Волинь’2019: що нового нам принесе цьогорічний липень

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №27, 2019-07-07

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

У середині липня Польща втретє відзначатиме «Національний день пам’яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». Чим він відрізнятиметься цього року?

Варшавського пам’ятника Волинської трагедії. Фото Павла Лози

Пам’ять про «український геноцид на Кресах» кілька років поспіль опановує польську політичну дискусію в середині літа. Для політики це – благодатний час: депутати в липні йдуть на канікули, а в мас-медіа якраз «огірковий сезон» (пол. «sezon ogórkowy»), тобто період відсутності будь-якої істотної інформації, коли ЗМІ чіпляються за яку-небудь заяву. Отже, кілька слів про мучеництво поляків стало добрим світським посланням електорату на канікули. Благо, що спеціалістів з польсько-української історії в польському парламенті – хоч греблю гати.

Цього літа «огірки» не вродять

Проте цьогорічне літо навряд чи стане типовим «огірковим сезоном», та й погода – то дощ, то посуха – йому не сприяє. Головні польські партії заявили про те, що перед осінніми виборами канікул у них не буде. Кілька з цих партій борються також за «кресовий» електорат. Він в останні місяці поділився: частина діячів афілійована і симпатизує партії влади «ПіС», а ті, котрі «ПіС» не люблять, братаються з націоналістами. Ставки у цій, уже міжпартійній боротьбі зростають, а один з головних речників «кресової» справи в рядах партії влади, Міхал Дворчик, після останніх виборів до Європарламенту, отримав підвищення і став «міністром без течки» в уряді.

А от націоналістичній частині «кресов’ян» щастить менше. Вони із тріском програли вибори до Європарламенту і тепер їхня позиція перед виборами до Сейму та Сенату – значно гірша. У найближчі місяці «кресове» поле буде полем боротьби між партією влади і націоналістами. Перша звинувачуватиме останніх у великих перехилах, останні першу – у прислуговуванні Україні, США, ЄС, Ізраїлю та іншим зовнішнім силам. Цей поділ уже чітко намітився і він міцно впливає на те, куди дрейфує уся «кресова справа».

Головний вбивця вже не українець

Тому не дивно, що цього року акцент переходить з боротьби із зовнішнім зрадником – «українськими націоналістами», під якими розуміються сучасні українці і Україна, – до зрадника внутрішнього: власної польської «п’ятої колони». Це очевидно, адже якщо між виборами можна було годувати електорат боротьбою із сусідньою державою, яка не в тому стані, щоб дати відсіч, – то сьогодні, перед виборами, краще назвати зрадником власного політичного опонента.

Саме подібним чином розставлені акценти в книжці скандально відомого польського публіциста Пйотра Зиховича. Його праці на історичну тематику мало сприймаються науковою спільнотою як політично, проте в публіцистиці правої сцени його ім’я робить кар’єру на голосних тезах із політичним підтекстом.

Він став відомий у 2012 році книжкою «Пакт Ріббентропп-Бек», де стверджує, що якби Польща увійшла в союз із Гітлером, то перемогла б СССР. Наступного року Зихович написав «Обман’44», у якому розкритикував відповідальних за початок Варшавського повстання. Один із найбільш відомих польських дослідників ХХ століття Антоні Дудек влучно ствердив, що «в книгах Пйотра Зиховича мова йде не про дискусію, а про те, щоб когось відгамселити».

На липень заявлена презентація нової роботи Зиховича «Зраджена Волинь» – автор, ставлячи тезу про те, що «кресов’яни» вмирали без допомоги рідного народу, знаходить, як вказує рецензія, «шокуючу відповідь на питання: Армія Крайова ігнорувала загрозу з боку „бандерівців”, ігнорувала численні повідомлення про небезпеку. Усі її зусилля були спрямовані на підготовку майбутнього повстання – операції „Burza” [тобто Варшавського повстання, котре, як знаємо з попередньої праці, було помилкою – І.І.]. Командири АК не хотіли воювати з УПА, аби не „витрачати” сили, необхідні їм для боротьби з німцями. Також вони вважали, що з „бандерівцями” вдасться домовитися. Коли Польська підземна держава нарешті втрутилася, було надто пізно».

А отже, поряд із «бандерівцями», у Волині винне командування АК. Якщо перекладати на сьогоднішню мову – а роботи Зиховича є скоріше проекцією сучасності, поєднані із творчою переоцінкою минулого, – винні кола польського суспільства, котрі не бачать загрози з боку українців і йдуть із ними на угоду.

Маховик розкручується

Такими «проукраїнськими» поляками насичена партія влади, переконують польські націоналісти і робитимуть це ще інтенсивніше перед виборами. Причому «проукраїнські» діячі партії влади в міфології «кресових» середовищ будуть для нас найдивнішими. Так, в одному зі своїх останніх фейлетонів «кресовий діяч» Станіслав Сроковський нарікає на міністра культури Пйотра Ґлінського, що той не дає грошей на Музей Кресів і ще й сміє позиватися з «кресовим діячем», а при цьому «не скупиться сотень тисяч і навіть мільйонів злотих для української діаспори – українське пропагандистське видання „Наше слово”, яке публікує антипольські матеріали, отримує дотації з польського державного бюджету в розмірі 420 тис. польських злотих» (до слова, національні меншини фінансуються з відомства внутрішніх справ, а не культури – І.І.).

У цьому конфлікті між Сроковським і Ґлінським, попри те, що лунають оскарження в проукраїнінізмі чи бозна-яких іще смертних гріхах – ми безмолвствуємо, бо ми вже не є головною мішенню. Нею є наші, справжні чи уявлювані друзі, котрі претендують на польську політичну гру.

Схоже, ця гра щойно набирає обертів.

Поділитися:

Категорії : Погляди, Волинь 1943

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*