Анна Вінницька ■ ПОСТАТІ ■ №43, 2020-10-25

Про українські рушники та вишиванки знають всюди — і Україні, і за її межами. Натомість про ляльку-мотанку інформація не така поширена, особливо закордоном. Тим не менше, традиції створення та використання таких ляльок збереглися та продовжують розвиватися. Мотанки — це давні родинні обереги. У Кошаліні ці традиції відроджує сьогодні Алла Лазуткіна, яка проводить майстер-класи у товаристві «Майстерня».

 — Через свої роботи я хочу знайомити людей з українськими традиціями та загалом з Україною. У Кошаліні я знайшла для себе маленьку Батьківщину, тому саме за допомогою рукоділля намагаюся розповісти про звичаї, які побутують в Україні та які, можливо, запозичать також тут, — каже Алла Лазуткіна, яка приїхала до Кошаліна з Києва.

Попри те, що за освітою вона – вчителька трудового навчання і мала майже двадцятилітній досвід роботи у школі, жінка не сподівалася, що у Польщі також буде займатися рукоділлям. Вона розповідає, що авторські мотанки почала регулярно робити лише тут, але виготовляти їх навчилася ще в Україні. На зустріч Алла принесла різноманітні ляльки, які створила власноруч.

— Я вела різні позакласні гуртки і працювала з дітьми різного віку. У нас в Україні діти знають про ляльки-мотанки вже змалку. Ми розповідаємо їм, з яких матеріалів їх виготовляють. Свою першу ляльку я зробила разом з майстринею Наталією, з якою познайомилася під час щорічної виставки писанок, що проходить у Києві. Я вдячна, що вона мене цього навчила. Це була маленька мотаночка, схожу я зробила також у Кошаліні: вона має підняті ручки та дві спеціальні хусточки. Це маленька лялька-оберіг, — розказує майстриня.

У Кошаліні Алла робить вже свої авторські мотанки. Поляки особливо їх полюбили й цікавляться символікою її рукоділля.

 — Мене часто запитують, чому мотанки не мають облич. Їм притаманний візерунок у вигляді хреста, причому вертикаль у ньому чоловіча, а горизонталь — жіноча, це відображає сакральний знак. Я розповідаю про всю символіку ляльок-мотанок й таким чином ознайомлюю учасників майстер-класів з нашою традицією, — каже Алла. — Лялькам-мотанкам ніколи не малювали лиць. За старовинними повір’ями, саме через лице у ляльку вселяється душа. Мотанка безлика, замість очей та рота з ниток робили хрест — солярний знак.

Знайомство Алли Лазуткіної з кошалінським товариством «Майстерня» сталося досить випадково. Одного дня вона зайшла до книгарні «Літерка» за книжкою для свого онука, який якраз закінчив перший клас і ще не дуже звик до польської школи. Його родина нещодавно переїхала до Кошаліна.

 — Я зайшла в книгарню і не надто добре знала, як запитати польською про розмальовки для онука, тому заговорила просто українською. А продавчиня відповіла мені тією ж мовою. У мене аж сльози виступили на очах — я так зраділа, що зустріла рідну людину, яка приділила мені увагу. Я взяла тоді для свого онука найкращі розмальовки, які були в книгарні, — сміючись, розказує майстриня.

Тією продавчинею виявилася Дарія Антошко — нинішня голова товариства «Майстерня», яка, довідавшись, що Алла є за освітою вчителькою трудового навчання, запропонувала їй провести майстер-клас для дітей.

— Я дуже зраділа. До пандемії ми організували кілька майстер-класів, а також різдвяний ярмарок, на якому хтось зі знайомих замовив у мене фігурку святого Миколая. Саме тоді у мене виникла ідея виготовляти мотанки, оскільки при нагоді можна розповідати слухачам про українські традиції. Показуючи ляльок, я знайомлю їх не лише із самою символікою, а й із вишивкою з різних регіонів, тим, як у давнину виготовляли тканину чи зав’язували хустки. Тоді я зробила ямненську ляльку і взяла участь у заняттях, які кожного року проводять у музеї просто неба в Ямні, — розповідає майстриня.

На околицях Кошаліна розташоване озеро Ямно, яке утворилося з морської затоки, відрізаної пісками, що їх занесла морська течія. Села Ямно та Лабуш протягом століть були анклавом, відрізаним від світу, де розвивалася дуже цікава та оригінальна культура – вона була сумішшю слов’янських, німецьких, голландських та фризьких впливів. Більшу частину року села були відрізані від решти місцевостей неприступними болотами. Лише в посушливе літо або взимку, коли болота пересихали або замерзали, мешканці могли підтримувати контакт зі світом. Таким чином утворилася дуже оригінальна ямненська культура. Ямно до 2010 року було селом, зараз це — район Кошаліна. Для Алли місцевий музей — попри те, що маленький — нагадав музей просто неба в Пирогові. Тут відвідувачів також знайомлять із місцевою культурою, організовують для них різноманітні майстер-класи. У Ямні поляки особливо цікавилися ляльками-мотанками.

 — Я народилась у Херсонській області. У нас дещо відмінний народний одяг, вишивка також відрізняється від інших регіонів України. З бабусею я вишивала в основному гладдю; також в’язали гачком та спицями. Вже у дорослому віці я переїхала жити до Києва, де вишивали хрестиком. Тобто все, що потрібно було для дому, ми могли зробити своїми руками. Й усього цього я хочу навчати тут, у Кошаліні, — каже Алла.

Майстриня має надію, що в майбутньому зможе жити з рукоділля, однак зараз вона хоче просто ділитися багатством української культури.

Фото авторки статті

Поділитися: