбувся 24 вересня в Перемишлі. Його поховано в родинній могилі на цвинтарі, розташованому на вул. Словацького.

Поділитися: