Зірка Андрусь ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2010-09-16
4-5 вересня 2010 р. Світова федерація українських лемківських об`єднань, Всеукраїнське товариство “Лемківщина” та Закарпатська обласна організація Всеукраїнського товариства “Лемківщина” запалили вогонь своєї Першої історичної ватри в селі Забрідь на Великоберезнянщині.
Світова лемківська спільнота має ще один привід порадіти. Ним стало започатковане в Україні на Закарпатті “Свято лемківської культури” – на своїй споконвічній землі, де лемки не тільки зуміли зберегти свою мову, обряди, традиції, а й примножили їх.
Історична батьківщина лемків Срібної землі (саме такою є давня назва Закарпаття) стала точкою відліку своєрідної естафети, і дай Боже, щоб ця ініціатива знайшла надалі своє продовження.
З тих 11-ти відсотків усіх лемків, що проживають в Україні, частина була виселенцями й осіла на Тернопіллі, частина розсіялася далі на схід, а решта, всього чверть мільйона, жили і зараз проживають на своїх історичних землях. А це близько двохсот сіл у Перечинському, Великоберезнянському, Свалявському, Іршавському, Ужгородському районах. За різних політичних режимів та усіх історичних епох, свідомо чинячи спротив насильному насадженню чужих культурних та мовних традицій, лемківське населення зберігало вірність своїм самобутнім звичаям, віросповіданню, говірці. Будучи гілкою єдиного українського народу, не піддавалося на жодні провокативні заклики до відчуження та сепаратизму, твердо зберігаючи свою національну українську ідентичність.
Нелегко було спровадити вогонь лемківської ватри на рідні терени. І в тому, що перша історична Закарпатська “Лемківська ватра” відбулася в Заброді на Великоберезнянщині, чимала заслуга голови правління Закарпатської обласної організації Всеукраїнського товариства “Лемківщина” Василя Мулеси. Як він пише на шпальтах часопису Срібної землі “Лемки Карпат”, у даному випадку першість у проведенні свята лемківської культури належала би селу Зарічеву на Перечинщині, де вже давно на повну силу проявив себе лемківський дух. Адже тут уже з кінця минулого століття в урочищі Голиця стоїть гостинно відкрита для відвідувачів хата-музей “Лемківська садиба”, створено силами ентузіастів фольклорні колективи “Лемківчанка”, “Лемчатко”, “Вербиченька”, відомі і бажані на всіх сценах розмаїтих фольклорних фестивалів, вирізняючись з-поміж інших ориґінальним власне лемківським репертуаром. Народна мудрість підказує: “Стукайте – і вам відчинять”. Стукав у всі двері, однак там, де мав бути почутим – не дослухалися, зате в сусідньому районі відповідні посадовці відчинили двері, зрозуміли, підтримали. Тому там і святкували-“фестивалили”. Ті ж посадовці першими і привітали гостей та учасників фестивалю, бо якби не вони, то свято не відбулося б.
А ще сердечно вітали нашу Ватру численні делеґації гостей: лемки Сербії, Словаччини, Польщі, Канади. Щиро вітали, радіючи, також і сусіди-бойки з Турківщини та “Бескидського земляцтва” з Долини. Різножанровістю відзначалася лемківська фестивально-концертна програма свята з участю близько тридцяти гуртів і солістів: запальні танці, ориґінальний лемківський гумор, фольклорні дійства, колоритні сценки, вокальні дуети, інструментальні колективи з різних районів Закарпаття. Народні майстри приваблювали симпатиків розмаїттям виробів з лози, вишиваними та тканими рушниками, чудовими скатертинами, мережаними сорочками, барвистими чільцями, химерними бавницями та крайками. Владно зупиняв на полотні прекрасну мить з чарівними довколишніми пейзажами місцевий художник Василь Чурий. У його роботах романтичний Велико-березнянський край постав одразу в чотирьох порах року: засніжені гори, багрянолисті ліси, квітучі села, смарагдові верхи, а і неодмінний атрибут лемківського села – потемнілі дерев’яні церковці. Край першої історичної Закарпатської “Лемківської ватри”, що успішно відбулася не як протиставлення, а як свідчення процвітання та розвитку неповторної лемківської культури. Програму вдало доповнювали ефектні заїзди “літаючих мотоциклістів” схилами урочища Термачув. Сподіваємося, що столиця лемків Закарпаття – село Зарічево Перечинського району, таки прийме фестивальну естафету, а село Забрідь уже стало історичною віхою в лемківському русі. Усім завжди і всюди б такого порозуміння і злагоди! Боже, нам єдність подай!
Гуцули плекають гарну традицію: під час погашення своєї ватри оголошують місце проведення наступної зустрічі. Чи подібний досвід завершення свята переймуть і лемки Закарпаття? Побачимо.
“Наше слово” №38, 19 вересня 2010 року{moscomment}
