15.06.2020
Президентські вибори у Польщі
Григорій Сподарик ■ ВИБОРИ ■ №25, 2020-06-21 У зв'язку з президентськими виборами, які відбудуться 28 червня, ми запитали кандидатів, що мають помітну підтримку в...
1. Як ви збираєтеся підтримувати національні та етнічні меншини у Польщі?
Передусім – дотримуючись Конституції. Стаття 35 головного закону гарантує особливі права національних та етнічних меншин, зокрема – щодо збереження їхньої культури, традиції та мови. Виборче законодавство також надає національним меншинам привілеї, зокрема для їхніх кандидатів немає 5-відсоткового виборчого бар’єру. Це – гарна практика. Але я хотів би додати ще одне. Польська історія і традиція нерозривно пов’язані з народами, які разом із поляками проживали на території Речі Посполитої. Ще не так давно – перед ІІ Світової війною – близько третини наших громадян мали іншу, ніж польська, національність. Унаслідок зміни кордонів та післявоєнних переселень сучасна Польща є однією з найбільш мононаціональних країн Європи. Я виступаю за повне забезпечення законодавчо закріплених прав меншин. Більше того – я вважаю, що постійний діалог з ними, зокрема створення спеціальної посади зі справ меншин в адміністрації президента, стане чинником, що збагатить наше суспільне життя.
2. Чи, на вашу думку, варто створювати меншинні культурні інституції? Чи ви би підтримали організації, які багато років намагаються створити осередки, що дали би можливість стабільного розвитку культури та ідентичності, наприклад, завдяки гарантованому бюджету і умовам, у яких уже не буде необхідності будувати діяльність лише на ґрантовій системі?
Польська культура, особливо народна, нероздільно пов’язана з культурою меншин. Тож, аби підтримувати усе її багатство, необхідно допомагати меншинам у їхньому розвитку, збагаченні культури та мови. Меншинні культурні інституції вже існують. І справді, згідно з Конституцією, вони повинні отримувати від держави стабільну підтримку, і я виступатиму за такі рішення. Звичайно, якщо з’являтимуться нові такі осередки, вони зможуть розраховувати на мою підтримку як президента. Багатство культури меншин – це наш спільний спадок. Я походжу з народного руху, тож мені особливо близькі традиції села, які так широко присутні в культурному житті польських білорусів чи українців.
3. Чи національні меншини повинні мати своїх представників у польському парламенті? Чи ви підтримали або ініціювали би зміни у польському виборчому законодавстві, які би створили таку можливість (наприклад, куріальну систему)?
Для національних меншин є спрощений шлях до польського парламенту. Вони мають – а саме німецька меншина – своїх представників у Сеймі. Я не думаю, що виборче законодавство необхідно реформувати. Якщо представники меншин добре організуються, вони можуть мати своїх представників у Сеймі або Сенаті. І, звісно, існує шлях співпраці з польськими політичними партіями і входження представників меншин до парламенту за їхніми списками. Я вважаю, що нинішніх рішень достатньо.
4. Чи Сейм РП повинен засудити депортацію українців у рамках акції «Вісла» та визнати її комуністичним злочином? Чи ви підтримали або ініціювали би законодавчі рішення, які би дозволили повернути виселеним українцями їхні землі або, якщо це неможливо, – виплатити компенсації?
Акцію «Вісла» засудив Сенат Республіки Польща першої каденції. А це була особлива палата парламенту, бо вперше після ІІ Світової війни вона була обрана на вільних виборах та репрезентувала позицію громадянського суспільства. Зараз уже не вдасться видати юридичний акт такої ваги. Я натомість як президент не повинен втручатися у рішення Сейму. Акція «Вісла», безперечно, є важкою частиною історичного спадку Польської Народної Республіки. Аби вирішити, чи була вона комуністичним злочином, було створені відповідні інституції, зокрема Інститут національної пам’яті. Його треба реформувати, дослухатися до думки істориків. Можна помітити, як сильно нашкодили польсько-українським відносинам необережні чи поспішні дії у сфері історичної політики. Треба працювати над діалогом істориків, аби пропоновані ними визначення об’єднували, а не розділяли. Завдану шкоду треба компенсовувати, але таким чином, аби не викликати негативних реакцій. Я думаю, про це треба говорити – і такий діалог міг би ініціювати представник президента на вимогу зацікавлених сторін, за участі компетентних міністерств і місцевої влади.
5. В останні роки в Польщі було знищено багато українських місць пам’яті. Як, на вашу думку, можна уникнути таких ситуацій у майбутньому?
Питання місць пам’яті є особливо делікатним. Нагадаю, що мотто мого президентства буде «об’єднувати, а не розділяти». Якщо місця пам’яті є нелегальними – слід застосувати всі законодавчо передбачені процедури, аби визначити їхній правовий статус.
6. Як слід вирішити питання українських нелегальних місць пам’яті в Польщі та польських – в Україні?
Щодо знищених місць пам’яті. Основним методом знову має бути діалог. І, безперечно – про це також треба пам’ятіти – турбота про пам’ять та про взаємну увагу, делікатність щодо цих питань по обидва боки польсько-українського кордону. Наші інтерпретації історії різняться, це природно. Я сподіваюся, що ми з моїм українським колегою знайдемо спосіб не розпалювати цих суперечок ще більше. У нас є право на історичну правду, і набагато краще було би досягати її, будуючи, а не руйнуючи – і в буквальному, і в переносному сенсі.
7. Що було би пріоритетом вашої закордонної політики щодо України?
Від часів Пілсудського і Вітоса й аж до сьогодні очевидним пріоритетом польської політики щодо України є зміцнення її незалежності та підтримка руху на Захід. У відомій праці Самуеля Гантінґтона «Зіткнення цивілізацій» тільки дві країни розділені кордоном західної та російської цивілізацій: це Україна та Білорусь. І наші інтереси, й емоції вказують на те, західна орієнтація України вигідна нам усім. Я би хотів, аби Україна була стратегічним партнером Польщі. Не лише на словах, але і в економічній сфері, царині культурного обміну. Я розраховую на аналогічний підхід з боку Києва, бо маю враження, що українська влада не завжди цінує значення нашої дружби.
8. У Польщі працює та навчається дедалі більше українських громадян. Як ви оцінюєте цей процес та польську політику інтеграції цієї спільноти?
Громадяни України, що працюють та живуть у Польщі, – це важлива частина нашого суспільства. Президент – на чому я постійно наголошую – повинен об’єднувати, а не розділяти. Я підтримуватиму будь-які дії, що матимуть на меті захист прав працівників з України. Скажу відверто – для польської економіки вони надзвичайно потрібні, а в політику можуть привнести зрозуміння та близкість. Генрик Сенкевич у фіналі «Вогнем і мечем» написав: «ненависть вросла у серця та отруїла братню кров». Наші противники дуже старалися цю кров отруювати. Сотні тисяч українців, що живуть і працюють у Польщі, мають польських знайомих та друзів, є найкращими ліками від цієї отрути.
9. Чи повинні, на вашу думку, іноземці з-поза ЄС, зокрема громадяни України, отримати в Польщі виборчі права на місцевому рівні?
Це складне питання, яке залежить також від регуляцій Європейського Союзу. Щиро кажучи, найкращим виходом був би вступ України до ЄС – тоді як його громадяни українці автоматично отримали би право голосування на місцевих виборах.
10. Чи вважаєте ви, що злочини, скоєні на ґрунті ненависті, зокрема з огляду на національність, останніми роками у Польщі почастішали та вимагають більшої уваги з боку держави? Чи як президент ви би засуджували публічно такі злочини та використання мови ненависті?
Як президент я, безперечно, засуджуватиму будь-які злочини на ґрнуті ненависті. Натомість я не знаю точно – я не перевіряв відповідних даних – чи таких злочинів справді стало більше, чи про них просто частіше і більше говорять у медіа. Так чи інакше, толерувати цього не можна.
***
1. W jaki sposób zamierza Pan wspierać mniejszości narodowe i etniczne w Polsce?
Przede wszystkim przestrzegając Konstytucji Rzeczypospolitej w art. 35 nasza Konstytucja gwarantuje szczególne prawa mniejszościom narodowym i etnicznym. W tym zwłaszcza zachowania własnej kultury, tradycji i języka. Podobnie prawo wyborcze uprzywilejowuje mniejszości narodowe, znosząc – dla ich kandydatów – wymóg przekroczenia 5% progu wyborczego. To dobre prawa. Ale chciałbym dodać jeszcze jedno. Otóż polska historia i polska tradycja jest nierozerwalnie związana z narodami, które wspólnie z Polakami mieszkały na terytorium Rzeczpospolitej. Jeszcze w czasach niezbyt odległych, bo przed II wojną światową, blisko 1/3 naszych obywateli była narodowości innej niż polska. W wyniku przesunięcia granic i powojennych przesiedleń ludności Polska współczesna jest jednym z najbardziej jednolitych narodowościowo państw Europy. Jestem za pełnym wykonywaniem praw mniejszości wynikających z istniejących ustaw. Co więcej uważam, że stały dialog z mniejszościami w tym stworzenie specjalnego stanowiska do spraw mniejszości w kancelarii Prezydenta będzie czynnikiem wzbogacającym nasze życie publiczne.
2. Czy widzi Pan potrzebę utworzenia mniejszościowych instytucji kultury? Czy wsparłby Pan organizacje mniejszościowe od wielu lat starające się o utworzenie takich instytucji, umożliwiających stabilny rozwój kultury i tożsamości, m.in. dzięki gwarantowanemu budżetowi i braku konieczność opierania działalności wyłącznie na systemie grantowym.
Polska kultura a zwłaszcza kultura ludowa jest nierozdzielnie związana z kulturą mniejszości. Wspieranie mniejszości w ich rozwoju, kultywowania kultury i języka jest konieczne dla podtrzymania całego bogactwa polskiej kultury. Mniejszościowe instytucje kultury już istnieją. I rzeczywiście, zgodnie duchem Konstytucji, powinny otrzymywać stabilne wsparcie od Państwa będę wspierał takie rozwiązania. Rzecz jasna, jeżeli będą powstawały nowe to mogą liczyć na moje poparcie jako Prezydenta. Bogactwo kultury mniejszości jest naszym wspólnym dziedzictwem. Wywodzę się z ruchu ludowego więc szczególnie bliskie są mi tradycje kultury wsi tak mocno obecne w życiu kulturalnym polskich Białorusinów czy Ukraińców.
3. Czy mniejszości narodowe powinny mieć swoich przedstawicieli w polskim parlamencie? Czy wsparłby Pan lub zainicjował umożliwiające to rozwiązania w polskim prawie wyborczym (np. system kurialny).
Mniejszości narodowe mają ułatwiona drogę do polskiego Parlamentu. Mają – konkretnie mniejszość niemiecka – swoich przedstawicieli w Sejmie. Nie sądzę by była konieczna reforma prawa wyborczego. Jeżeli przedstawiciele mniejszości się dobrze zorganizują to mają możliwość wprowadzenia przedstawicieli do Sejmu lub Senatu. No i oczywiście istnieje droga współdziałania z polskimi partiami politycznymi i wejście przedstawicieli mniejszości z ich list. Sądzę, że obecne rozwiązania są wystarczające.
4. Czy Sejm RP powinien potępić deportację Ukraińców w ramach Akcji “Wisła” i uznać ją za zbrodnię komunistyczną? Czy wsparłby Pan lub zainicjował prawne rozwiązania umożliwiające zwrot ziemi deportowanym Ukraińcom lub jeżeli nie jest to możliwe wypłatę kompensacji?
Akcję „Wisła” potępił Senat Rzeczypospolitej pierwszej kadencji. A była to izba szczególna, bo po raz pierwszy po II wojnie światowej wybrana w wolnych wyborach i wyrażająca stanowisko Polski obywatelskiej. Aktu prawnego o podobnej wadze już teraz nie uda się wydać. Jako Prezydent nie powinienem natomiast ingerować w decyzje Sejmu. Na pewno Akcja Wisła była czynem obciążającym hipotekę historyczną PRL. Do zdefiniowania, czy była zbrodnią komunistyczną powołane są instytucje takie jak IPN. Jest potrzebna jego reforma i wsłuchanie się w opinie historyków. Widać jak wiele szkód w relacjach polsko-ukraińskich uczyniły nieostrożne czy zbyt pospieszne działania z zakresu polityki historycznej. Należy pracować nad dialogiem historyków, tak by proponowane przez nich definicje łączyły a nie dzieliły. Krzywdy należy naprawiać, ale w sposób, który nie wywoła negatywnych reakcji. Myślę, że trzeba o tym rozmawiać – i taki dialog, z udziałem kompetentnych ministerstw i władz lokalnych pełnomocnik Prezydenta, na wniosek zainteresowanych stron, mógłby zainicjować.
5. W ostatnich latach w Polsce zniszczono wiele ukraiński upamiętnień. Jakie widzi Pan możliwości uniknięcia podobnych sytuacji w przyszłości?
Kwestia upamiętnień jest szczególnie delikatna. Przypomnę, że mottem mojej prezydentury będzie „łączyć a nie dzielić”. Jeżeli upamiętnienia są nielegalne, to wypada podjąć wszelkie przewidziane prawem procedury, by określić ich status prawny.
6. Jak należy rozwiązać kwestię ukraińskich nielegalnych upamiętnień w Polsce i polskich w Ukrainie?
Co do zniszczonych upamiętnień. Znów podstawową metodą musi być dialog. I oczywiście – o czym też warto pamiętać – dbałość o pamięć i o wzajemną wrażliwość po obu stronach polsko-ukraińskiej granicy. Różnimy się, co naturalne, w interpretacji historii. Mam nadzieję, że z moim partnerem z Ukrainy znajdziemy sposób na to by nie zaogniać sporów. Mamy prawo do historycznej prawdy i zdecydowanie lepiej byśmy dochodzili do niej budując a nie burząc zarówno w sensie dosłownym jak w przenośni.
7. Co byłoby priorytetem Pana polityki zagranicznej wobec Ukrainy?
Od czasów Piłsudskiego i Witosa aż po dzień dzisiejszy oczywistym priorytetem polskiej polityki wobec Ukrainy jest wzmacnianie jej niepodległości i wspieranie drogi Ukrainy na Zachód. W głośnej pracy Samuela Huntingtona: „Zderzenie cywilizacji” tylko dwa kraje są przecięte granicą cywilizacji zachodniej i rosyjskiej: to Ukraina i Białoruś. Zarówno nasze interesy, jak nasze emocje wskazują, że zachodnia orientacja Ukrainy leży w naszym wspólnym interesie. Chciałbym by Ukraina była strategicznym partnerem Polski. Nie tylko deklaratywnie ale także jako ważny partner gospodarczy i obszar intensywnej wymiany kulturalnej. Liczę na podobne podejście ze strony Kijowa, bo mam wrażenie, że władze Ukrainy nie zawsze doceniają znaczenie naszej przyjaźni.
8. W Polsce pracuje i uczy się coraz większa liczba obywateli Ukrainy. Jak ocenia Pan ten proces i polską politykę integracji tej społeczności?
Pracujący i mieszkający w Polsce obywatele Ukrainy to ważna część naszego społeczeństwa. Prezydent, co stale powtarzam, ma łączyć a nie dzielić. Będę wspierał wszelkie działania mające chronić prawa pracowników z Ukrainy. Powiem szczerze – dla polskiej gospodarki są niezwykle potrzebni, a do polityki mogą wnieść wzajemne zrozumienie i bliskość. Henryk Sienkiewicz napisał na zakończenie „Ogniem i Mieczem”: „nienawiść wrosła w serca i zatruła krew pobratymczą”. Nasi przeciwnicy bardzo się starali by tę krew zatruwać. Setki tysięcy Ukraińców pracujących i mieszkających w Polsce, mających polskich znajomych i przyjaciół, są na tę truciznę najlepszym lekarstwem.
9. Czy wg. Pana cudzoziemcy spoza UE, w tym obywatele Ukrainy, powinni w Polsce otrzymać prawa wyborcze na poziomie lokalnym.
To trudne pytanie uzależnione także od regulacji Unii Europejskiej. Szczerze mówiąc najlepszym wyjściem byłoby wstąpienie Ukrainy do Unii a wówczas jako obywatele UE Ukraińcy mieliby automatyczne prawo do glosowania w wyborach lokalnych.
10. Czy uważa Pan, że przestępstwa z nienawiści, m.in. na tle narodowościowym, nasiliły się w Polsce w ostatnich latach i wymagają większej uwagi ze strony administracji państwowej? Czy jako prezydent występowałby Pan z publicznymi potępieniami przejawów takich przestępstw i mowy nienawiści?
Jako Prezydent na pewno potępię wszelkie przestępstwa z nienawiści, to oczywiste. Natomiast nie wiem, nie sprawdzałem danych, czy tych przestępstw jest rzeczywiście więcej czy po prostu częściej i więcej się o nich mówi w mediach. Tak czy inaczej nie można tego tolerować.